Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 607/13528/18

провадження № 61-12081св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» Тернопільської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року у складі судді Чех Ю. Ю. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Ткач О. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» Тернопільської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що наказом від 13 березня 2018 року № 42/ОС він був прийнятий на роботу в Комунальне підприємство «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» Тернопільської міської ради (далі - КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр») на посаду лікаря уролога на 0,25 ставки по переводу з Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги.

Наказом від 02 квітня 2018 року № 126/ОС його було звільнено із займаної посади на підставі статті 7 КЗпП України та пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, у зв`язку із прийняттям на вказану посаду постійного працівника.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки був прийнятий на роботу в порядку переведення і з ним було укладено трудовий договір на невизначений строк.

Крім того, звільнення відбулося із грубим порушенням норм чинного законодавства України, оскільки стаття 7 КЗпП України не містить таких підстав для звільнення сумісника, як прийняття на роботу працівника який не є сумісником. Також зазначає, що він не може бути звільнений на підставі Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, оскільки Комунальне підприємство «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» не є державним закладом, відповідно його звільнення повинно відбуватися на загальних підставах КЗпП України.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відбулося без попередньої згоди профспілки та на роботу було прийнято іншого працівника на умовах неповного робочого дня.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ від 02 квітня 2018 року № 126/ОС, поновити його на роботі на посаді лікаря-уролога в хірургічне відділення поліклініки КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу виходячи з його посадового окладу в розмірі 826,83 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що при звільненні позивача не було допущено порушення трудового законодавства. Вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та поновити його на посаді лікаря-уролога (0,25 ставки) в КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» Тернопільської міської ради або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при звільненні його з роботи роботодавцем неправильно та неправомірно застосовано норми права про порядок звільнення працівників з роботи та застосовані норми, які не передбачають звільнення його за цими статтями та положенням. Суди попередніх інстанцій для об`єктивного вирішення справи по суті не витребували ряд документів, які підтверджують факт його незаконного звільнення. Звільнення з роботи за статтею 7 КЗпП України та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій не передбачено трудовим законодавством.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило закрити касаційне провадження у справі, посилаючись на те, що рішення судів попередніх ухвалені з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Позивач був завчано повідомлений про звільнення, що підтверджується актом від 05 квітня 2018 року, тому його звільнення відбулося з додержанням вимог чинного законодавства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 березня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» на посаду лікаря-уролога (0,25 ставки) за сумісництвом, по переводу з Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги, про що 13 березня 2017 року було видано наказ № 42/ОС.

Згідно з наказом директора КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» від 02 квітня 2018 року №125-ОС ОСОБА_2 з 06 квітня 2018 року було переведено на посаду лікаря-уролога хірургічного відділення (0,5 ставки).

Наказом директора КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» від 02 квітня 2018 року № 162-Ос про припинення трудового договору (контракту) з 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади лікаря-уролога як сумісника на підставі статті 7 КЗпП України та пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, у зв`язку із прийняттям на цю роботу постійного працівника ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 пояснив те, що звільнення з попередньої роботи з посади лікаря-уролога загально-лікарняного персоналу Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги у зв`язку з переводом на іншу роботу не було. Він продовжує працювати на попередній посаді.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

26 липня 2019 року справа № 607/13528/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв`язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством

Звільнення сумісників у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, провадиться відповідно до статті 7 КЗпП України, яка встановлює, що для деяких категорій працівників за певних умов можуть застосовуватися додаткові, крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу, підстави для припинення трудового договору.

Робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом.

Вказані нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету.

КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» є комунальним підприємством.

Згідно з пунктом 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв`язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Наведена норма права прямо передбачає таку підставу звільнення сумісника, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі доказів, які належним чином оцінені, встановивши, що позивач працював у КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» за сумісництвом та з прийняттям на цю посаду іншого працівника, який не є сумісником, а буде працювати на постійній основі, правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про дотримання при звільненні позивача трудового законодавства та відсутність підстав для його поновлення на роботі.

Помилкове посилання місцевого суду про розірвання трудового договору за суміщенням не вплинуло на правильність вирішення справи, тому відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням того, що інші аргументи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська