Історія справи

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 640/5041/17

провадження № 61-792св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересована особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року у складі суддів: Карімової Л. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_5 звернулася із заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про встановлення факту перебування її на утриманні чоловіка ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

На обґрунтування заяви посилалася на те, що з 18 липня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 Згідно висновку патолого-анатомічного дослідження від 17 березня 2015 року причиною смерті ОСОБА_6 є «Хронічний обструктивний бронхіт», що відноситься до професійного захворювання, яке було отримано ОСОБА_6 під час роботи у відкритому акціонерному товаристві «Турбоатом» (далі - ВАТ «Турбоатом»).

Цей факт підтверджується постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі № 820/11362/15, яка набрала законної сили.

Висновком обласної МСЕК-4 від 13 липня 2016 року №001143 встановлено причинний зв'язок смерті ОСОБА_6 з професійним захворюванням .

Так, на момент смерті чоловіка їй (заявниці) виповнилось 63 роки, вона не працювала з 1997 року, є пенсіонером за віком, постійно доглядала ОСОБА_6, оскільки останній був тяжко хворою людиною.

15 липня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків і профзахворювань України в м. Харкові із заявою щодо призначення їй щомісячних виплат у зв'язку з втратою годувальника та надала Довідку МСЕК про наявність причинного зв'язку смерті ОСОБА_6 з його професійним захворюванням.

Проте листом №4093/06-04 від 12 серпня 2016 року відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків і профзахворювань України в м. Харкові відмовило їй у задоволенні заяви, аргументуючи відмову тим, що довідка, яка була надана житлово-експлуатаційною організацією, не містить даних про осіб, що перебували на утриманні потерпілого.

Рішенням Київського районного суду м. Харків від 22 серпня 2017 року заяву ОСОБА_4 задоволено, встановлено факт перебування ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Рішення мотивоване тим, що розмір пенсії ОСОБА_4 був значно менший розміру заробітку її чоловіка, що є доказом того, що постійним і основним джерелом засобів до існування був дохід чоловіка, який помер внаслідок хронічного обструктивного бронхіту, що відноситься до професійного захворювання, яке було отримано ОСОБА_6 під час роботи на ВАТ «Турбоатом».

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2017 року скасовано, у задоволенні заяви відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України ОСОБА_4 належних доказів на підтвердження того, що вона перебувала на утриманні померлого, суду не надала. Крім того, ОСОБА_4 отримувала пенсію за віком в розмірі, що забезпечувало її прожитковий мінімум, установлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просила рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення першої інстанції. Вказувала, що рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Крім того, дохід, який отримував ОСОБА_6 у розмірі 6 134, 43 грн при наявності її пенсії у розмірі 1 072,81 грн був постійним і основним джерелом для її існування.

У березні 2018 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області у якому вказувало, що один із подружжям є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія та інші доходи не забезпечують його прожиткового мінімуму.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частини першої статті 41 Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є пенсіонером за віком та на момент смерті свого чоловіка ОСОБА_6 отримувала пенсію за віком у розмірі 1 072,81 грн. У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено на 2015 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01 січня 2015 року - 949 грн.

Встановивши що ОСОБА_4 отримувала пенсію за віком в розмірі, який забезпечувало її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту перебування на утриманні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подали касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель