Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.10.2023 року у справі №754/16865/20
Постанова КЦС ВП від 10.10.2023 року у справі №754/16865/20
Постанова КЦС ВП від 10.10.2023 року у справі №754/16865/20

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 754/16865/20

провадження № 61-2799св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційнускаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року, ухвалене у складі судді Гринчак О. І., та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 12 березня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), яке є правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), укладений кредитний договір №2630/0308/45-004, згідно з умовами якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 59 000,00 дол. США для здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6кв.м.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 12 березня 2008 року між нею та банком укладений іпотечний договір №2630/0308/45-004-Z-01, предметом якого є забезпечення виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором за рахунок квартири.

28 листопада 2012 року між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу №15 та договір про відступлення прав за іпотечними договорами, згідно з якими ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», відступив свої права вимоги до боржників банку, в тому числі зобов`язання за кредитним договором та іпотечним договором, укладеним з позивачем.

22 травня 2015 року ТОВ «ФК «ВекторПлюс» звернуло стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та зареєструвало за собою право власності на квартиру. Реєстрація була здійснена державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. 19 листопада 2015 року.

Вважаючи вказані дії ТОВ «ФК «Вектор Плюс» незаконними, вона звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі № 754/16303/15-ц, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, позов задоволено частково, скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. від 22 травня 2015 року №21520288 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Вказувала на те, що під час розгляду справи №754/16303/15-ц їй стало відомо, що 16 грудня 2015 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відчужило право власності на квартиру на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

Враховуючи те, що реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» визнано судом незаконною та скасовано судовим рішенням у справі №754/16303/15-ц, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на момент укладення договору купівлі-продажу не набуло право власності на квартиру.

Зазначала, що спірна квартира вибула з її власності поза її волею, а тому наявні підстави для витребування такого майна з власності відповідача.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, першої інстанції виходив із того, що спірна квартира вибула із приватної власності позивача на підставі рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасованого в судовому порядку у справі №754/16303/15-ц через його незаконність та волі позивача на таке вибуття не було, а тому дійшов висновку про наявність правових відстав для витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

При цьому апеляційний суд зазначив, що витребування спірної квартири у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відповідатиме критеріям пропорційності, передбаченим приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також сприятиме відновленню порушених прав позивача, захист яких в судовому порядку вона здійснює з 2015 року.

Відхиляючи доводи апеляційних скарг про те, що позивач пропустила строк позовної давності, апеляційний суд зазначив, що протягом 2015-2021 років позивач здійснювала захист свого права в судових справах №754/16303/15-ц, №826/25680/15, рішення суду у справі №754/16303/15-ц є підставою для звернення з даним позовом; розгляд справи №754/16303/15-ц був тривалим і не залежав від сторони позивача, а від черговості розгляду справ та завантаженості судів.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у цій справі є третьою особою, а відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України про застосування спливу позовної давності може заявити сторона у спорі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що предмет іпотеки був відчужений ТОВ «ФК «Вектор Плюс» ОСОБА_2 у 2015 році, майже одночасно з поданням ОСОБА_1 позову у справі № 754/16303/15-ц та протягом п`яти років у позивача не було претензій ні до права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс», ні до права власності ОСОБА_2 і лише у 2020 року позивач звернулася до суду з позовом про витребування майна, пропустивши строк звернення до суду з цим позовом, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15 (провадження №14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження №14-27цс19), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження №14-396цс19), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шкред А. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №2630/0308/45-004 (кредитний договір на купівлю житлової нерухомості).

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 59 000,00 дол. США на строк по 11 березня 2033 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Згідно з пунктом 1.4 вказаного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 30,60 кв.м.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 12 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір №2630/0308/45-004-Z-01, відповідно до умов якого забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору №2630/0308/45-004 від 12 березня 2008 року, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх погашення, розміру процентів та інших умов.

На забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

12 березня 2008 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного з ОСОБА_3 , придбала квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,60 кв.м.

Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу квартири її продаж вчинено за погоджену сторонами суму: 398 950,50 грн.

Право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 зареєстровано в Київському міському БТІ, що підтверджується реєстраційним посвідченням №004525 від 08 квітня 2008 року.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладений договір факторингу №15 та договір про відступлення прав за іпотечними договорами, згідно з якими ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», відступив свої права вимоги до боржників банку, в тому числі зобов`язання за кредитним договором та іпотечним договором, укладеними з позивачем.

22 травня 2015 року у зв`язку з переходом усіх прав та обов`язків за іпотечним договором на підставі укладених договорів ТОВ «ФК «Вектор Плюс», скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернулось до державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 .

19 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є., третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (справа № 754/16303/15-ц).

Також ОСОБА_1 у листопаді 2015 року зверталася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. про визнання протиправними дій та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (справа № 826/25680/15).

16 грудня 2015 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким подавець передав, а покупець прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2 вказаного договору продаж квартири вчинено за 322 279,00 грн.

Згідно з інформаційною довідкою №227322327 від 08 жовтня 2020 року право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 8892 від 16 грудня 2015 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі №754/16303/15-ц, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. №21520288 від 22 травня 2015 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв.м. за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у справі №754/16303/15-ц мотивовані тим, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» здійснило примусове стягнення спірної квартири без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на спірну квартиру відмовлено, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявність у відповідача свідоцтва про права власності на нерухоме майно.

Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 754/16303/15-ц рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно скасовано. Ухвалено у справі у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно залишено без змін.

У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №754/16303/15-ц встановлено, що у зв`язку з переходом усіх прав та обов`язків за іпотечним договором на підставі договорів про відступлення права вимоги, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернулось до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки спірну квартиру. Ураховуючи те, що на час реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» діяли обмеження щодо примусового звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті, державний реєстратор зобов`язаний був перевірити відповідність спірної квартири вимогам, визначеним у пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Кредит, на забезпечення повернення якого була передана в іпотеку квартира АДРЕСА_1 , надавався позивачу в іноземній валюті, указана квартира, площа якої не перевищує 140 кв.м, придбана за кредитні кошти та використовується позивачем та її малолітнім сином як місце постійного проживання.

Також у постанові зазначено, що з огляду на наведене, у державного реєстратора не було підстав для здійснення 22 травня 2015 року державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Зазначене є самостійною та безумовною підставою для скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно за іпотекодавцем, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. від 22 травня 2015 року №21520288 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Обраний позивачем спосіб захисту прав відповідає змісту порушеного права та сприяє ефективному його поновленню у спосіб, визначений чинним законодавством України. Скасування оскаржуваного ОСОБА_1 рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» сприяє захисту її права власності на спірну квартиру.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми правау подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішенняухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідноі в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Такий правовий висновок неодноразово висловлений Верховним Судом України в постановах від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13г10, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року у справі 1522/25684/12 та інших.

У справі, яка переглядається, встановлено, що судовий спір з приводу спірного нерухомого майна тривав з листопада 2015 року (справа № 754/16303/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є., треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно).

Спірне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , вибуло з власності позивача поза волею власника - внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «ФК «Вектор Плюс», яке звернулося до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - спірну квартиру, а у подальшому така державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» скасована у судовому порядку.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що спірна квартира вибула із володіння власника незаконним шляхом на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. №21520288 від 22 травня 2015 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв.м, за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», яке скасовано судом, а отже, поза волею власника та зазначає, що суди дійшли правильного висновку про те, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке відчуженеТОВ «ФК «Вектор Плюс», в даному випадку був можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

При цьому Верховний Суд зазначає, що відповідач не позбавлений права пред`явити вимоги до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі статті 661 ЦК України про відшкодування завданих збитків, що буде вважатися справедливою сатисфакцією.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15.

Верховний Суд України виклав подібну правову позицію й у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, вказавши, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

У справі, яка переглядається, представник третьої особи ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заявив про застосування строку позовної давності 20 травня 2021 року у судовому засіданні у суді першої інстанції (а. с. 119, т. 1) та 17 лютого 2022 року подав заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 171-172, т. 1).

Суд апеляційної інстанції правильно не взяв до уваги заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, подану ТОВ «ФК «Вектор Плюс», яке не є відповідачем, а є третьою особою у справі.

Також з заявою про застосування строку позовної давності до суду першої інстанції звертався відповідач ОСОБА_2 (а. с. 222-225, т. 1).

У справі, яка переглядається, представник позивача посилався на те, що порушення права позивача, за захистом якого остання звернулася в межах цієї справи, сталося після звернення з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (справа №754/16303/15-ц); захистити своє право шляхом доповнення позовних вимог позивач не могла, оскільки процесуальний кодекс не передбачає можливості додавати нові позовні вимоги до існуючого позову.

Протягом 2015-2021 років позивач здійснювала захист свого права в судових справах №754/16303/15-ц, №826/25680/15, рішення суду у справі №754/16303/15-ц є підставою для звернення з даним позовом; розгляд справи №754/16303/15-ц був тривалим і не залежав від сторони позивача, а від черговості розгляду справ та завантаженості судів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що порушене право позивача підлягає захисту.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 29 червня2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15 (провадження № 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27цс19), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судамиу справі, яка переглядаєтьсяв касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник