Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.07.2025 року у справі №373/702/20
Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №373/702/20
Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №373/702/20
Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №373/702/20
Постанова ВССУ від 18.02.2026 року у справі №373/702/20

Постанова

Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 373/702/20

провадження № 61-9541св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Бориспільська районна державна адміністрації Київської області, ОСОБА_2 ,

треті особи: Дівичківська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Груп»,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гарницький Павло Петрович, на рішення

Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області у складі судді Керекези Я. І. від 03 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області,

ОСОБА_2 , треті особи: Дівичківська сільська рада

Переяслав-Хмельницького району Київської області, Товариство

з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Груп» (далі - ТОВ «Агротрейд Груп»), про визнання незаконним рішення органу державної влади, визнання недійсним державного акта на землю та свідоцтва про право на спадщину.

Позовну заяву мотивовано тим, що згідно з розпорядженням

Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 20 листопада 2002 року № 752 було затверджено проект виділення земельних часток (паїв) на місцевості в межах території Стовп?язької сільської ради, передано

у приватну власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Маяк» (далі - КСП «Агрофірма «Маяк») громадянам відповідно до списку, в тому числі і йому, у приватну власність дві земельні ділянки загальною площею 2,190 га.

15 липня 2003 року на підставі вказаного розпорядження видано державний акт на право приватної власності на землю. Після виготовлення технічної документації він звернувся до відділу Держгеокадастру про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, однак 05 березня

2020 року він отримав відмову на земельну ділянку площею 0,7385 га, оскільки в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходиться інша земельна ділянка (повне співпадання).

Вказував, що відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 14 квітня 2020 року право власності на спірну земельну ділянку належить йому, оскільки він першим отримав земельну ділянку у власність розпорядженням від 20 листопада 2002 року, а виділення земельної ділянки ОСОБА_3 , спадкоємцем якої є відповідач ОСОБА_2 , відбулося помилково.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 14 липня 2005 року № 391 в частині передачі

у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки (паю) площею 0,7385 га на території Стовп?язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

- визнати недійсним державний акт серії ЯА № 614780 від 02 листопада 2005 року на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом

від 15 жовтня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 0,7385 га, кадастровий номер 3223387200:06:003:0008.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2021 року залучено до участі у справі відповідачем Бориспільську районну державну адміністрацію Київської області як правонаступника Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (а.с. 142, т. 2).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 14 липня 2005 року № 391 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки (паю) площею 0,7385 га на території Стовп?язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 614780 від 02 листопада 2005 року в частині ділянки 2, кадастровий номер 3223387200:06:003:0008, площею 0,7385 га, виданий на ім`я ОСОБА_3 , визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 жовтня 2010 року на ім`я

ОСОБА_2 в частині ділянки з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008, площею 0,7385 га.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Київської області від 20 листопада 2002 року № 752 отримав у приватну власність із земель КСП «Агрофірма «Маяк» дві земельні ділянки, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 266784 від 13 липня 2003 року. Виділення позивачу земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,190 га (площами 1,451 га та 0,739 га), що розташовані на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, підтверджується і матеріалами поданої технічної документації, відповідно до якої саме за клопотанням голови сільської ради, відповідно до затвердженої схеми розпаювання, позивачеві було виділено земельні ділянки під АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Отже, сільська рада була обізнана щодо номерів земельних ділянок, які були виділені ОСОБА_1 . Будь-яких порушень, недобросовісності в діях позивача чи подання ним неправдивих документів для можливості отримання спірних земельних ділянок не встановлено. ОСОБА_1 з 2002 року безперешкодно та відкрито користувався спірною земельною ділянкою. Державний акт на спірну земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 недійсним не визнавався. Винесення оскаржуваного позивачем розпорядження та видача державного акта на ім`я ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку відбулося вже після отримання позивачем правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Такі обставини дають підстави вважати, що розпорядження

Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 14 липня 2005 року

№ 391 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки (паю) площею 0,7385 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, отримання ОСОБА_3 державного акта на цю земельну ділянку, видача свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 порушило вже наявне право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.

Щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, про що заявлено відповідачем ОСОБА_2 та його представниками, суд встановив, що позивач дізнався про порушення свого права після отримання 05 березня 2020 року відмови у наданні кадастрового номера на земельну ділянку, у зв`язку із накладенням на належну ОСОБА_2 земельну ділянку. До суду ОСОБА_1 звернувся 04 червня 2020 року, тобто

в межах встановленого статтею 257 ЦК України строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника Гарницького П. П. залишено без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2022 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Київської області від 20 листопада 2002 року № 752 отримав у приватну власність із земель КСП «Агрофірма «Маяк» дві земельні ділянки загальною площею 2,190 га на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (площами 1,451 га та 0,739 га), що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 266784 від 13 липня 2003 року та матеріалами технічної документації, а винесення оскаржуваного позивачем розпорядження та видача державного акта на ім`я ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку відбулося вже після отримання позивачем правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку. За таких обставин суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 14 липня 2005 року № 391 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки (паю), площею 0,7385 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, отримання ОСОБА_3 державного акта на цю земельну ділянку, видача свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 порушило вже наявне право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Щодо позовної давності, то апеляційний суд зазначив, що правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач дізнався про порушення свого права після отримання 05 березня 2020 року відмови

у наданні кадастрового номера на земельну ділянку, у зв`язку із накладенням її на належну ОСОБА_2 земельну ділянку. До суду

ОСОБА_1 звернувся 04 червня 2020 року, тобто в межах встановленого

статтею 257 ЦК України строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки оспорювана земельна ділянка, кадастровий номер 3223387200:06:003:0008, площею 0,7385 га, в складі земельної ділянки

АДРЕСА_3 , сукупною площею 2,190 га, позивачу ОСОБА_1 у власність не передавалась, державний акт на право власності на земельну ділянку встановленого законодавством зразка він не отримував.

Зазначає, що копія державного акта, що надана позивачем, за формою

і змістом не відповідає типовому державному акту, встановленому законодавством на дату його видачі позивачу ОСОБА_1

(13 липня 2003 року).

Вказує, що станом на 13 липня 2003 року, на дату видачі позивачу державного акта на право приватної власності на землю Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація не мала законних підстав видавати такий документ, оскільки бланк такого документа був вже нечинний (скасований Постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року № 449). Дійсність державних актів на право приватної власності на землю поширювалася виключно на ті, що були видані до квітня

2002 року.

Зазначає, що ОСОБА_3 у 2005 році приватизувала земельні ділянки на підставі розпорядження від 14 липня 2005 року за № 391, отримавши кадастрові номери земельних ділянок, які були внесені у Публічну кадастрову карту України, які остаточно закріпили та визначили місцезнаходження земельних ділянок поміж інших користувачів. Оскільки право власності та визначені межі земельної ділянки були сформовані

у 2005 році, то ОСОБА_2 на законних підставах отримав спадщину від своєї баби та зареєстрував об`єкти нерухомого майна на своє ім`я, продовжуючи надалі користуватися землею.

Вважає, що суди безпідставно не врахували заяву представник ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності до поданої позивачем позовної заяви, оскільки ОСОБА_5 просив визнати незаконним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 14 липня 2005 року № 391, однак з позовом до суду звернувся лише 02 червня

2020 року. В обґрунтування пропущення строку позовної давності позивач зазначав про те, що дізнався про порушення свого права 05 березня

2020 року після отримання відмови про внесення відомостей до Державного земельного кадастру у відділі у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, з підстав знаходження в межах земельної ділянки, іншої земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Вказує, що зазначена інформація в позовній заяві не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_3 (первісний набувач), а в подальшому й відповідач ОСОБА_2 , вільно і відкрито користуються спірною земельною ділянкою

з 2005 року. Вказана земельна ділянка весь час перебуває в оренді

ТОВ «Агротрейд Груп» та використовується за цільовим призначенням. Позивач, проживаючи у с. Веселе, не міг не знати про вказані обставини.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року

у справі № 369/6892/15 (провадження № 14-96цс18) та постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На замовлення Стовп`язької сільської ради, згідно з договором

від 19 жовтня 2001 року № 842, розроблено технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв), у тому числі й на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до клопотання голови сільської ради, списку громадян та викопіювання зі схеми поділу земель, які підписані головою сільської ради, ОСОБА_1 виділено дві земельні ділянки - АДРЕСА_1 та НОМЕР_2. Ним також отримано й межові знаки в кількості 8 штук. Відповідача ОСОБА_2 чи його спадкодавця ОСОБА_3 у списку громадян в цій технічній документації немає (а.с. 182-203, т. 1).

Також на замовлення Стовп`язької сільської ради від 19 жовтня 2001 року розроблена технічна документація зі складання державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв) ще

на 202 особи. Однак ні відповідача ОСОБА_2 чи його спадкодавця ОСОБА_3 серед цих 202 осіб не було, земельні ділянки за АДРЕСА_2 та

АДРЕСА_1 серед земельних ділянок, які згідно зі схем розпаювання виділялися 202 особам, відсутня (а.с. 26-54, т. 2).

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 20 листопада 2002 року № 952

«Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам» передано у приватну власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

за рахунок земель, переданих у колективну власність колишньому КСП «Агрофірма «Маяк» громадянам згідно зі списком, в тому числі й ОСОБА_1 (земельні ділянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , загальною площею 2,190 га)

(а.с. 13, 14, т. 1).

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 266784, виданого 15 липня 2003 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за АДРЕСА_1, ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,190 га,

що розташовані на території Стовп`язької сільської ради

Переяслав-Хмельницького району Київської області (а.с. 16, т. 1).

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Київської області від 14 липня 2005 року № 391 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам-власникам сертифікатів на право на земельні частки (паї) в межах Стовп`язької сільської ради» було передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку № НОМЕР_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,2052 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області

(а.с. 93-97, т. 1).

02 листопада 2005 року на ім`я ОСОБА_3 був виданий державний акт серії ЯА № 614780 на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,2052 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (а.с. 91, т. 1).

Відповідно до спадкової справи, заведеної після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , спадщину після її смерті прийняв та отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,2052 га, кадастровий номер 3223387200:06:003:0008, ОСОБА_2 (а.с. 67-89, т. 1).

19 лютого 2020 року позивач звернувся до ТОВ «Регіонземсервіс» із заявою про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (а.с. 20, т. 1).

ТОВ «Регіонземсервіс» була виготовлена технічна документація на вищезазначену земельну ділянку (а.с. 19-30, т. 1).

Рішенням від 05 березня 2020 року № РВ-3202324092020 відділ у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області відмовив позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру в зв`язку з тим, що в межах земельної ділянки, яку треба зареєструвати, розташована інша земельна ділянка з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008 (площа співпадає на 100 %) (а.с. 15, т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

№ 212285619 від 12 червня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008 перебуває в оренді ТОВ «Агротрейд Груп», орендодавець - ОСОБА_2 (а.с. 46, т. 1).

19 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності (а.с. 152-153, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Гарницький П. П., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб,

і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише

у випадках і в порядку встановлених законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ

№ 720/95) визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до пункту 2 Указу № 720/95 право на частку (пай) мають

члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому

і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

На підставі Указу № 720/95 було розроблено Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств

і організацій, які затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року

№ 47/172/48 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до підпункту 3.1 Методичних рекомендацій громадянин, який має сертифікат на право на земельну частку (пай) і бажає одержати свою земельну частку (пай) в натурі, подає підприємству заяву за формою, наведеною в додатку № 1.

