Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 523/2365/15-ц

провадження № 61-14847св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі - публічне акціонерне товариство "Одеський завод гумових технічних виробів",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська міська рада, департамент комунальної власності Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року у складі судді Малиновського О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" (далі - ПАТ "ОЗГТХ"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Одеська міська рада, департамент комунальної власності Одеської міської ради, про встановлення земельного сервітуту.

Позивачі звернулись до суду з позовними вимогами, в яких просили встановити безстроковий земельний сервітут на умовах безоплатності, посилаючись на те, що вони є співвласниками нежитлових будівель АДРЕСА_1, та які розміщені на території ПАТ "ОЗГТХ", який з метою обмеження їх у користуванні вказаними нежитловими приміщенням збудував огорожу, яка перекриває проїзд та прохід до їхніх будівель.

Таким чином, просили зобов'язати ПАТ "ОЗГТВ" знести зведену огорожу на земельній ділянці, яка перебуває в його користуванні та перешкоджає їм користуватися нежитловими приміщеннями.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

17 грудня 2014 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення судів першої та другої інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час розгляду справи судом першої інстанції 21 вересня 2018 року від позивачів надійшла заява про зміну предмету позову, яку було обґрунтовано наступним чином.

Вказували, що вони є співвласниками нежитлових будівель під АДРЕСА_1. Кожній з них належить по 1/2 частки нежитлових будівель.

Вказані частки вони придбали у ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 02 вересня 2011 року.

ОСОБА_3, в свою чергу, придбав право власності на вказані нежитлові будівлі на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 квітня 2008 року, укладеного з ВАТ "ОЗГТВ".

Зазначали, що на момент укладення ними договорів купівлі-продажу з ОСОБА_3 проїзд до нежитлових будівель здійснювався зі сторони АДРЕСА_1 по наявному шляху.

У липні 2013 року працівники ПАТ "ОЗГТВ" без будь-яких погоджень з ними встановили металеву огорожу та інші металеві конструкції, які перекрили прохід та проїзд до придбаних ними нежитлових будівель АДРЕСА_1.

Стверджували, що факт встановлення вказаної огорожі та металевих конструкцій ПАТ "ОЗГТВ" підтверджується матеріалами фотофіксації, наданої ПАТ "ОЗГТВ" план-схемою земельної ділянки, на якій позначено місце розташування вищевказаної огорожі, та не заперечувалось самим відповідачем у наданих ним запереченнях до позову.

Також посилались на висновок судової земельно-технічної експертизи від 12 червня 2018 року № 5546, в якому вказано, що "на момент обстеження проїзд зі сторони АДРЕСА_1 не використовується, оскільки його закладено секціями металевої огорожі та іншими металевими конструкціями".

Вказували на те, що вищевказаним висновком експерта встановлено, що "на час проведення експертизи правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою, яка належить ПАТ "ОЗГТВ" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 не оформлені".

Вважали, що з наведеного вбачається, що проїзд, на якому ПАТ "ОЗГТВ" встановило огорожу та металеві конструкції, є земельною ділянкою комунальної власності, яка належить територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради і нікому не передана у власність або користування.

Перекриття ПАТ "ОЗГТВ" проїзду зі сторони АДРЕСА_1 порушує їх права, як власників, на користування нежитловими приміщеннями АДРЕСА_1, оскільки фактично унеможливлює рух вантажного транспорту до вказаних будівель.

Враховуючи вищевикладене просили суд усунути їм перешкоди у користуванні нежитловими будівлями АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ПАТ "ОЗГТВ" за власний рахунок демонтувати огорожу та металеві конструкції, встановлені на території проїзду, площею 0,0956 га, зі сторони АДРЕСА_1 до їх будівель, графічно відображеного зеленим кольором у Додатку № 1 до висновку судової земельно-технічної експертизи від 12 червня 2018 року № 5546, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ "ОЗГТВ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська міська рада, департамент комунальної власності Одеської міської ради, про встановлення земельного сервітуту залишено без розгляду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеса від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів м. Одеса від 28 листопада 1958 року № 1053 за заводом Гумових виробів була закріплена земельна ділянка площею 2 000 кв. м, вказане рішення було підтверджено виконавчим комітетом Одеської міської ради від 04 грудня 1958 року № 1052, згідно з яким заводу надано у користування земельну ділянку площею 1,6 га з наданням додаткової земельної ділянки площею 0,20 га. Актом від 09 грудня 1958 року на виконання вказаного рішення було проведено відвід в натурі земельної ділянки із закріпленням меж земельної ділянки. Враховуючи те, що пунктом 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2001 року) передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Таким чином, суди дійшли висновку, що у ПАТ "ОЗГТВ" виникло право користування земельною ділянкою у спосіб, який було передбачено у 1958 році, та з урахуванням пункту 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України таке право було за ним збережено.

Таким чином, враховуючи те, що змінені позовні вимоги відносяться до негаторного позову, а у ОСОБА_3 та позивачів на час придбання ними нежитлових будівель у встановленому законом порядку не виникло право земельного сервітуту, суди дійшли висновку, що відсутність встановленого договором, законом або рішенням суду права позивачів на проїзд до їх нежитлових будівель через земельну ділянку ПАТ "ОЗГТВ" до пред'явлення вказаного позову, вказує на відсутність підстав звернення із негаторним позовом щодо захисту неіснуючого порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказують, що суди помилково посилались в оскаржуваних судових рішеннях на те, що спірний проїзд перебуває у користуванні відповідача з 1958 року, оскільки ПАТ "ОЗГТВ" як юридична особу було створено 15 квітня 1997 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зазначають, що судами не було надана оцінка ключовим доказам, на які вони посилаються, а саме: висновку судової земельно-технічної експертизи від 12 червня 2018 року № 5546; рішенню Одеської міської ради від 26 березня 2003 року № 1199-ХХІV, яким ВАТ "ОЗГТВ" була надана земельна ділянка площею 3,0584 га по АДРЕСА_1. При цьому в пункті 2 вказаного рішення вказано, що земельна ділянка передається в оренду за рахунок земель міста, не переданих у власність та користування, а тому у відповідача до 26 березня 2003 року були відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку; рішенню Одеської міської ради від 09 жовтня 2008 року, яким було скасоване рішення Одеської міської ради від 26 березня 2003 року № 1199-ХХІ, а тому з 09 жовтня 2008 року відповідач втратив право користування спірною земельною ділянкою; рішенню Одеської міської ради від 27 серпня 2014 року, яким було відмовлено відповідачу у задоволенні заяви від 16 вересня 2013 року про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,77 га по АДРЕСА_1 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Таким чином, вважають, що проїзд, на якому ПАТ "ОЗГТВ" встановлені огорожа та металеві конструкції, є земельною ділянкою комунальної власності, яка належить територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради і нікому не передана у власність або користування.

Вказують, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 04 грудня 1958 року не може бути підставою для існування на даний час у відповідача права користування спірною земельною ділянкою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ "ОЗГТВ", у якому зазначено, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Одеси від 28 листопада 1958 року №1053 за заводом Гумових виробів була закріплена земельна ділянка площею 2000,00 кв. м по АДРЕСА_1. Вказане рішення було підтверджено виконавчим комітетом Одеської міської ради від 04 грудня 1958 року № 1052, згідно з яким заводу було надано у користування земельну ділянку площею 1,6 га з наданням додаткової земельної ділянки площею 0,20 га. Актом від 09 грудня 1958 року на виконання зазначеного рішення головою управління архітектури м. Одеси проведено відвід в натурі земельної ділянки із закріпленням її меж.

Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Одеської міської ради 17 березня 2008 року, ВАТ "ОЗГТВ" був власником нежитлових будівель АДРЕСА_1.

02 квітня 2008 року між ВАТ "ОЗГТВ" та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель АДРЕСА_1. Перехід нежитлових будівель від ВАТ "ОЗГТВ" до ОСОБА_3 проведено без передачі та визначення розмірів земельної ділянки.

Рішенням Одеської міської ради від 07 липня 2009 року № 4513-У ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтованою площею 0,3902 га для експлуатації складських приміщень.

З наявного технічного звіту по топографо-геодезичним вишукуванням земельної ділянки ФОП ОСОБА_3, проведеного у 2009 році ТОВ "Геоконсалтинг", встановлені межі та визначена площа земельної ділянки для внесення відомостей до Державного земельного кадастру із присвоєнням кадастрового номеру 5110137600:35:005:0008.

З наданого плану погодження меж земельної ділянки, індексно-кадастрового плану земельної ділянки встановлені межі земельної ділянки, на якій розташовані нежитлові приміщення № 6,43.

Вказані плани не містять визначення будь-яких сервітутів для ФОП ОСОБА_3 щодо його права проходу, проїзду через земельну ділянку, що перебуває у користуванні відповідача.

02 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 02 вересня 2011 року придбали по 1/2 частині нежитлових будівель АДРЕСА_1.

Посвідчуючи вказані договори, нотаріусом зазначено, що нежитлові будівлі, розташовані на земельній ділянці площею 0,1588 га та згідно листа Одеської регіональної філії Центру ДЗК від 02 вересня 2010 року № 08/11/14475-Дв сформовано кадастровий номер undefined.

На теперішній час ні відповідач ні позивачі не оформили право оренди або власності на земельні ділянки, на яких розташовані належні їм об'єкти нерухомості.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Судами встановлено, що 02 квітня 2008 року між ВАТ "ОЗГТВ" та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель №6,43, загальною площею 647,2 кв. м, розташованих по АДРЕСА_1.

02 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 02 вересня 2011 року придбали по 1/2 частині нежитлових будівель АДРЕСА_1.

Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачами було подано заяву про зміну предмета позову. З урахуванням змін предмету свого позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд усунути їм перешкоди у користуванні нежитловими будівлями АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ПАТ "ОЗГТВ" за власний рахунок демонтувати огорожу та металеві конструкції, встановлені на території проїзду, площею 0,0956 га, зі сторони АДРЕСА_1 до їх будівель.

За своїм змістовним обґрунтуванням змінені позовні вимоги відносяться до негаторного позову. Правова природа негаторного позову полягає в тому, що позивач вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Особливістю такого способу відновлення свого порушеного права є виникнення у позивача права власності на майно, відносно якого він просить усунути перешкоди, або наявність у такої особи відповідно до закону або договору права володіння та користування майном, у тому числі у випадку, коли зазначені перешкоди чиняться власником такого майна. Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду. Умовою задоволення негаторного позову позивача, крім іншого, є встановлення судом факту протиправності дій відповідача, задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача.

На час придбання ОСОБА_3 нежитлових будівель у ВАТ "ОЗГТВ" у нього не виникло у встановленому законом порядку права проходу/проїзду через земельну ділянку, яка перебуває у користуванні відповідача через АДРЕСА_1. Після придбання вказаних нежитлових приміщень ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останні такого права також не набули.

Таким чином, враховуючи те, що у ОСОБА_3 та позивачів на час придбання ними нежитлових будівель у встановленому законом порядку не виникло право земельного сервітуту, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відсутність встановленого договором, законом або рішенням суду права позивачів на проїзд до їх нежитлових будівель через земельну ділянку ПАТ "ОЗГТВ" до пред'явлення вказаного позову, вказує на відсутність підстав звернення із негаторним позовом щодо захисту неіснуючого порушеного права.

Посилання позивачів у касаційній скарзі на те, що ПАТ "ОЗГТВ" не набуло право користування спірною земельною ділянкою, не впливає на висновки судів попередніх інстанцій, оскільки, як зазначено вище, підставою подання негаторного позову є захист порушених прав, які викликані обмеженнями у здійсненні права користування та розпорядження власником своїм майном, а тому саме відсутність такого права користування на час придбання нежитлових будівель було підставою для ухвалення оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що існуючий проїзд зі сторони вул.

Чорноморського козацтва через провулок без назви до придбаних позивачами нежитлових будівель не відповідає вимогам, що висуваються до вулично-транспортної мережі за показниками ширини проїзду, його загальної довжини, відсутності повноцінних роз'їздів транспорту, у тому числі великогабаритного, не є підставою для задоволення вказаного позову з урахуванням зміни його підстав та предмету позивачами.

Крім того, відповідно до пункту 2 висновку судової земельно-технічної експертизи від 12 червня 2018 року № 5546 вхід та в'їзд на земельну ділянку де знаходяться будівлі позивачів здійснюється через металеві ворота шириною 5 м та металеву хвіртку шириною 0,93 м організовані в частині огородження зі сторони провулку без назви зі сторони вул. Чорноморського козацтва (т.2, а. с.95-96). Вказаний факт не оспорюється позивачами.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263, 264, 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович