Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2018 року у справі №756/3786/16

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 756/3786/16-ц

провадження № 61-11939св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О.(суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: Оболонська районна у місті Києві державна адміністрація, Оболонське управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року у складі головуючого судді Белоконної І. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2017 року у складі суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Слободянок С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: Оболонська районна у місті Києві державна адміністрація, Оболонське управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що він з 1997 року по теперішній час перебуває на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора відділу поліції № 1 Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві. Засіданням житлово-побутової комісії Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 21 вересня 2015 року було проведено розподіл житлової площі та порядок використання працівниками кімнат у гуртожитку на АДРЕСА_1 Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві. Зазначеним рішенням вирішено надати йому як майору міліції квартиру НОМЕР_1, що належить Оболонському районному управліннюполіції МВС України в м. Києві, загальною площею 29,10 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1. Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 листопада 2015 року № 588 «Про виключення квартир з числа службових» затверджено рішення адміністрації про виключення з числа службових жилих приміщень в будинку АДРЕСА_1, а саме: окрему однокімнатну квартиру НОМЕР_1 жилою площею 15,01 кв.м (загальна площа 29,10 кв.м). На підставі цього розпорядження Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація 09 листопада 2015 року видала йому ордер НОМЕР_2 серії Б, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Для використання зазначеної квартири за призначенням він 11 листопада 2015 року уклав договір найму житлової площі з КП «Житлосервіс «Приозерне» - ЖЕК 501 Оболонського району міста Києва, а також 11 листопада 2015 року в Оболонському районному відділу ГУ ДМС України в м. Києві разом з сім'єю отримав постійну реєстрацію за цієї адресою. Однак поселитися з сім'єю у зазначеній квартирі не має можливості, оскільки поміщення без законних підстав, самовільно займає ОСОБА_5, який добровільно виселятися відмовляється і продовжує там мешкати з членом своєї родини, тим самим перешкоджає йому у вселенні та користуванні квартирою.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4, посилаючись на статтю 116 ЖК України, просив суд виселити ОСОБА_5 та члена його родини з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У березні 2016 року ОСОБА_5 також звернувся до суду з позовом до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, про визнання недійсним житлового ордера НОМЕР_2 серії Б, визнання недійсним та часткового скасування протоколу житлово-побутової комісії, часткового скасування розпорядження державної адміністрації про надання житлового приміщення щодо видачі ордера НОМЕР_2 серії Б на житлове приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що з 02 квітня 1980 року до 14 вересня 1998 року проходив службу в органах внутрішніх справ Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві. З 09 квітня 1997 року згідно з рішенням житлової комісії Мінського районного управління ГУ МВС України в м. Києві йому було надано дозвіл на вселення до кімнати АДРЕСА_1. Таким чином він, його син, ОСОБА_6, дружина, ОСОБА_7, починаючи з 13 травня 1997 року постійно проживають на зазначеній житловій площі, за цією адресою зареєстровані, сплачують за комунальні послуги та проживають у кімнаті НОМЕР_1 більше як 18 років.

Позивач вважає, що житловий ордер НОМЕР_2 від 09 листопада 2015 року серії Б на жиле приміщення квартири АДРЕСА_1 було видано незаконно на ім'я ОСОБА_4 та його дочки, виходячи з того, що 02 жовтня 2015 року згідно з протоколом № 12 житлово-побутова комісія Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві при вирішенні питання щодо розподілу житлової площі та порядку використання працівниками квартир на АДРЕСА_1 не провела ретельної перевірки фактичного проживання та користування ним житловою площею у спірній квартирі. Акт обстеження квартири АДРЕСА_1 від 17 серпня 2015 року, згідно якого під час відвідування житлово-побутової комісії квартира є вільною та в ній ніхто не зареєстрований, квартира опечатана печаткою Оболонського РУ ГУ МВС в м. Києві, на його думку є фіктивним, оскільки на час прийняття розпорядження Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією та видачі житлового ордера НОМЕР_2 серії Б від 09 листопада 2015 року спірна житлова площа не була вільною.

На підставі зазначеного та посилаючись на статтю 47 Конституції України, статті 9, 43, 58, 59 ЖК УРСР, позивач просив суд визнати недійсним житловий ордер від 09 листопада 2015 року НОМЕР_2 серії Б на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 та його дочки, ОСОБА_8; визнати недійсним та частково скасувати протокол житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 21 вересня 2015 року № 12 щодо надання службової квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 у складі сім'ї з 2-х осіб та розпорядження Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації від 06 листопада 2015 року № 591 про затвердження спільного рішення керівника та житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо видачі зазначеного ордеру.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, про визнання недійсним житлового ордера НОМЕР_2 серії Б, визнання недійсним та часткового скасування протоколу житлово-побутової комісії, часткового скасування розпорядження Оболонської районної державної адміністрації про надання житлового приміщення та видачі ордера НОМЕР_2 серії Б на житлове приміщення та цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Оболонська районна у місті Києві державна адміністрація, Оболонське управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Виселено ОСОБА_5 та членів його родини з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у сумі 551,20 грн. У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 з членом своєї родини, ОСОБА_6, самовільно без належної правової підстави зайняли спірне жиле приміщення, із незаконно зайнятої службової жилої площі не виселяються, а тому на підставі статті 116 ЖК УРСР підлягають виселенню. Оскаржувані ОСОБА_5 документи, а саме: протокол від 21 вересня 2015 року № 12 засідання житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо надання службової квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 з сім'єю з 2-х осіб та розпорядження від 06 листопада 2015 року № 591 Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації в частинні надання зазначеної житлової площі ОСОБА_4 та його дочці, ОСОБА_8, є правомірними та видані в межах наданих законодавством повноважень, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2017 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суддів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 та задоволення його позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що він та члени його родини на підставі письмового розпорядження житлової комісії Мінського РУ ГУ МВС України в м. Києві вселилися до житлового приміщення кімнати НОМЕР_1 готельного типу у будинку АДРЕСА_1 та починаючи з 13 травня 1997 року постійно та безперервно проживають на зазначеній житловій площі, більш як 18 років, та сплачують комунальні послуги. Суди при вирішенні питання про його виселення не застосували до спірних правовідносин статті 124, 125, 132 ЖК УРСР та пункт 41 Примірного положення про гуртожитки (далі - Положення). Житловий ордер від 09 листопада 2015 року НОМЕР_2, виданий ОСОБА_4 на 2-х осіб не на вільне житлове приміщення, з порушенням порядку його отримання, тому є недійсним.

У запереченні на касаційну скаргу, поданому до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 зазначав, що всупереч частині першій статті 60 ЦПК України ОСОБА_5 не надав суду рішення житлової комісії Мінського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 09 квітня 1997 року, яке б посвідчувало правомірність його проживання у спірній квартирі, бо такого рішення не існує. Твердження ОСОБА_5, що він користується спірним жилим приміщенням з 1997 року не створює правових наслідків у вигляді визнання за особою права користування цим жилим приміщенням. Таким чином, ОСОБА_5 разом з членом своєї родини, ОСОБА_6, самовільно, без законних підстав, зайняв квартиру АДРЕСА_1

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що 23 лютого 1976 року на підставі рішення виконкому Мінської районної ради депутатів трудящих м. Києва № 52 «Про надання службової жилої площі» 36 квартир, а саме: № 10, 12, 54, 55, 56, 63, 64, 68, 69, 75-82, 84, 85, 87-94, 96, 98, 100-105, 108 в АДРЕСА_1 передані під гуртожиток для особового складу Мінського РВВС, тобто для особового складу Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві.

Згідно з довідками за формою № 3 та листом Оболонського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві від 14 вересня 2016 року убачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані з 13 травня 1997 року в гуртожитку на АДРЕСА_1

ОСОБА_4 з 1997 року по теперішній час перебуває на службі в органах внутрішніх справ Оболонського управління поліції ГУНП в м. Києві.

Засіданням житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві (протокол від 21 вересня 2015 року № 12) було проведено розподіл житлової площі та встановлено порядок використання працівниками кімнат у гуртожитку на АДРЕСА_1 Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, також вирішено надати службову квартиру, що належить Оболонському РУ ГУ МВС України в м. Києві НОМЕР_1 загальною площею 29,1 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1 старшому дільничному інспектору міліції сектору дільничних інспекторів міліції 1-го відділу міліції майору міліції ОСОБА_4, який зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 з сім'єю з 2-х осіб з 25 травня 2010 року, у зв'язку із тим, що відпала потреба у використанні зазначеної квартири в якості службового житла.

Розпорядженням Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації від 04 листопада 2015 року № 588 «Про виключення квартир з числа службових», затверджено виключити з числа службових деякі жилі приміщення в будинку АДРЕСА_1, у тому числі окрему однокімнатну квартиру НОМЕР_1 жилою площею 15,01 кв.м (загальною площею 29,10 кв.м).

Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 листопада 2015 року № 591 було затверджено спільне рішення керівника та житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про надання квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 на сім'ю з 2 осіб та видано ордер НОМЕР_2 серії Б.

11 листопада 2015 року ОСОБА_4 здійснив реєстрацію за новим місцем проживання.

15 березня 2016 року ОСОБА_4 уклав договір найму житлової площі з КП «Житлосервіс «Приозерне» - ЖЕК 501 Оболонського району міста Києва.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 128 ЖК УРСР порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

У статті 129 ЖК України зазначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Аналогічна норма міститься у абзаці першому пункту 10 Положення.

Суди, задовольняючи позов ОСОБА_4, виходили з того, що ОСОБА_5 та члену його сім'ї ордер на вселення в житлове приміщення не видавався, тому відсутні правові підстави для користування спірною квартирою.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

У пункті 40 Положення зазначено, що інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, помилково вважали, що підставою самоправного зайняття спірної квартири є відсутність у ОСОБА_5 ордера на вселення у спірне житло, при цьому не врахувавши та не перевіривши наявність інших документів, що дають підстави для вселення; не надали оцінки наявній у матеріалах справи копії довідки, виданої начальником Мінського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 11 листопада 1998 року, згідно з якою за рішенням житлової комісії Мінського РУ ГУ МВС України в у м. Києві від 09 квітня 1997 року командиру відділення Мінського батальйону патрульно-постової служби старшині міліції ОСОБА_5, його дружині ОСОБА_7, та сину ОСОБА_6 була надана кімната НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 у гуртожитку Мінського РУ ГУ; не врахували, що ОСОБА_5 постійно перебував на службі в органах МВС та був звільнений у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років.

Також матеріали справи містять копії довідок за формою № 3 за період з 1998 року до 2010 року, довідки про постановлення ОСОБА_5 в чергу на отримання житла, як такого, що на праві власності житлового приміщення не має, копії квитанцій про оплату комунальних послуг, що свідчать про фактичне проживання у кімнаті НОМЕР_1 на АДРЕСА_1.

Крім того, суди не врахували, що однією з умов надання ордера є те, що він може бути виданий лише на вільну жилу площу (абзац другий пункту 10 Положення).

Відповідно до частин першої, третьої ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Усупереч наведеним нормам, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання про виселення ОСОБА_5, не перевірили правомірність вселення ОСОБА_4 до спірної квартири.

Беручи до уваги акт обстеження квартири АДРЕСА_1, складений комісією Оболонського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві 17 вересня 2015 року, відповідно до якого під час відвідування ця квартира є вільною та в ній ніхто не зареєстрований; квартира опечатана печаткою Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві; та за довідкою начальника Оболонського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві від 17 вересня 2015 року спірна квартира є вільною, суди не звернули уваги на наявні у матеріалах справи копії квитанцій про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1, у тому числі і за період з січня 2016 до серпня 2016 року, які вказують про фактичне проживання та використання спірного житла.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме -від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010 року.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити наведені в цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доказам як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, з'ясувати чи існують підстави для визнання ордера НОМЕР_2 серії Б, виданого ОСОБА_4, недійсним, та встановити чи користування тривалий час ОСОБА_5 спірним житлом, протягом 18 років, не підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції, чи ОСОБА_5 підлягає виселенню лише з наданням йому іншого жилого приміщення.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2017 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик