Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2019 року у справі №619/761/18

Постанова

Іменем України

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 619/761/18

провадження № 61-6457св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач-1 - публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій", представники відповідача-1: Масич Костянтин Іванович, Комаровський Денис Володимирович,

відповідач-2 - ОСОБА_4,

представник відповідача-2 - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Мироненко Ілоною Сергіївною, на рішення Дергачівського районного суду Харківської області у складі судді Нечипоренко І. М. від 10 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І. від 26 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" (далі - ПАТ Банк "Меркурій"), ОСОБА_4 про визнання договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 31 березня 2010 року між ПАТ Банк "Меркурій" та ОСОБА_4 було укладено договір № 18-0611-23 про надання споживчого кредиту, на забезпечення виконання умов якого останній передав в іпотеку банку нежиле приміщення, а саме: магазин-салон № 1 з котельною, гаражі, прохідну автостоянку, огорожу, загальною площею 429,10 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1.07 серпня 2015 року ПАТ Банк "Меркурій" звернулося до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором № 18-06П- 23 від 31 березня 2010 року. ОСОБА_1 було залучено в якості третьої особи у справі за вищевказаним позовом, після чого вона мала можливість ознайомитися з усіма документами та вимогами, пред'явленими банком до суду. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є подружжям та перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 2004 року, а проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу ще з серпня 2002 року. Укладення ОСОБА_4 правочину на отримання кредиту в розмірі 2 525
000,00 грн виходить за межі дрібного побутового та є правочином, укладеним стосовно цінного майна. Письмової згоди позивач не надавала ні в усній, ні в письмовій формі. Наразі, звернення стягнення заборгованості за кредитним договором вплине на майновий стан сім'ї ОСОБА_5, зокрема і на майновий стан ОСОБА_1 та їхніх спільних з ОСОБА_4 дітей.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд визнати недійсним договір № 18-06П-23 від 31 березня 2010 року про надання споживчого кредиту, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ Банк "Меркурій".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 10 вересня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у тому разі, коли мало місце відчуження спільного майна подружжя. Оскільки кредитний договір, який просить визнати недійсним позивач, не є розпорядженням майном подружжя, то письмова згода дружини для його укладення не вимагається, тому підстави вважати порушеними права позивача при укладанні спірного кредитного договору відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, залишено без задоволення, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10 вересня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 65 СК України; не врахували положення статей 3 203 215 216 369 ЦК України, правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15. Також не звернули уваги на те, що оспорюваний кредитний договір виходить за межі дрібного побутового правочину, тому має бути узгодженим іншим із подружжя. Крім того, укладання кредитного та іпотечного договору передбачало у собі як одну із умов їх виконання розпорядження спільним майном подружжя - нежилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, тому надання письмової згоди ОСОБА_1 на укладання кредитного договору було обов'язковим. Кредитні кошти, використовувалися в інтересах сім'ї та є спільним майном подружжя, то укладання спірного кредитного договору породжує права та обов'язки для позивача, оскільки стягнення заборгованості за кредитним договором буде проводитись за рахунок майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 619/761/18 з Дергачівського районного суду Харківської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 2004 року.

31 березня 2010 року між ПАТ Банк "Меркурій" та ОСОБА_4 укладено договір № 18-0611-23 про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав споживчий кредит в сумі 2 525 000,00 грн, на забезпечення виконання умов якого передав в іпотеку банку нежиле приміщення, а саме: магазин-салон № 1 з котельною, гаражі, прохідну-автостоянку, огорожу, загальною площею 429,10 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 вважала дії відповідача щодо надання її чоловіку споживчого кредиту недобросовісними, оскільки банку було відомо, що ОСОБА_4 перебуває у шлюбі, а тому, на її думку, для укладення вказаного договору була необхідна її згода.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 203 ЦК України, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з'ясована окремо.

Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Такий договір створює обов'язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).

Для укладення кредитного договору (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, в контексті встановлених судами обставин справи, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні недійсним кредитного договору № 18-06П-23 від 31 березня 2010 року з передбачених у статті 65 СК України підстав (у зв'язку з неотриманням згоди на його укладення від дружини позичальника ОСОБА_1) є правильним.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15 є неспроможними, оскільки вони постановлені за інших правовідносин, зокрема, стосуються порядку укладення іпотечного договору (правовими наслідками якого є розпорядженням майном), а не договору про надання споживчого кредиту.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Мироненко Ілоною Сергіївною, залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев