Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №461/4137/14

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 461/4137/14

провадження № 61-6825св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

ОСОБА_4 (правонаступник ОСОБА_5),

відповідачі: Держава України в особі:

Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції,

Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції,

Кам'янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,

Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на рішення Галицького районного суду м. Львова, у складі судді Государського А. В., від 11 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Тропак О. В., Приколота Т. І., Федоришина А. В., від 30 червня 2016 року та касаційну скаргу правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

17 квітня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

Держави України в особі: Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, Кам'янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Галицького районного суду

м. Львова від 08 липня 2003 року зобов'язано приватне підприємство «Первоцвіт» (далі - ПП «Первоцвіт) передати ОСОБА_3 автомобіль

ЗІЛ-43410 (бортовий), 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. На підставі вищевказаного рішення останньому було видано виконавчий лист, з яким він звернувся до Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції для примусового виконання рішення. У порушення вимог Закону України «Про виконавчу службу», відповідач не наклав арешт на спірний автомобіль, не відкрив виконавче провадження, а у подальшому втратив виконавчий лист. Такі дії відповідача призвели до зміни місцезнаходження автомобіля, у зв'язку із чим позивач був змушений звернутися до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, дії якого були аналогічними. Внаслідок бездіяльності державних виконавців ПП «Первоцвіт» відчужило автомобіль іншій юридичній особі, яка, у свою чергу, відчужила його третій особі. Відповідачі неодноразово повертали йому виконавчий лист та направляли його до інших виконавчих органів. 19 липня 2009 року відділом Сокальського районного відділу державної виконавчої служби винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та направлено його до відділу Кам'янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області. 30 вересня 2011 року заступником начальника Кам'янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_7 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, у зв'язку із неможливістю встановити місцезнаходження боржника - ПП «Первоцвіт». Ухвалою суду, яка набрала законної сили, такі дії державного виконавця Кам'янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області визнані незаконними, оскільки ним не було вжито усіх заходів щодо встановлення місця знаходження боржника та порушено вимоги статей 25, 31, 40, 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилаючись на те, що внаслідок зазначених дій відповідачів судове рішення не було виконано, позивач, збільшивши позовні вимоги, просив суд стягнути з Держави на його користь 14 928,30 грн на відшкодування матеріальної шкоди, збитки у розмірі 14 510,31 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 11 листопада

2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 14 928 грн 30 коп. на відшкодування матеріальної шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок бездіяльності державних виконавців не було накладено арешт на спірний автомобіль, його було відчужено боржником, внаслідок чого не було можливості виконати судове рішення, а тому є підстави для покладення на державу відповідальності за заподіяну позивачу матеріальну та моральну шкоду.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року рішення суду першої інстанції у частині відшкодування матеріальної шкоди скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не довів остаточної неможливості виконання судового рішення, оскільки ухвалою суду визнано неправомірними дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу та зобов'язано відкрити виконавче провадження і виконати виконавчий лист, а тому висновок суду першої інстанції про відшкодування матеріальної шкоди є передчасним. Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, врахувавши глибину душевних страждань у зв'язку з невиправданою тривалістю виконання судового рішення органами державної виконавчої служби.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 26 липня 2016 року,

Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області просить скасувати зазначені судові рішення у частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі Державну казначейську службу України, проте вирішив питання про стягнення з державного бюджету коштів шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, який відкритий у Національному банку України Державній казначейській службі України, а не її територіальному органу - Головному управлінню Державної казначейської служби України у Львівській області. Позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди, адже сам по собі факт неправомірних дій державного виконавця не свідчить про заподіяння немайнової шкоди позивачу та не підтверджує того, що такі дії відповідачів викликали наслідки немайнового характеру для позивача та були причиною його моральних страждань.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17 серпня 2016 року,

ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову у частині відшкодування матеріальної шкоди, апеляційний суд не взяв до уваги, що органами державної виконавчої служби не надано доказів на підтвердження виконання своїх службових обов'язків та можливості виконання рішення Галицького районного суду міста Львова від 08 липня

2003 року № 1882/2003.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

08 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 липня 2003 року у справі № 1882/2003 зобов'язано ПП «Первоцвіт» передати ОСОБА_3 автомобіль ЗІЛ-43410 (бортовий), реєстраційний номер НОМЕР_1.

Виконавчий лист, який був виданий Галицьким районним судом м. Львова на виконання вказаного судового рішення, перебував на виконанні органів державної виконавчої служби у Львівській області, починаючи з січня

2004 року.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 04 рудня 2013 року у справі № 461/7365/13, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2014 року, скаргу ОСОБА_5 задоволено. Визнано незаконними дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Кам'янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо повернення виконавчого документа стягувачу. Скасовано постанову заступника начальника Кам'янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 30 вересня 2011 року про повернення виконавчого документа стягувачу, зобов'язано Кам'янка-Бузький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області відкрити провадження та вчинити дії, спрямовані на виконання виконавчого листа, виданого Галицьким районним судом м. Львова у справі 1882/2003.

Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, апеляційний суд правильно виходив із того, що позивачем не доведено остаточну втрату можливості виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 липня 2003 року, оскільки ухвалою суду, яка набрала законної сили, орган державної виконавчої служби зобов'язано відкрити виконавче провадження по виконанню зазначеного рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 липня 2003 року, а позивачем не надано постанов про закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа стягувачу.

При цьому за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, стягувач має право на зміну порядку і способу виконання рішення.

Задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що неправомірними діями, бездіяльністю посадових осіб державної виконавчої служби позивачу було завдану моральну шкоду та правильно визначив її розмір, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням невиправданої тривалості виконання судового рішення органами державної виконавчої служби.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися із висновками судів попередніх інстанцій у частині стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 1 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно пункту 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

Ураховуючи те, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейської служби України, висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення коштів із Державного бюджету України через головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області є помилковими, оскільки територіальні органи Державної казначейської служби України не мають права на списання коштів з Державного бюджету для компенсації заподіяної шкоди.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми права при визначенні порядку відшкодування моральної шкоди за рахунок держави, то колегія суддів, враховуючи, що Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а територіальний орган Казначейства приймав участь у розгляді цієї справи, реалізуючи всі процесуальні права відповідача, дійшла висновку, що резолютивну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду на підставі статті 412 ЦПК України необхідно змінити, стягнувши з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2016 року ОСОБА_4 було залучено до участі у справі як правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, сума присудженої останньому за життя моральної шкоди підлягає стягненню на користь ОСОБА_4.

У відповідності до частини другої статті 37 ЦПК України, 2004 року, усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив. Аналогічний припис міститься у частині другій статті 55 чинної редакції ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській областіщодо залучення до участі у справі Державної казначейської служби України як належного відповідача, оскільки Державну казначейську службу України можуть представляти територіальні органи або безпосередньо сама Державна казначейська служба України, тому Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області виступало належним відповідачем у цій справі, реалізуючи всі процесуальні права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2015 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року змінити.

Позов задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова

від 11 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк