ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року

м. Київ

справа № 2о-114/07

провадження № 61-10310св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,

особа, яка не брала участі в справі, - Львівська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р.,

Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., від 29 травня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

1. У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт володіння ним на праві власності нежитловим приміщенням, загальною площею 13,8 кв. м, позначеним в технічному паспорті літ. 11-1 та 11-3, розташованим в будинку АДРЕСА_1 .

2. Заяву мотивував тим, що нежитлові приміщення в будинку

АДРЕСА_1 були надані йому начальником житлово-експлуатаційної контори (далі - ЖЕК) для використання у власних потребах і тимчасового проживання у 1992 році, як майстрові ЖЕКу.

3. Приміщення перебувало у занедбаному стані, але він зробив ремонт, поміняв вікна та двері, поклав частково підлогу, поставив сантехніку. Мешканці будинку жодних заперечень йому не висловлювали. Використовує приміщення протягом 15 років, підтримуючи його у належному стані, проводив поточний ремонт, перекрив дах, який протікав. Жодних претензій з боку органів влади до нього немає, однак ЖЕК реорганізований, а тому втрачений документ на підставі якого він отримав приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня 2007 року заяву задоволено. Встановлено факт володіння ОСОБА_1 на праві приватної власності нежитловим приміщенням, загальною площею

13,8 кв. м, позначеним в технічному паспорті літ. 11-1 та 11-3, розташованим в будинку АДРЕСА_1 . Зобов`язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» провести державну реєстрацію належного заявнику на праві приватної власності нерухомого майна.

5. Суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення надано заявнику, як працівнику ЖЕКу, в користування у 1992 році. Приміщення було у занедбаному стані та заявник за власні кошти зробив ремонт, оскільки з керівництвом ЖЕКу була домовленість, що дане приміщення залишиться йому. Заявник протягом тривалого часу використовує зазначене приміщення, витратив значні кошти на його приведення у відповідний стан, на приміщення ніхто не претендує, а тому ОСОБА_1 набув право власності на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

6. У липні 2022 року особа, яка не брала участі у справі, - Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 13 червня 2007 року.

7. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2022 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня 2007 року. Відкрито апеляційне провадження у справі та зупинено дію рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня 2007 року.

8. Постановою Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня 2007 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки Львівської міської ради, яка не була залучена до участі у справі.

10. При цьому оскарженим рішенням фактично визнано право власності на нежитлове приміщення, яке належало на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги Львівської міської ради.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12. 06 липня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року.

13. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

14. У серпні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

15. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19,

від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц,

від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

17. Зауважує, що апеляційним судом було необґрунтовано поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 13 червня 2007 року.

18. Стверджує, що Львівська міська рада не надала жодного документа на підтвердження володіння спірним приміщенням. При цьому державна реєстрація права власності за Львівською міською радою не здійснювалась.

19. Вважає, що Львівська міська рада обрала неналежний спосіб захисту, оскільки спірні правовідносини між заявником та міською радою врегульовані поняттям віндикації.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Фактичні обставини справи

20. Згідно з довідкою від 24 травня 2007 року, виданою Львівським комунальним підприємством «Граніт», у 1992 році майстру ЖЕК-300

ОСОБА_1 дано в користування нежитлове приміщення

АДРЕСА_2 для власних потреб, яке використовується ним по дату видачі довідки.

21. За відомостями Реєстру прав власності на нерухоме майно, право комунальної власності на будинок АДРЕСА_1

09 листопада 2006 року зареєстровано за територіальною громадою

м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Залізничного райвиконкому м. Львова від 10 березня 1987 року № 109, а право приватної власності на нежитлові приміщення, загальною площею 13,8 кв. м, розташовані у зазначеному будинку, 06 липня 2007 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 13 червня 2007 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

22. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

23. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

24. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

25. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26. Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

27. За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

28. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

29. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

30. Статтею 10 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року було встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Статтею 11 було встановлено, що у виключній власності держави є земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. Згідно зі статтею 124 органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.

31. До 1991 року законодавство не розрізняло загальнодержавної (республіканської) та комунальної власності. З розпадом СРСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного і комунального майна.

32. 15 квітня 1991 року введено в дію Закон УРСР «Про власність», яким розмежовано державну та комунальну власність. Статтею 31 цього Закону було встановлено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Частиною першою статті 35 цього Закону було встановлено, що об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

33. 05 листопада 1991 року Кабінетом Міністрів України на виконання постанови Верховної Ради УРСР від 26 березня 1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Відповідно до цього Переліку до комунальної власності передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд рад.

34. Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

35. Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

36. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.

37. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

38. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

39. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

40. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1

статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

41. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

42. Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

43. Частина перша статті 352 ЦПК України надає право учасникам справи, а також особам, які не брали участь у справі, оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

44. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що 09 листопада 2006 року право комунальної власності на будинокАДРЕСА_1 зареєстровано за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Залізничного райвиконкому м. Львова від 10 березня

1987 року № 109.

45. Таким чином вочевидь заява ОСОБА_1 про право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 13,8 кв. м, в будинку

АДРЕСА_1 не могло вирішуватись в суді без залучення Львівської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади

м. Львова.

46. Пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

47. Встановивши, що Шевченківський районний суду м. Львова 13 червня 2007 року прийняв рішення про права, свободи та інтереси територіальної громади міста Львова, від імені якої діє Львівська міська рада, яка не була залучена до участі у справі, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду.

48. Щодо доводів заявника про безпідставне поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення суду колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

49. Львівська міська рада не була залучена до участі у справі. Натомість заінтересованою особою заявник зазначив Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

50. При цьому матеріали справи не містять доказів повідомлення про час і місце розгляду справи навіть залученої заінтересованої особи - ОКП Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та викладу вказаним підприємством своєї правової позиції щодо поданої ОСОБА_1 заяви, а судове засідання 13 червня 2007 року проведено лише за участі заявника.

51. За схожих обставин Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) дійшла висновку про можливість поновлення міській раді, строку на апеляційне оскарження рішення суду, ухваленого у 2009 році, за апеляційною скаргою, поданою у 2018 році.

52. Апеляційний суд, поновлюючи Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження, навів в ухвалі від 14 жовтня 2022 року мотиви такого рішення з якими, з урахуванням встановлених обставин, погоджується і Верховний Суд.

53. Посилання заявника на те, що Львівською міською радою обрано неефективний спосіб захисту своїх прав є безпідставними, оскільки у розглядуваній справі вирішувались вимоги ОСОБА_1 , а міська рада лише використала своє право на апеляційний перегляд справи.

54. Щодо доводів заявника про необхідність врахування того чи відповідає поведінка Львівської міської ради критеріям «доброго господаря» і «дбайливого власника», то колегія суддів зауважує, що питання як добросовісності останнього набувача спірного майна, так і ставлення до майна особи, що вважає себе його власником, мають бути з`ясовані та враховані судом у разі вирішення відповідного віндикаційного позову, який у розглядуваній справі не заявлявся та не вирішувався.

55. Враховуючи викладене, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19,

від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

56. Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

57. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

58. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

59. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

60. Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

61. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

62. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду.

63. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников