Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.08.2019 року у справі №191/3903/17

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 191/3903/17

провадження № 61-14518св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2, який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

третя особа - орган опіки та піклування Синельниківської міської ради Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2018 року у складі судді Гречко Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, про витребування майна, виселення, вселення, заборону вчиняти певні дії.

Вимоги обґрунтовував тим, що він є власником 2/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1.

У зазначеному будинку проживає його син ОСОБА_6 (зареєстрований з квітня 2001 року) разом зі своєю сім'єю: ОСОБА_5 (дружина; має інше зареєстроване місце проживання), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (дочки).

Відповідачі постійно чинять йому перешкоди у користуванні житлом - замінили замки у вхідних дверях і не допускають до будинку.

Вказані обставини встановлені актом комісії квартального комітету № 12 міста Синельникова від 15 серпня 2017 року.

Ураховуючи наведене, просив:

- витребувати від ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 належні йому на праві власності 2/5 частини житлового будинку шляхом виселення відповідачів;

- заборонити їм користуватися майном, що йому належить;

- вселити його у спірне житло.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог ОСОБА_2.

У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

Вимоги мотивовані тим, що він постійно проживає у спірному будинку.

Він і його дружина ОСОБА_5 понесли значні витрати на капітальний і поточний ремонт та утримання житла, його технічне обладнання.

На його ім'я укладені всі договори про надання комунальних послуг.

Всі ці обставини свідчать про факт добросовісного володіння та утримання будинку.

На підставі статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив визнати за ним право власності на 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Вселено ОСОБА_1 в належні йому на праві власності 2/5 житлового будинку на АДРЕСА_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд зробив висновок про доведеність факту здійснення відповідачами ОСОБА_1 перешкод у користуванні житлом, що є підставою для його вселення.

При відмові в іншій частині позову ОСОБА_1 суд, застосувавши положення частини 2 статті 405 ЦК України, виходив із того, що відповідачі разом із малолітніми дітьми тривалий час проживають у спірному будинку, в той час як позивач фактично мешкає в іншому місці, що виключає можливість їх виселення та заборони вчинення певних дій.

Крім того, суд визнав необґрунтованими зустрічні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови у виселенні відповідачів та заборони вчинення певних дій в апеляційному порядку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2018 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна шляхом виселення відповідачів та заборони вчинення певних дій.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд змінив мотиви відмови у виселенні відповідачів та заборони вчинення певних дій, зазначивши, що вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відбулося за згодою ОСОБА_1, тому підстав для застосування статей 397, 398, 399 ЦК України, на які він посилався у позові, немає.

Короткий зміст касаційної скарги

У липні 2019 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні його вимог про виселення та заборону вчинення певних дій, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його позову.

Таким чином, оскаржені судові рішення підлягають касаційному перегляду лише в указаній частині.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник зазначає, що він є власником спірного житла.

На підставі статей 317, 319, 321, 391 ЦК України він має право вимагати виселення відповідачів, які постійно чинять йому перешкоди здійсненні права власності.

На його переконання, суди неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

При розгляді справи не враховано, що ОСОБА_5 не є членом його сім'ї, договору найму житла з ним не укладала, тобто проживає без будь-яких правових підстав.

Короткий зміст відзиву

Від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 квітня 2012 року, виданого державним нотаріусом Другої Синельниківської державної контори Дніпропетровської області Мельниковим О. Ж.

Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 2/5 частки вищевказаного будинку.

Відповідно до копії акту від 15 серпня 2017 року, складеного комісією квартального комітету № 12 міста Синельникове, у будинку АДРЕСА_1 проживає син ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зі своєю сім'єю, які перешкоджають ОСОБА_1 проживати у його будинку.

Згідно з довідками адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС УМВС у Дніпропетровській області від 09 листопада 2017 року та від 28 листопада 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зареєстровані у спірному будинку, а ОСОБА_5 зареєстрована у будинку АДРЕСА_3.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з відмовою судів попередніх інстанцій у витребуванні майна шляхом виселення відповідачів зі спірного житла та забороні вчинення певних дій, тому оскаржені рішення підлягають касаційному перегляду лише в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норми права

При відмові у задоволенні вимог про витребування житла шляхом виселення та заборону вчиняти певні дії суд першої інстанцій виходив із того, що відповідачі разом із малолітніми дітьми тривалий час постійно проживають у спірному будинку, в той час як позивач фактично мешкає в іншому місці, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування частини 2 статті 405 ЦК України до спірних правовідносин.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні вказаних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 надав згоду на вселення у будинок сина та членів його сім'ї, тому підстав для їх виселення немає.

Колегія не погоджується з висновками судів із таких підстав.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1, зокрема, просив витребувати від ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та заборонити відповідачам користуватися цим житлом.

Вимоги мотивував наявністю перешкод з боку сина та членів його сім'ї, яким він дозволив тимчасово проживати у його будинку. Відповідачі замінили замки на воротах і в будинку, чим позбавили його доступу до об'єкта свої власності.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16 міститься висновок про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, як постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до частини 2 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

За змістом статей 264, 265 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно з довідкою комунального підприємства "Синельникіівське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 31 серпня 2018 року № 996 співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1-2/5 частки, ОСОБА_7-1/4 частки, ОСОБА_8-1/4 частки.

Дані про поділ будинку в натурі, виділ ОСОБА_1 його 2/5 часток чи встановлення порядку користування будинку між співвласниками відповідно до їх часток у спільній власності матеріали справи не містять.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на норми статей 397, 398, 399 ЦК України.

Тлумачення частини 2 статті 31 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічний за змістом висновок міститься у пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

При розгляді справи суди попередніх інстанцій вищевказане не врахували, усупереч нормам процесуального права не встановили усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, належним чином не дослідили і не надали оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, не визначилися з характером спірних правовідносин і правовим режимом спірного будинку, унаслідок чого передчасно ухвалили рішення щодо вимог ОСОБА_1 про витребування майна шляхом виселення та заборону вчинення певних дій.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вимог про витребування житла шляхом виселення та заборону вчинення певних дій - скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про витребування житла шляхом виселення та заборону вчинення певних дій скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М.

М. Русинчук