Згідно з підпунктом 3.2 місцеположення в натурі земельної ділянки, що надається згідно з Схемою, погоджується виконавчим органом управління підприємства в місячний строк з часу подання заяви співвласника про вихід із складу цього підприємства. Рішення виконавчого органу управління підприємства є підставою для виконання робіт щодо передачі земельної частки (паю) в натурі. У випадках, коли Схема не розроблена, місцеположення земельної частки (паю), що передається, погоджується відповідним рішенням чергових загальних зборів (зборів уповноважених) підприємства, але не пізніше трьох місяців з часу подання заяви про вихід із складу цього підприємства. У випадках вимоги про негайне виділення земельної ділянки в натурі, надання її здійснюється протягом поточного сільськогосподарського року не більше ніж за 12 місяців. Відповідне рішення загальних зборів (зборів уповноважених) за формою, наведеною

в додатку № 2, є підставою для виконання робіт щодо передачі земельної частки (паю) в натурі.

Підпунктом 3.3 визначено, що передача земельної частки (паю) в натурі провадиться згідно зі Схемою та проектом організації території земельних ділянок першочергової передачі.

Згідно з підпунктом 3.8 після визначення меж в натурі складається акт передачі земельної ділянки із земель колективної власності у власність громадянину за формою, наведеною в додатку № 4.

Відповідно до підпункту 3.9 технічна документація щодо передачі земельної частки (паю) в натурі оформляється в трьох примірниках в обсязі відповідно переліку, що наведений в додатку № 5. Перший примірник видається власнику земельної ділянки, другий з журналом геодезичних вимірювань - зберігається в районному (міському) відділі земельних ресурсів, третій - залишається у землевпорядній або іншій організації, що виконує ці роботи. Вказана технічна документація є підставою для прийняття рішення місцевою радою про видачу державного акта на право приватної власності на землю, з визначенням цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної (міської) державної адміністрації (виконавчого комітету міської Ради).

Відповідно до пункту «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно зі статтею 25 ЗК України (в редакції, чинній станом на 20 листопада 2002 року) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на 20 листопада 2002 року) місцева державна адміністрація подає пропозиції відповідним радам і здійснює заходи щодо реалізації їх рішень про приватизацію земель.

Згідно зі статтею 125 ЗК України (в редакції станом на день видачі державного акта на право власності на земельну ділянку позивача,

15 липня 2003 року) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 16 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на день видачі ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку) громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Згідно з пунктами 9, 10 розділу VII Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської

і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що позивач отримав у встановлений законом спосіб

і порядок державний акт на спірну земельну ділянку.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,

і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що про порушення свого права він дізнався 05 березня 2020 року після отримання відмови про внесення відомостей до Державного земельного кадастру

у відділі у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, з підстав знаходження в межах земельної ділянки, яку він намагався зареєструвати, іншої земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається

з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події,

з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається

з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

19 жовтня 2020 року ОСОБА_2 та 06 січня 2021 року його представник Гарницький П. П. подали заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, в яких зазначали, що ОСОБА_3 (первісний набувач спірної земельної ділянки), а в подальшому й відповідач ОСОБА_2 вільно

і відкрито користуються спірною земельною ділянкою з 2005 року,

вказана земельна ділянка весь час перебуває в оренді ТОВ «Агротрейд Груп» та використовується за цільовим призначенням (а.с. 152-153, т. 1;

а.с. 92-94, т. 2).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

від 12 червня 2020 року № 212285619 земельна ділянка з кадастровим номером 3223387200:06:003:0008 перебуває в оренді ТОВ «Агротрейд Груп», орендодавець - ОСОБА_2 (а.с. 46, т. 1).

Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та не встановили, коли позивач як особа, якій видано державний акт, за умови, якби він добросовісно користувався своїми правами, довідався або міг довідатись про те, що спірна земельна ділянка перебуває у власності іншої особи, яка передала її в оренду ТОВ «Агротрейд Груп».

Залежно від встановлених обставин, суду необхідно звернути увагу на спосіб захисту порушених прав, обраний позивачем.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 402 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гарницький Павло Петрович, задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 07 вересня 2022 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець