Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.10.2018 року у справі №2-478/11
Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №2-478/11

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 2-478/11

провадження № 61-40133св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»,

треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровськ-Авто»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року у складі судді Данилюк Т. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровськ-Авто», про визнання кредитно-заставного договору недійсним.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 25 лютого 2008 року, він звернувся до магазину «Експрес-Авто», який мав статус філії ТОВ «Дніпропетровськ Авто» в місті Дніпродзержинськ, з метою придбання у розстрочку нового автомобіля марки ЗАЗ TF699P Daewoo Lanos 1.4, кузов НОМЕР_7 , держаний номер НОМЕР_8 . В приміщенні цього ж магазину знаходилась представник ТОВ «Автокредит Плюс». 27 лютого 2008 року позивач своїм підписом, засвідчив факт приєднання до умов кредитно-заставного договору від 27 лютого 2008 року № DN81AR100030082.

За змістом кредитно-заставного договору «ПриватБанк», зобов`язався надати позичальникові кредит у безготівковій формі у загальному розмірі 53 280,50 грн, частину яких у розмірі 48 850,00 грн - на придбання автомобіля, шляхом перерахунку на поточний рахунок автосалону ДП «Валентина Сервіс Плюс»; частину розміром 488,50 грн - на сплату страхових платежів на поточний рахунок страхової компанії ЗАТ СК «Інгосстрах»; частину розміром 34,00 грн - на сплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на рахунок ДП «Інформаційний центр»; частина в розмірі 3 908,00 грн - на сплату разової винагороди банку за надання фінансового інструменту. За статтею 17 цього ж договору кредит мав бути виданий за умови повернення основної суми кредиту частинами зі сплатою 9,6 відсотків річних за користування кредитом. За умовою пункту 17.7 кредитно-заставного договору розмір щомісячного внеску установлено 1 143,60 грн, які необхідно було сплачувати у період від 24 до 28 числа кожного місяця на протязі 84-х періодів з кінцевим терміном повернення 26 лютого 2015 року. Для цих цілей ПАТ КБ «ПриватБанк», взяв на себе зобов`язання (пункти 1.1, 6.1.2, 6.1.4, 17.1.10, 17.6, 17.7) відкрити позичальнику у цьому банку: «картковий рахунок»; «рахунок позичальника»; «транзитний рахунок».

За відкриття та перерахунок коштів на банківський рахунок позичальника банк призначив собі одноразову винагороду у розмірі 8% від суми виданого кредиту та винагороду у розмірі 0,5 % від тієї ж суми, щомісяця у складі ануїтетних платежів.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитно-заставним договором позичальник повинен був передати банку у заставу автомобіль марки ЗАЗ TF699P Daewoo Lanos 1.4, кузов НОМЕР_6 , держаний номер НОМЕР_4 , власником (або співвласником) якого є позичальник.

У підпункті 14.11 сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів, неустойки тривалістю 5 років.

01 березня 2008 року, за актом прийому-передачі позивач від продавця отримав товар.

Позивач вважав, що кредитно-заставний договір № DN81AR100030082 від 27 лютого 2008 року, підписаний із ТОВ «Автокредит Плюс» підлягає визнанню недійсним повністю.

Підставами для недійсності кредитно-заставного договору є те, що він не був попередньо ознайомлений з умовами надання кредиту під особистий підпис, як того вимагає частина друга статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тому і помилився у виборі контрагента та властивостей нав`язаних йому послуг.

Також, вважав порушенням його прав той факт, що він не знав про укладення між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Автокредит Плюс» у 2006 році агентського договору № 1, згідно з яким «ПриватБанк» доручив ТОВ «Автокредит Плюс» від власного імені і за винагороду підписувати з третіми особами договори про відкриття та обслуговування «ПриватБанком» платіжної картки « Авто -розстрочка». Проте, за наслідками підписаного ним кредитно-заставного договору банківської картки він не отримав, через що вважає, що єдиним легальним засобом безготівково розрахунку залишається «платіжне доручення».

Однак, при порівнянні форми платіжного доручення № 114028-157Д від 25 лютого 2008 року» із стандартним, зазначеним в пунктах 3.1 Постанови НБУ від 21 січня 2004 року за № 22 виявилось, що в платіжному дорученні відсутні деякі реквізити, а саме: код платника, номер рахунку платника, найменування й код банку, підпис платника, дата виконання доручення та виконавець доручення.

Окрім того, зазначав, що під час підписання кредитно - заставного договору було порушено права його дружини - ОСОБА_2 , так як вона не надала своєї письмової згоди ПАТ КБ «ПриватБанк» на вчинення цього правочину, що є обов`язковою умовою при підписанні кредитно-заставного договору.

З огляду на вищенаведене просив визнати кредитно-заставний договір № DN81AR100030082 від 27 лютого 2008 року недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні оспорюваного договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, які були обумовлені сторонами, які узгоджені та прийняті ними. На момент укладення цього договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та його погашення згідно з умовами цього договору.

Факт отримання автомобіля позивачем підтверджується актом прийому-передачі та особистим підписом позивача в ньому, також визнання позивачем оспорюваних правовідносин, підтверджується сплатою ним частини кредитних коштів та користуванням автомобілем, тобто банк в повній мірі виконав всі зобов`язання перед позивачем, які передбачені договором.

Окрім того, підпис позивача підтверджує його вільне волевиявлення щодо прийняття умов договору кредиту і застави та вказує, що особа осмислила всі істотні та інші умови кредитного договору і в повній мірі усвідомлює усі правові наслідки невиконання позичальником грошового зобов`язання .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишились його доводи в обґрунтування позовних вимог, серед яких, те , що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ним не укладався договір у письмовій формі, що суперечить частині першій статті 1055 ЦК України; крім того у відповідача ТОВ «Автокредит Плюс» на час укладення оспорюваного договору була відсутня ліцензія на надання фінансових або банківських послуг. Також заявник зазначає, що у договорі № 1, укладеному 17 липня 2006 року між ТОВ «Автокредит Плюс» та ПАТ КБ «ПриватБанк» відсутній строк дії цього договору (пункт 9), що робить цей договір нікчемним. Також поза увагою судів залишились висновки судово-економічної експертизи від 25 грудня 2015 року щодо розміру щомісячного платежу, що свідчить про введення заявника в оману при укладенні договору.

Водночас у касаційній скарзі звертає увагу на те, що оспорюваний договір зі сторони банка не підписаний, натомість в оспорюваному договорі міститься підпис громадянки ОСОБА_3 , та печатка ТОВ «Автокредит», в тексті договору відсутні будь-які посилання, що від імені відповідача (банка) діє саме ТОВ «Автокредит», або ОСОБА_3 .

До того ж, заявник наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій помилились стосовно того, що відповідачі до укладення заявником оспорюваного договору належним чином повідомили його про кредитні умови, які передбачені цим договором.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2018 року прийнято заяву ОСОБА_2 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 .

Доводи заяви ОСОБА_2 мотивовані тим, що при укладенні оспорюваного договору не було враховано її інтереси та не отримано від неї згоди на передачу в заставу автомобіля, що суперечить вимогам частини третьої статті 65 СК України, статті 207 ЦК України. Також поза увагою судів залишилось те, що висновком почеркознавчої експертизи № 255-15, проведеної 20 квітня 2015 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз встановлено, що підпис від її імені в додатку № 3 до кредитно-заставного договору «згода співвласника» від 27 лютого 2008 року, виконано іншою особою.

В порушення статей 12, 13, 81, 365, 367 ЦПК України апеляційний суд відмовив у клопотанні про витребування доказів, які не вдалось витребувати від співвідповідачів у суді першої інстанції за наявності трьох постановлених ухвал щодо цього. Також апеляційний суд відмовив у призначенні додаткової комплексної економічної експертизи, яка не була проведена стосовно тих питань, які ставились перед експертною установою в суді першої інстанції при проведенні судової економічної експертизи.

Також апеляційний суд піддав сумніву законність рішення від 24 січня 2014 року, ухваленого у цивільній справі № 174/1033/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 про визнання частково недійсним кредитно-заставного договору.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

03 лютого 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 25 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитно-заставний договір № DN81AR100030082, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивальникові кредит, для забезпечення повного та своєчасного виконання позичальником зобов`язань за договором, позичальник надає банку предмет застави у заставу. Договір завірений печатками ТОВ «Автокредит Плюс».

Згідно з договором від 17 липня 2006 року № 1, укладеним між ПриватБанком (далі - банк) та ТОВ «Автокредит Плюс» (далі - компанія), банк доручає компанії від його імені здійснювати проведення інформаційно-консультативних послуг, направлених на залучення зацікавлених осіб в послугах банку; організація придбання клієнтом транспортних засобів в автосалоні за рахунок продажу своєї посередницької послуги, яка полягає в залученні кредитних коштів банку для сплати клієнтом такого товару.

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 16 січня 2012 року, заборонено відчужувати автомобіль ЗАЗ TF699P Daewoo Lanos 1.4, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_5 .

Згідно з актом прийому-передачі від 01 березня 2008 року, покупець ОСОБА_1 , отримав від ТОВ «Дніпропетровськ-Авто» автомобіль ЗАЗ TF699P Daewoo Lanos 1.4, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_5 , колір сірий.

Факт часткової сплати позивачем коштів, в рахунок погашення заборгованості за договором № DN81AR100030082, на загальну суму 65 547,06 грн та протягом строку дії договору, підтверджується наданими копіями квитанцій та розрахунком заборгованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства України.

Згідно із частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, другою статті 11 Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ (далі - Закон № 1023-ХІІ) передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Частиною четвертою статті 11 Закону № 1023-ХІІ у редакції, чинній на час укладення договорів, передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки (частина п`ята статті 11 Закону № 1023-ХІІ у редакції, чинній на час укладення договорів).

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Пунктом 6.3.1 договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в межах кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно до збільшення курсу долара США.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відмову у позові з підстав, викладених у рішенні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні оспорюваного договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, які були обумовлені сторонами, як узгоджені, так і прийняті ними. На момент укладення цього договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та його погашення згідно з умовами цього договору.

Факт отримання автомобіля позивачем підтверджується актом прийому-передачі та особистим підписом позивача в ньому, також визнання позивачем оспорюваних правовідносин, підтверджується сплатою ним частини кредитних коштів та користуванням автомобілем, тобто банк в повній мірі виконав всі зобов`язання перед позивачем, які передбачені договором.

Крім того, підпис позивача у кредитно-заставному договорі підтверджує його вільне волевиявлення щодо прийняття умов договору кредиту і застави та вказує, що особа осмислила всі істотні та інші умови кредитного договору і в повній мірі усвідомлює усі правові наслідки невиконання позичальником грошового зобов`язання. Укладаючи оспорюваний договір, позивач погодився на умови про надання кредиту та договору застави як такі, що його влаштовували. Банк не примушував, не нав`язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто позивача.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 367, 374 ЦПК України обґрунтовано виходив з того, що сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його істотних умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, адже такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору. Матеріалами справи підтверджено, що позивач своїми діями направленими на погашення заборгованості по кредитному договору, здійснював з 2009 року сплату кредиту за підвищеною процентною ставкою у 21%.

Апеляційний суд перевірив доводи позивача щодо правомірності підвищення банком відсоткової ставки за оспорюваним договором та дійшов висновку про те, що розрахунки здійснені відповідно до умов кредитного договору, зокрема, відсоткова ставка з 9,60% була збільшена до 21% з 01 лютого 2009 року, про що позивач був сповіщений та виконував зазначені умови договору, чим підтвердив свою згоду.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним оспорюваного договору з підстав відсутності згоди ОСОБА_2 на передачу автомобіля в заставу банку та відхиляючи ці доводи, апеляційний суд дослідив цивільну справу № 174/1033/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 про визнання частково недійсним кредитно-заставного договору та врахував, що заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним кредитно-заставний договір № DN81AR100030082 від 27 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» в частині передачі ОСОБА_1 в заставу ПАТ КБ «Приватбанк» належного позивачеві ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності автомобіля ЗАЗ TF699P Daewoo Lanos 1.4, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_5 , відповідно з умовами цього договору пов`язаними з заставою. Зазначене судове рішення набрало законної сили та оскаржено не було.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки судом повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційноїінстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов