Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.05.2019 року у справі №206/2674/18

Постанова

Іменем України

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 206/2674/18

провадження № 61-8407св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3,

треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпроовської міської ради, Управління-служби у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Кушнірук Р. О. від 31 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О. від 05 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3, треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позов мотивовано тим, що між банком та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 5833621 від 07 листопада 2007 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, банк реалізував своє право на звернення стягнення шляхом набуття у свою власність предмета іпотеки. Банк безпосередньо повідомив іпотекодавця рекомендованим листом про реєстрацію за ним права власності та про необхідність звільнення предмета іпотеки. Однак, вимога банком виконана не була та до тепер відповідачі залишаються проживати та бути зареєстрованими в квартирі АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира, яка є предметом іпотеки була придбана не за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором від 07 листопада 2007 року, оскільки право власності на неї набуто ОСОБА_1 у 2005 році, про що зазначено у пункті 1.2.2 договору іпотеки, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог ПАТ "ПУМБ" про виселення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "ПУМБ" залишено без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ "ПУМБ" на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано положення частини 3 статті 109 ЖК УРСР, відповідно до якого, звернення стягнення на передане в іпотеку жиде приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятком встановлених законом. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій у мотивувальній частині судових рішень на такі винятки не посилались.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 206/2674/18 та витребувано зазначену цивільну справу з Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 5833621 від 07 листопада 2007 року, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в сумі 45 093 дол. США строком до 07 листопада 2022 року, зі сплатою 12,90% річних, з цільовим призначенням використання коштів на розсуд позичальника.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором відповідачем ОСОБА_1 було передано в іпотеку позивачу квартиру, загальною площею: 55,2 кв. м., житловою площею 39,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, про що був укладений договір іпотеки від 07 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Віхровим О. В. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1487.

Відповідно до пункту 1.2.2 договору іпотеки право власності на предмет іпотеки зареєстровано за ОСОБА_1 (іпотекодавцем) на підставі свідоцтва про право власності від 11 квітня 2005 року.

У зв'язку з наявністю заборгованості за кредитом, банком було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку згідно зі статтями 36,37 Закону України "Про іпотеку" шляхом набуття його у власність на підставі застереження, яке міститься у пункті 4.7.1 договору іпотеки.

Державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Дніпропетровської області 07 грудня 2017 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ "ПУМБ"

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин, розгляд касаційної скарги ПАТ "ПУМБ" на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За приписами частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

У такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина 2 статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина 2 статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, установивши, що квартира АДРЕСА_1, яка є іпотечним майном та про виселення відповідачів з якої просив позивач, була придбана не за рахунок коштів, наданих ПАТ "ПУМБ" ОСОБА_1 на підставі укладеного між ними кредитного договору від 07 листопада 2007 року, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення з цього будинку відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення статті 109 ЖК УРСР.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев