Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №2-190/11

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 2-190/11

провадження № 61-15552св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Харківська міська рада, Комітет у справах сім'ї, молоді та спорту по Дзержинському району Департаменту у справах сім'ї, молоді та спорту Харківської міської ради,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 квітня 2011 року в складі судді Федосенко В. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2016 року в складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бездітка В. М., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комітету у справах сім'ї, молоді та спорту Дзержинської районної в місті Харкові ради, Дзержинської районної в місті Харкові ради з позовною заявою, в якій після всіх уточнень і змін просив визнати його звільнення з посади педагога- організатора педагога-організатора комітету у справах сім'ї, молоді та спорту Дзержинської районної у місті Харкові ради незаконним та стягнути з відповідачів в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2009 року по 10 серпня 2010 року в розмірі ~money0~, посилаючись на те, що його звільнено з роботи за наказом від 16 березня 2009 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією названого комітету з порушенням гарантій народного засідателя, функції якого на той час він виконував.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади педагога- організатора Комітету у справах сім'ї, молоді та спорту Дзержинської районної в місті Харкові ради за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, відповідно до наказу № 7-к від 16 березня 2009 року у зв'язку з ліквідацією Комітету у справах сім'ї, молоді та спорту Дзержинської районної в місті Харкові ради. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог статті 49-4 КЗпП України щодо обов'язку роботодавця інформувати діючу у вказаній установі професійну спілку про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Крім того, роботодавцем були порушені встановлені статтею 72 Закону України від 07.03.2002 року "Про судоустрій України" гарантії, які поширювались на ОСОБА_1 як народного засідателя, зокрема щодо звільнення з роботи лише за його згодою.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку, оскільки відповідач ліквідований без визначення правонаступника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2016 року Адміністрація Шевченківського району Харківської міської ради звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі Адміністрація Шевченківського району Харківської міської ради зазначає, що позивач був особисто та завчасно попереджений про наступне звільнення з роботи, а в день звільнення з ним проведено остаточний розрахунок в повному обсязі.

Відповідач вказує, що відповідно до статті 43-1 КЗпП України звільнення без згоди профспілкового комітету допускається у випадку ліквідації підприємства, установи, організації з підстав.

Судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині щодо відмови у стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не оскаржуються, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України касаційним судом не переглядаються.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України29 березня 2018 року справа передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з натупних мотивів.

Згідно з частиною 1 статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини 3 статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

Положення цієї статті щодо обмеження органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком з моменту їх оголошення сприяють тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Однак якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження № 14-262цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що, враховуючи імперативний характер положень абзацу третього частини 3 статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) та те, що річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування, є присічним і поновленню не підлягає, суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

У справі, що розглядається рішення Дзержинського районного суду міста Харкова оголошене 14 квітня 2011 року, а апеляційну скаргу на це рішення Адміністрацією Шевченківського (Дзержинського) району Харківської міської ради подано 17 грудня 2015 року, тобто після спливу більше одного року з моменту оголошення зазначеного рішення суду першої інстанції.

Поновлюючи Адміністрації Шевченківського (Дзержинського) району Харківської міської ради строк апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на те, що за положеннями норми частини 3 статті 297 ЦПК України органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення і в цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску строку зобов'язаний відмовити у відкритті провадження у справі.

Отже, апеляційний суд вийшов за межі своєї компетенції, яка чітко визначена як певна процесуальна дія частиною 3 статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом).

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті її преамбули, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності") (рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", заява № 24465/04).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яка з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки судом апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження за відсутності підстав для цього, оскаржувана ухвала апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2016 року про залишення рішення суду першої інстанції без змін та ухвала цього ж суду від 22 січня 2016 року про відкриття апеляційного провадження підлягають скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Адміністрації Шевченківського району Харківської міської радизадовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2016 року про відкриття апеляційного провадження та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2016 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, Комітету у справах сім'ї, молоді та спорту по Дзержинському району Департаменту у справах сім'ї, молоді та спорту Харківської міської ради про визнання звільнення незаконним та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу направити на новий апеляційний розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2016 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2016 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

М. М. Русинчук