Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №591/8842/21
Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №591/8842/21

Постанова

Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 591/8842/21

провадження № 61-9658 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Національної поліції в Сумській області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду

м. Суми від 29 липня 2022 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2022 рокуу складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Собини О. І., Рунова В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі -

ГУ НП в Сумській області) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування.

Позовна заява мотивована тим, що йому була завдана майнова та моральна шкода, спричинена, на його думку, неефективністю ведення досудового розслідування, що призвело до надмірної тривалості кримінального провадження № 420142000100000030 від 06 травня 2014 року за фактом порушення службовими особами Сумської міської ради обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, де він є потерпілим.

Вказував, що ГУ НП в Сумській області, як орган державної влади, не дотрималося розумних строків слідства (понад 7 років), не здійснювало належним чином розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні, чим не забезпечило усунення порушень у реалізації його права на отримання першочергового житла. Неефективність та надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні

№ 42014200010000030 від 06 травня 2014 року, яке здійснювалося слідчим ГУ НП в Сумській області, було встановлено постановою Першого заступника Генерального прокурора України від 10 липня 2018 року, якою досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні доручено слідчим Національної поліції в Полтавській області.

Вважав, що внаслідок незаконної бездіяльності посадових осіб відповідача йому було завдано майнової шкоди у розмірі вартості неотриманого протягом 30 років в особисту власність житла - двокімнатної квартири -

у сумі 3 302 092,62 грн.

Крім того, йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у позбавленні його права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що принизило його гідність як пенсіонера, йому доводилося вживати додаткових заходів з відновлення прав через неодноразові звернення до відповідних державних органів та посадових осіб. Він переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психоемоційні навантаження, що вплинуло на стан його здоров`я. Завдану йому моральну шкоду він оцінював у розмірі 700 тис. грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списанняз Єдиного казначейського рахунку 3 302 092,62 грн вартості неотриманої двокімнатної квартири на відшкодування майнової шкоди та 700 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що питання надання житла не відноситься до безпосередньої компетенції відповідача, а держава не несе майнової відповідальності перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Крім того, суду не надано будь-яких доказів того, що зазначені позивачем втрати є майновою шкодою, спричиненою внаслідок протиправних дій чи бездіяльності відповідача. У зв`язку з цим суд відмовив у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок неотримання позивачем квартири.

Частково задовольняючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із визнання факту завдання позивачеві моральної шкоди діями відповідача через тривалу бездіяльність його посадових

осіб, пов`язану з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених положеннями КПК України. Суд, врахувавши характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважав заявлену суму компенсації завищеною і не підтверджену у судовому засіданні. Натомість, суд виходив із того, що позивачеві були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм. Проте за відсутності інших

доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін у житті тощо), керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд стягнув з Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2 тис. грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ГУ НП в Сумській області задоволено.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2022 року у частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди відмовлено.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня

2022 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення моральної шкоди та відмовляючи у задоволені цих позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не доведено заподіяння йому моральної шкоди з підстав, заявлених у позові, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями службової (посадової) особи органу державної влади, що в силу вимог статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Факт неефективного досудового розслідування, про що зазначено

у постанові прокурора Генеральної прокуратури України від 10 липня

2018 року, не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру

і саме по собі не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому слідчому відділу не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. При цьому у матеріалах справи відсутні ухвали слідчого судді чи судові рішення, якими б визнавалися дії чи бездіяльність органів досудового розслідування ГУ НП в Сумській області протиправними. Крім того, позивачем

не зазначено, яким чином допущено бездіяльність саме ГУ НП в Сумській області, у який проміжок часу та за яких обставин, враховуючи що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 420142000100000030 здійснювалося різними слідчими органами. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань, чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду в частині

відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення

на його користь майнової шкоди, так як позивачем не доведено, що внаслідок дій чи бездіяльності посадових осіб ГУ НП в Сумській області йому завдано майнової шкоди у розмірі вартості неотриманої квартири

у сумі 3 302 092,62 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Зарічного районного суду м. Суми.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Сумській області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Верховного Суду: Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

Луспеника Д. Д., у справі за його касаційною скаргою на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2022 рокувизнано необґрунтованою. Заяву про відвід суддів Верховного Суду: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., передано для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 12 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Верховного Судуу цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до ГУ НП в Сумській області про відшкодування

майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями

чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди

попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи,

не врахували його доводів про те, що йому була завдана майнова та моральна шкода, спричинена неефективністю ведення досудового розслідування, що призвело до надмірної тривалості кримінального провадження № 420142000100000030 від 06 травня 2014 року за фактом порушення службовими особами Сумської міської ради обліку громадян,

які потребують поліпшення житлових умов, де він є потерпілим. ГУ НП в Сумській області, як орган державної влади, не дотрималося розумних строків слідства (понад 7 років), не здійснювало належним чином розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні, чим не забезпечило усунення порушень у реалізації його права на отримання першочергового житла. Неефективність та надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014200010000030

від 06 травня 2014 року, яке здійснювалося слідчим ГУ НП в Сумській області, було встановлено постановою Першого заступника Генерального прокурора України від 10 липня 2018 року. Таким чином, підтверджено

факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб ГУ НП в Сумській області щодо проведення необхідної перевірки його заяви про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні. Отже, внаслідок незаконної бездіяльності посадових осіб відповідача йому було завдано майнової шкоди у розмірі вартості неотриманого протягом 30 років в особисту власність житла - двокімнатної квартири - у сумі 3 302 092,62 грн. Зазначений розмір майнової шкоди є обґрунтованим, ним доведений, проте суди безпідставно не взяли його до уваги. Крім того, йому було завдано моральної шкоди, яка полягала

у позбавленні його права на ефективний засіб юридичного захисту

в національному органі, що принизило його гідність як пенсіонера, йому доводилося вживати додаткових заходів з відновлення прав через неодноразові звернення до відповідних державних органів та посадових осіб. Він переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психоемоційні навантаження, що вплинуло на стан його здоров`я. Завдану йому моральну шкоду у розмірі 700 тис. грн суди взагалі не досліджували. При цьому розмір відшкодування йому моральної шкоди обчислено ним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини як справедлива сатисфакція за тривале правопорушення. Також зазначається про наявність у Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду різної судової практики з цього питання.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, рішення Конституційного Суду України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ГУ НП в Сумській області, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної

скарги - безпідставними. Позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками,

Також позивачем не наведено, з яких саме міркувань він виходив, визначаючи відшкодування моральної шкоди у розмірі 700 тис. грн. Апеляційний суд вірно вказав, що про відсутність судових рішень, якими було б встановлено неналежний контроль за досудовим розслідуванням

з боку відповідача. Водночас реалізація права позивача на оскарження

дій чи бездіяльності слідчих та задоволення таких скарг не свідчить про незаконність прийняття рішень відповідачем, а зводяться до реалізації ним права на здійснення функції контролю і тим більше не свідчить про завдання цим моральної шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 травня 2014 року за заявою ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості № 42014200010000030

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364, частиною четвертою статті 358, частиною другою

статті 382 КК України, щодо неправомірних дій службових осіб Сумської міської ради, що призвели до порушень обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та надання їм жилих приміщень.

Постановою Генеральної прокуратури України від 10 липня 2018 року встановлено, що слідчим управлінням Національної поліції розслідується кримінальне провадження № 42014200010000030 за фактом порушення службовими особами Сумської міської ради обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, що призвело до порушення права ОСОБА_1 на першочергове отримання житла, а також невиконання ними рішення суду за частиною першою статті 364, частиною першою

статті 382 КК України. Досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні здійснюється понад 4 роки різними органами: слідчим відділом Сумського відділення міліції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, слідчим відділом прокуратури Сумської області та з 15 листопада 2016 року - Національною поліцією. Протягом указаного періоду слідство проводиться неефективно, без дотримання вимог щодо повного, всебічного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження. З метою швидкого

та повного розслідування обставин кримінальних правопорушень здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні

№ 42014200010000030 доручено слідчим Національної поліції в Полтавській області (т. 1, а. с. 15).

15 жовтня 2019 року, 22 листопада 2019 року, 05 грудня 2019 року ОСОБА_1 звертався до Міністра внутрішніх справ України щодо порушення законодавства України посадовими особами Національної поліції в Полтавській та Сумській областях у досудовому розслідуванні

№ 420142000100000030 від 06 травня 2014 року (т. 1, а. с. 16-22).

05 липня 2021 року, 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звертався до начальника Національної поліції зі скаргою щодо порушення законодавства України посадовими особами Національної поліції (т. 1, а. с. 58-60, 61-64).

03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звертався до заступника начальника Національної поліції зі скаргою щодо порушення законодавства України посадовими особами Національної поліції (т. 1, а. с. 64-66).

15 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до заступника начальника Національної поліції - начальника слідчого відділу О. Радченка із заявою про вчинення злочину посадовими особами правоохоронних органів в кримінальному провадженні № 120132004400000347 від 10 січня 2013 року (т. 1, а. с. 67-72).

05 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Національної поліції з повторною скаргою щодо порушень чинного законодавства посадовими особами Національної поліції (т. 1, а. с. 73-75).

09 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся з повторною скаргою до начальника Національної поліції та до Міністра внутрішніх справ України на невиконання посадовими особами Національної поліції законодавства України (т. 1, а. с. 77-82, 85-87).

30 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся з повторною скаргою до начальника Національної поліції та до Міністра внутрішніх справ України на невиконання посадовими особами Національної поліції законодавства України (т. 1, а. с. 90-95).

20 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з повторною скаргою до начальника Національної поліції та до Міністра внутрішніх справ України на невиконання посадовими особами Національної поліції законодавства України (т. 1, а. с. 96-98).

Згідно з пояснень представник відповідача Давиденко О. В. кримінальне провадження № 420142000100000030 було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, вішкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб

органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження

№ 61-21982св19), від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, врахувавши вищевказані норми права, встановивши обставини справи, від яких залежить її правильне вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя

за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про:

1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або майнової шкоди.

Сам факт звернень ОСОБА_1 до посадових осіб та винесення прокурором Генеральної прокуратури України постанови від 10 липня

2018 року, якою здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 4201420001000030 доручено слідчим Національної поліції в Полтавській області, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача завдали йому моральної шкоди. Контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого винесена зазначена постанова Генеральної прокуратури України, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 16 травня 2019 року у справі

№ 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19), від 12 квітня 2019 року

у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 22 травня

2019 року у справі № 686/24243/18-ц (провадження № 61-7017св19),

від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження

№ 61-10591св19) від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 03 грудня 2019 року у справі

№ 686/12334/18 (провадження № 61-12965св19), від 03 грудня 2019 року

у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/17001/17 (провадження № 61-22067св19),

від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження

№ 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), від 30 червня 2020 року у справі

№ 686/3050/19 (провадження № 61-19878св19) та від 06 липня 2020 року

у справі № 686/20389/19 (провадження № 61-735св20).

Отже, засвідчений у постанові прокурора Генеральної прокуратури України

від 10 липня 2018 року факт неефективного досудового розслідування

у кримінальному провадженні № 420142000100000030 не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і саме по собі не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди, оскільки доручення здійснення досудового розслідування

у кримінальному провадженні іншому слідчому відділу не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Крім того, позивачем не зазначено у позові, яким чином допущено бездіяльність саме ГУНП в Сумській області, в який проміжок часу та за яких обставин, враховуючи, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 420142000100000030 здійснювалося різними слідчими органами.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої ним жодним чином не обґрунтований. Так само позивачем не доведено факту наявності майнової шкоди, її розмір, причинно наслідковий зв`язок між правопорушенням і шкодою, що є його процесуальним обов`язком.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц, провадження № 61-9952сво20.

Разом з тим, є помилковими висновки судів про те, що для відшкодування шкоди має бути наявним судове рішення про бездіяльність органу досудового розслідування, оскільки така бездіяльність може бути встановлена й у справі за позовом особи про відшкодування шкоди (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 березня 2019 року

у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18; від 16 листопада

2022 року у справі № 910/6355/20, провадження № 12-41гс21).

Проте суди цей факт встановили, зазначили про нього у мотивувальній частині судових рішень, тому додаткове таке посилання не є підставою для скасування справедливих і правильних судових рішень (частина друга

статті 410 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду є безпідставними, так як у справі, яка переглядається, інші фактичні обставини, інше доведення позовних вимог й обов`язковості складових цивільно-правової відповідальності.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів

у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи були предметом дослідження

у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2022 року

у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець