Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.11.2019 року у справі №409/435/17

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 409/435/17

провадження № 61-33351св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -Білокуракинська селищна рада Білокуракинського району Луганської області,

особа, яка не брала участі у розгляді справи - керівник Старобільської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Луганської області від

04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Стахової Н. В., Дронської І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на будівлю.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Курячівської сільської ради Білокуракинського району Луганської області від

25 серпня 1997 року № 195 їй була виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку та надвірних будівель площею 0,25 га, що розташована в с.

Курячівка Білокуракинського району Луганської області. Після здійснення будівництва житлового будинку з спорудами 30 березня 2000 року їй було видане свідоцтво про право приватної власності на ці будівлі. Також зазначала, що з підстав передбачених статтями 123 124 125 126 ЗК України вона набула право користування земельною ділянкою, площею 0,25 га та після цього вона на цій земельній ділянці вирішила здійснити будівництво магазину. У зв'язку з цим нею було подано заяву до сільської ради про надання дозволу на таке будівництво та це питання було вирішено на сесії сільської ради, тому в 2002 році вона приступила до будівництва магазину. У березні - травні 2002 року приміщення магазину було побудовано. Для реєстрації приміщення магазину звернулась з заявою до відповідача, але в сільській раді рішення про забудову магазину не знайшли.

Приміщення магазину в 2005 році внесли до господарської книги по Курячівській сільській раді де зазначено № ПГО 0242, загальною площею

25,5 кв. м. 20 жовтня 2009 року Білокуракинським районним бюро технічної інвентаризації (далі - Білокуракинським районним БТІ), за заявою позивача, була проведена технічна інвентаризація будівлі магазину, яка розташована на території земельної ділянки, що перебуває в її користуванні на АДРЕСА_2. У результаті цього їй було видано новий технічний паспорт на магазин, у якому міститься план та технічна характеристика об'єкту нерухомого майна.

У зв'язку з викладеним позивач просилавизнати за нею право власності на будівлю приміщення магазину, розташовану на земельній ділянці, яка передана для будівництва житлового будинку з надвірними будівлями, яка зазначена згідно з технічним паспортом за АДРЕСА_2 загальною площею 25,5 кв. м, вартістю ~money0~

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю приміщення магазину, розташовану на земельній ділянці, яка передана для будівництва житлового будинку з надвірними будівлями, яка зазначена згідно з технічним паспортом за № АДРЕСА_2 загальною площею 25,5 кв. м вартістю ~money1~

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач визнав позов, що відповідно до статті174 ЦПК України 2004 року є підставою для задоволення заявлених вимог. Крім того право власності може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області, який діє в інтересах держави в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на будівлю відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що для визнання права власності на підставі рішення суду на самочинно збудований об'єкт необхідна наявність у особи, що здійснила будівництво, належного дозволу на будівництво та належного затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості. Позивач не отримала належного дозволу на будівництво магазину та не надала жодних належних та допустимих доказів того, що спірну будівлю було збудовано без істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті, тому відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на самочинно збудоване приміщення магазину.

Крім того, розглянувши справу та ухваливши рішення, яке стосується інтересів департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області як органу, що уповноважений приймати в експлуатацію об'єкти будівництва, суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального закону, не було залучено такий орган до участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 04 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Білокуракинського районного суду Луганської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу № 409/435/17 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції неправильно застосував норми законодавства. Вказує, що прокурором не було обґрунтовано підстави для представництва інтересів суб'єкта владних повноважень. Тому він не мав права подавати апеляційну скаргу у цій справі. Прокурором було подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції через шість місяців після ухвалення оскаржуваного рішення без поважних причин, однак суд апеляційної інстанції поновлює йому пропущений строк просто без будь-яких поважних причин навіть, не з'ясувавши її думки з цього приводу. Судом апеляційної інстанції навіть не було зазначено, яким саме чином оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує права Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області. Вказує, що спірну будівлю нею було побудовано на земельній ділянці, виданій для будівництва та обслуговування житлового будинку на підставі дозволу сільської ради у 2002 році, однак коли вона вирішила зареєструвати такий магазин, то вказаного дозволу на його будівництво у Білокуракинській селищній раді так і не знайшли. Зазначала, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що її позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки право власності на самочинне будівництво може бути визнано за нею виключно в судовому порядку. Судом апеляційної інстанції була залишена поза увагою та обставина, що нею були оформлені всі необхідні документи для здійснення підприємницької діяльності у спірному приміщенні, однак прийнятим рішення суд її фактично всього цього позбавив.

До Верховного Суду надійшов відзив керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вказано, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги є безпідставними та задоволенню не підлягають. Зокрема прокурором зазначено, що ним при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції було належним чином обґрунтовано підстави звернення до суду та вказано на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тому зауваження позивача є необґрунтованими. Також звертає увагу суду, що надані прокуратурою документи на підтвердження того, що земельна ділянка надана позивачу для будівництва житлового будинку площею 25,5 кв. м знаходиться в комунальній власності, а не приватній власності позивача. Вказує, що спірний об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, а позивач не надала доказів того, що вона зверталася до сільської ради з заявою про отримання дозволу на будівництво приміщення магазину, як не надано нею й доказів існування рішення сільської ради з цього питання.

Також до Верховного Суду надійшов відзив керівника Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вказано, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням чинного законодавства, зокрема норм Закону України "про регулювання містобудівної діяльності", тому просить залишити рішення апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до довідки-характеристики від 21 грудня 2016 року № 151, яка була видана ОСОБА_1, будівля магазин площею 25,5 кв. м станом на 21 грудня 2016 року коштує

~money2~ (а. с. 12).

Згідно довідки виконавчого комітету Білокуракинської селищної ради від

03 квітня 2016 року № 262 на території домогосподарства ОСОБА_1 розташована торгівельна точка. Номер об'єкта ПГО 0242_1 в по господарській книзі № 6 відкритий на ОСОБА_1 (а. с. 14).

Згідно копії технічного паспорту на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, площею 25,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 21-23).

Суд апеляційної інстанції встановив, щорішення Курячівської сільської ради народних депутатів виконавчого комітету від 25 серпня 1997 року № 195 ОСОБА_1 було надано земельну ділянку для забудови житлового будинку в с.

Курячівка у розмірі 0,25 га та надано дозвіл на будівництво житлового будинку на виділеній частці 0,25 га в с. Курячівка розміром: будинок 10х12, кухня 5х8, гараж 4х6, підвал 3х4, сарай 8х4,5, туалет 1,5х1,5 (а. с. 16).

Згідно свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння від 30 березня 2000 року виданого виконавчим комітетом Курячівської сільської ради, власником житлового будинку та господарських споруд є ОСОБА_1

(а. с. 15).

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивачем було побудовано приміщення магазину та 20 жовтня 2009 року виготовлено технічний паспорт на спірний магазин, а саме на нерухоме майно номер будинку АДРЕСА_2 (а. с. 21-23).

З інформації, яка міститься в листі Білокуракинскої селищної ради від 28 серпня 2017 року № 3176 судом апеляційної інстанції було встановлено, що

ОСОБА_1 з заявою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки до сільської ради не зверталась та рішення з цього питання нею не приймалося

(а. с.45).

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, ОСОБА_1 з заявою про надання дозволу на будівництво магазину на земельній ділянці, що була надана їй для будівництва житлового будинку до сільської ради не зверталась та відповідних рішень з цього питання не приймалося, станом на 31 серпня

2017 року вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади, що підтверджується листом Білокуракинскої селищної ради від 31 серпня 2017 року № 3241 (а. с. 46).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно зі статтею 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177 178 179 182 ЦК України, частини 3 статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 18 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII "Про основи містобудування" передбачає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація неприйнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 923 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами.

Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку відмовляючи в задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів уведення об'єктів нерухомого майна - магазину в експлуатацію у встановленому порядку і набуття цим майном статусу об'єкта нерухомого майна як об'єкта цивільного права.

Також не було надано нею доказів того, що вона отримувала дозвіл на будівництво спірного магазину та що його збудовано без істотних порушень будівельних норм і правил.

Отже, визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, неприйнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-159цс15 від 27 травня 2015 року, підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

За таких обставин суд першої інстанції неправильно застосував норму статті

392 ЦК України та безпідставно ухвалив рішення про визнання за позивачем права власності на спірне майно, суд апеляційної інстанції скасовуючи незаконне рішення суду першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване приміщення магазину.

Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції розглянув та ухвалив у справі рішення, яке стосується інтересів Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області як органу, що уповноважений приймати в експлуатацію об'єкти будівництва, разом з тим в порушення норм процесуального закону, не повідомив вказаному органу про розгляд цієї справи та не залучив його до участі у справі, як третю особу.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції прийнявши до розгляду апеляційну скаргу керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області не перевірив її заперечень стосовно того, що прокурор не мав жодних підстав для представництва інтересів держави в суді під час розгляду саме цієї справи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України 2004 року.

Тобто, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві, апеляційній скарзі) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (абзац другий частини 2 статті 45 ЦПК України 2004 року).

Системне тлумачення абзацу другого частини 2 статті 45 ЦПК України 2004 року й абзацу першого частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Такого правового висновку дійшла Велика палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 (касаційне провадження № 14-104цс19), підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Суд апеляційної інстанції відкриваючи провадження у справі правові підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області перевірив та дійшов висновку, що такі є належними та обґрунтованими.

Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області є аналогічними запереченням позивача у суді апеляційної інстанції, яким апеляційним судом надана належна оцінка.

Посилання позивача, що нею зведено будівлю магазину у відповідності до розпорядження сільської ради, яким виділено їй земельну ділянку для будівництва житлового будинку та надвірних будівель, спростовуються матеріалами справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Луганської області від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П.

Штелик