Історія справи

Постанова

Іменем України

11 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 456/1375/20

провадження № 61-6178ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2021 року у складі судді Гули Л. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

На обґрунтування позову посилався на таке.

01 липня 2019 року між ним та відповідачем укладено договір позики № 01/07/19-2, відповідно до пункту 1 якого він як позикодавець передає у власність відповідача як позичальника грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк до 30 серпня 2019 року включно.

На виконання договору позики він (позивач) передав відповідачу грошові кошти у борг, а останній видав боргову розписку у двох примірниках, один з яких відповідно до вказаного договірного положення передано позивачу на зберігання до повного виконання відповідачем зобов`язань за договором позики.

На день подання позову відповідач обов`язку з повернення коштів позивачу в обумовленій сумі не виконав. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача як кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконано.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідач повинен сплатити відсотки за користування позикою за період з 01 липня 2019 року до 30 серпня 2019 року в розмірі 14 619,10 грн, три відсотки річних від суми боргу за весь час прострочення, тобто з 31 серпня 2019 року до 06 квітня 2020 року, що становить 8 940,72 грн, та пеню за порушення зобов`язання у розмірі 82 396,60 грн за період з 31 серпня 2019 року до 06 квітня 2020 року.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 20 000,00 дол. США, 14 619,10 грн - відсотки за користування позикою, 8 940,72 грн - три відсотки річних за прострочення виконання зобов`язання та 82 396,60 грн пені.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : 20 000,00 дол. США - борг за договором позики, 14 619,10 грн - відсотки за користування позикою, 8 940,72 грн - три відсотки річних, 82 396,60 грн - пеня. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності заборгованості за договором позики, а наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростований.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що під час укладення та підписання договору позики від 01 липня 2019 року він та ОСОБА_1 визначити, що оригінал боргової розписки (пункт 2 вказаного договору), який підтверджує факт передання грошових коштів, зберігатиметься саме у кредитора (позивача), а не у боржника (відповідача).

У кінці серпня 2019 року він повністю виконав взяті на себе зобов`язання та повернув позивачу грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США, натомість ОСОБА_1 повернув йому оригінал боргової розписки від 01 липня 2019 року, яка зберігалась у позивача у справі, а тому він повністю виконав взяті на себе зобов`язання.

Враховуючи наявність у нього оригіналу боргової розписки від 01 липня 2019 року, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 16 січня 2109 року у справі № 464/3790/16-ц, Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 442/8157/15-ц, Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 727/7658/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 214/4692/16, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, від 23 грудня 2021 року у справі № 148/1629/19, від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що відповідно до договору позики від 01 липня 2019 року № 01/07/19-2 ОСОБА_1 (позикодавець) передає у власність ОСОБА_2 (позивальнику) грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк до 30 серпня 2019 року включно. Факт передачі грошових коштів підтверджується наданою позичальником позикодавця борговою розпискою, оригінал якої зберігається у позикодавця до повного виконання зобов`язань за цим договором. Договір складений у двох примірниках для кожної із сторін, що мають однакову юридичну силу.

Згідно з борговою розпискою від 01 липня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США та зобов`язався повернути отримані в борг грошові кошти в строк до 30 серпня 2019 року.

За умовами договору у випадку несвоєчасного повернення грошових коштів ОСОБА_2 сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, від несплаченої суми за весь період прострочки.

26 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Стрийського відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області із заявою, в якій просив вжити заходи до ОСОБА_2 , який 01 липня 2019 року позичив у нього грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США та не повернув, а також до його дружини ОСОБА_3 , яка 01 липня 2019 року позичила у нього грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США та не повернула, що підтверджується борговими розписками. На прохання добровільно повернути кошти відповідач не реагує.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань перед позикодавцем ОСОБА_4 за договором позики, укладеним у письмовій формі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 442/8157/15-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі, та у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частин першої та третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тому положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження

№ 14-64цс19).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, виходячи із характеру правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, дійшли обґрунтованого висновку, що між сторонами укладено договори позики, що пов`язано з певними правовими наслідками, а саме отримання грошових коштів та обов`язок їх повернення в обумовлений сторонами правочину строк.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18

Встановивши, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу за договором позики.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд, у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі

№ 727/7658/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 214/4692/16, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, від 23 грудня 2021 року у справі № 148/1629/19, від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі

№ 727/7658/15-ц та від 07 квітня 2021 року у справі № 214/4692/16 зазначено, що підписання особою в нотаріальній конторі будь-яких документів повинно сприйматись як настання юридичного факту, з яким пов`язано виникнення або припинення прав та обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц заначено, що «особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо)».

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 148/1629/19 зазначено, що «доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що позивач не повернув відповідачу оригінал розписки, не заслуговують на увагу, оскільки, спростовуючи ці доводи, апеляційний суд правильно виходив з того, що позивач, отримавши проценти за договором написав розписку від 07 листопада 2017 року, у якій зазначив, що зобов`язання боржника виконані. Ця розписка була написана при свідках, чого не заперечував позивач. Той факт, що розписка знаходиться у кредитора (позивача), і він після отримання останньої частини боргу її не знищив, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, свідчить про недобросовісність кредитора, який через два роки після отримання суми боргу за позикою звернувся до суду з цим позовом».

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 зазначено, що «у контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у коментованій статті. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є необґрунтованими.

У цій справі відповідач не спростував доводів позивача про невиконання ним (відповідачем) зобов`язання за договором позики і що наявність у позивача як кредитора письмової розписки не свідчить про невиконання обов`язку з повернення коштів.

Аргументи касаційної скарги про те, що в кінці серпня 2019 року відповідач повністю виконав взяті на себе обов`язки та повернув позивачу грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США є необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Отже, доводи касаційної скарги також зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак