Історія справи

Постанова

Іменем України

11 травня 2023 року

м. Київ

справа № 711/4961/20

провадження № 61-12049св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , секретар виконавчого комітету Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Чуєнко Любов Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 вересня 2022 року у складі судді Скляренко В. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у складі суддів: Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В., Новікова О. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , секретаря виконавчого комітету Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Чуєнко Л. М. про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Після її смерті залишилося спадкове майно, яке складається із квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,9 кв. м.

У визначений законом шестимісячний строк вона звернулася до приватного нотаріуса Яценко О. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, до складу якої входить спірна квартира, однак їй стало відомо, що мати склала заповіт на користь ОСОБА_2 , який посвідчений 04 грудня 2019 року секретарем виконавчого комітету Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Чуєнко Л. П. за № 71. Вважала вказаний заповіт недійсним, оскільки він складений з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, в заповіті зазначено, що у зв`язку із хворобою, фізичною вадою та похилим віком за дорученням ОСОБА_3 , у її присутності текст заповіту підписаний ОСОБА_4 , однак інформація про те, яка хвороба стала підставою для посвідчення заповіту, яке доручення і ким воно було видано цій особі, в заповіті відсутня.

Вважала, що її мати ОСОБА_3 під час укладення заповіту знаходилася у такому стані, коли від негативних наслідків хвороби не зовсім адекватно реагувала на зовнішні імпульси, мала психічний стан, при якому неможлива або утруднена можливість прийняття правильних рішень і відповідальність за свої вчинки. Так, ОСОБА_3 за життя хворіла та неодноразово проходила лікування в Комунальному закладі «Черкаська обласна психіатрична лікарня» з діагнозом «Виражена змішана судинна деменція з емоційною неврівноваженістю. Галюцинаторно - параноїдний синдром з повною втратою самообслуговування та соціального функціонування. Хронічна прогресуюча ішемія головного мозку з двобічною, рефлекторно - парамідною недостатністю». Згідно епікризу з медичної картки хворого № 1503 від 23 червня 2017 року ОСОБА_3 вважалася хворою на протязі 10 років. Останній раз перед вступом до лікарні неадекватно поводилася щодо оточуючих. Психічний стан характеризувався зміною та розладом мислення, дезорієнтована. Померлих приймала за живих і розмовляла з ними.

Позивач зазначила, що під час хвороби матері, вона постійно доглядала за нею, так як мати проживала в її помешканні. При погіршенні стану здоров`я, за порадою лікаря, супроводжувала матір до медичного закладу, за період лікування направляла кошти на придбання ліків та продуктів харчування медсестрі Комунального закладу «Черкаська обласна психіатрична лікарня», а остання відправляла їй звіти.

Також вказувала, що її брат ОСОБА_2 у червні 2017 року забрав примусово матір із лікарні та перевіз за місцем свого проживання в с. Ярошівка Катеринопільського району Черкаської області. На неодноразові прохання позивача про візит до матері з метою перевірки її стану відмовляв, у зв`язку з чим чоловіку позивача ОСОБА_5 та сину ОСОБА_6 довелося звертатися до правоохоронних органів про усунення перешкод у спілкуванні із ОСОБА_3 в домоволодінні ОСОБА_2 . В ході таких спілкувань ОСОБА_3 була неадекватна та не впізнавала їх.

Зазначила, що посадова особа виконкому посвідчила оспорюваний заповіт не перевіривши та не переконавшись в стані здоров`я заповідача, не витребувавши медичні документи або викликавши лікаря-психіатра.

Позивач просила:

визнати недійсним заповіт від 04 грудня 2019 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Чуєнко Л. М. за № 71.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 вересня 2022 року, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , секретаря виконавчого комітету Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Чуєнко Л. М. про визнання заповіту недійсним задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 04 грудня 2019 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Чуєнко Л. М. за № 71.

Стягнуто із ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 840,80 грн та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 10 000 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 189 від 16 червня 2022 року ОСОБА_3 хворіла на психічні розлади, які були стійкими та вираженими, впливали на її вільне волевиявлення, сприйняття нею значення своїх дій та здатність керувати ними і на час написання (підписання) заповіту 04 грудня 2019 року вона виявляла ознаки помірно-вираженої судинної деменції (слабоумство), через що не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Підстав вважати вказаний висновок необґрунтованим чи таким, що суперечить матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності, немає.

Суди вважали, що підстави для призначення у справі повторної посмертно-психіатричної експертизи, про яку, з метою спростування вже наявного у справі висновку № 189 від 16 червня 2022 року, клопотав представник відповідача - адвокат Колісник С. М., відсутні, оскільки для проведення призначеної ухвалою суду від 28 жовтня 2020 року посмертної судово-психіатричної експертизи судом надавались експертам всі матеріали цивільної справи, необхідні для складання висновку. Висновок експертизи є повним, чітким та конкретним, експертами досліджено надані матеріали. Сам відповідач ОСОБА_2 та його представник Колісник С. М. , не погоджуючись із таким висновком, не довели, що висновок експертизи є недостатньо обґрунтованим чи суперечить іншим матеріалам справи, чи при його складанні істотно порушені норми процесуального права, які регламентують призначення і проведення судової експертизи.

Суди відмовили у задоволенні позову до секретаря виконавчого комітету Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Чуєнко Л. М. через те, що секретар виконавчого комітету є неналежним відповідачем, оскільки в цій справі належним відповідачем має бути саме спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції відхилив доводи представника відповідача про те, що призначення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи проводилося в підготовчому судовому засіданні, а інші докази (необхідні для проведення експертизи: пояснення свідків, амбулаторні книжки) забезпечувалися (збиралися) вже в судовому засіданні, в тому числі і висновок експерта, оскільки вони не спростовують встановлені судом обставини та не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову. До того ж, збирання таких доказів проводилося на клопотання експерта та потребувало заслуховування в судовому засіданні пояснень учасників процесу та свідків, тому судом і був прийнятий саме такий порядок.

Відхиливши аргументи відповідача про необґрунтованість наданого висновку експерта, оскільки в розпорядження експерта не була надана та не була предметом дослідження медична документація із історії хвороби ОСОБА_3 з Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради», суд апеляційної інстанції вказав, що дослідження вказаної медичної документації судовим експертом відображено у мотивувальній частині висновку судово-психіатричної експертизи.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 щодо не врахування судом даних медичної документації Комунального некомерційного підприємства «Катеринопільська багатопрофільна лікарня», оскільки згідно довідки № 8 за підписом психіатра-нарколога Комунального некомерційного підприємства «Катеринопільська БПЛ» Фартуха В. П. ОСОБА_3 за медичною допомогою до лікаря-нарколога даного закладу не зверталася. Отже, відсутні будь-які медичні документи з цієї установи, які б могли бути предметом дослідження судом для встановлення обставин у справі.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 вересня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами застосовані норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2021 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 16 квітня 2021 року. Проте посмертна судово-психіатрична експертиза була проведена 16 червня 2022 року, тобто під час розгляду справи по суті. Копії висновку експерта не були вручені ОСОБА_2 та секретарю виконавчого комітету Катеринопільського району Чуєнко Л. М. Судом першої інстанції незаконно відмовлено у призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, оскільки, на думку ОСОБА_2 , висновок експерта є необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи (медичній документації із історії хвороби ОСОБА_3 з Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради», де вона востаннє проходила курс стаціонарного лікування і була виписана зі значним покращенням стану здоров`я, медичній документації Комунального некомерційного підприємства«Катеринопільська багатопрофільна лікарня», про те, що ОСОБА_3 не перебувала на обліку у лікаря-психіатра та за медичною допомогою не зверталася, медичній документації Мокрогалигірського Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги», про те, що ОСОБА_3 перебувала під постійним наглядом сімейного лікаря, регулярно проходила медичні огляди й будь-яких розладів психічного стану не виявлялося). Вважає, що висновок експерта у цій справі є лише одним із доказів і йому слід давати оцінку в сукупності з іншими доказами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 711/4961/20, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 711/4961/20.

У грудні 2022 року справа № 711/4961/20 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 грудня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 127/27034/16-ц, від 16 травня 2022 року у справі № 127/8183/19, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 та у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, спадкова справа № 65854014 заведена приватним нотаріусом Яценко О. В. ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак, на момент подачі такої заяви виявилось, що її мати ОСОБА_3 04 грудня 2019 року склала заповіт, яким заповіла все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося ОСОБА_2 .

Згідно заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Чуєнко Л. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 71, у зв`язку з похилим віком та хворобою заповідача ОСОБА_3 , оскільки остання не могла самостійно прочитати та підписати даний заповіт, він за її ж дорученням, в її присутності та присутності секретаря виконавчого комітету Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Чуєнко Л. М. та двох запрошених свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , попередньо прочитаний вголос та підписаний ОСОБА_4 .

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 189 від 16 червня 2022 року, ОСОБА_3 станом на 04 грудня 2019 року хворіла на психічні розлади, які були стійкими та вираженими, впливали на її вільне волевиявлення, сприйняття нею значення своїх дій та здатність керувати ними на момент підписання вказаного документу. На час написання (підписання) заповіту 04 грудня 2019 року ОСОБА_3 виявляла ознаки помірно-вираженої судинної деменції (слабоумство), через що не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справа № 161/17119/16-ц (провадження № 61-11268св18), на яку посилається ОСОБА_10 у касаційній скарзі, зазначено, що: «Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Аналогічний висновок зроблений і в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року у справі № 127/8183/19 (провадження № 61-5691св21), на яку посилається ОСОБА_10 у касаційній скарзі, зазначено, що: «заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 127/27034/16-ц (провадження № 61-23288св19), на яку посилається ОСОБА_10 у касаційній скарзі, зазначено, що: «Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). […] Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину, особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий

психічний розлад, нервове потрясіння тощо). У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. […] Існує презумпція психічного здоров`я, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України. […] Ці дані встановлюються, зокрема, таким засобом, як висновок експерта».

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент вчинення оспорюваного заповіту 04 грудня 2019 року, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржені судові рішення залишити без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 вересня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук