Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №612/464/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 612/464/17

провадження № 61-48751св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Софіївська сільська рада Близнюківського району Харківської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду

від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М.,

Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області (далі Софіївська сільська рада) про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати її чоловіка - ОСОБА_2, з якою вони проживали разом з березня

1993 року і до дня її смерті, після смерті якої відкрилася спадщина - право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства імені газети "Правда" (далі КСП імені газети "Правда"), що знаходиться в с. Софіївка Близнюківського району Харківської області. Позивач була одружена із сином померлої ОСОБА_2 та проживала зі спадкодавцем однією сім'єю більше п'яти років, а тому вважає себе спадкоємцем четвертої черги. Інші, передбачені законом спадкоємці, відсутні, заповіт на земельну ділянку від імені спадкодавця не посвідчувався, спадщина відумерлою не визнавалася.

Державний нотаріус відмовив у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом з посиланням на те, що відповідно до ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на день смерті ОСОБА_2, особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років, не входили до складу спадкоємців за законом. Крім того, з наданих документів неможливо встановити належність померлій правовстановлюючого документу, оскільки у сертифікаті про право на земельну частку (пай) помилково вказано ім'я "ОСОБА_3" замість "ОСОБА_4".

Посилаючись на те, що відповідно до пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності ЦК України, просила встановити факт, що сертифікат про право на земельну частку (пай) серії ХР №, виданий ОСОБА_5, належить ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2; встановити факт проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 у період з 1993 року та до дня смерті - 03 березня 1998 року; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай), що перебуває у колективній власності КСП імені газети "Правда".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання спадкоємця - ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_3, однією сім'єю зі спадкодавцем - ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 1993 року до моменту смерті, та визнано ОСОБА_1 спадкоємицею четвертої черги після смерті ОСОБА_2.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП імені газети "Правда", що належала ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР № 0045296, виданого Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області 24 червня 1996 року, зареєстрованого 23 січня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 296.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження факту належності ОСОБА_2 правовстановлюючого документу - сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР № 0045296.

Факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з померлою ОСОБА_2 з 1993 року і до дня її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1, підтверджується наданими позивачем доказами та показаннями свідків. Ураховуючи, що спадщина після померлої ОСОБА_2 не була ніким прийнята і відумерлою не визнавалася, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги належного померлій майна.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (далі - ТОВ "Колос", товариство) задоволено, рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 22 жовтня 2012 року між Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ "Колос" укладено договір оренди від 22 жовтня 2012 року, відповідно до умов якого товариство прийняло у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення на території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області площею 5,3281 га, який було припинено за розпорядженням Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 17 жовтня 2018 року у зв'язку з реєстрацією права власності на земельну ділянку площею 5,3281га за ОСОБА_1 на невитребувану земельну частку (пай) колишнього КСП імені газети "Правда" ОСОБА_5 Правовим наслідком визнання права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 є припинення укладеного з ТОВ "Колос" договору оренди, а тому рішенням суду першої інстанції було вирішено питання про права та обов'язки ТОВ "Колос", яке не брало участі у справі в суді першої інстанції. з огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Крім того, зазначив, що

суд першої інстанції не звернув увагу на те, що повноваження щодо

розпорядження невитребуваними частками (паями) колишніх колективних сільськогосподарських підприємств належить районній державній адміністрації, яку також не було залучено до участі у справі.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій вона просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року та залишити в силі рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи не вирішував питання про виділення конкретної земельної ділянки, а визнав лише право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності КСП імені газети "Правда", що належала ОСОБА_2 Передача у власність земельної ділянки площею 5,3281 га, кадастровий номер 6320686300:02:001:0368 відбулася на підставі розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 21 вересня 2018 року № 844, тобто питання про передачу позивачу у власність конкретної земельної ділянки вирішувалося не судом першої інстанції, а районною адміністрацією, після набрання судовим рішенням законної сили. Крім того, відповідно до змісту статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцях) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, тобто чинним законодавством визначено, що строк оренди отриманих орендарем земельних ділянок залежить від реалізації власниками земельних ділянок своїх прав, а тому ТОВ "Колос" не має права на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки ним вирішувалися питання про його права та законні інтереси. Істотною умовою договору оренди від 22 жовтня 2012 року є те, що строк дії договору складає 49 років або до моменту отримання власником земельної ділянки державного акта, а тому зазначений договір припинив свою дію після реєстрації власником свого права власності (27 вересня 2018 року) на спірну земельну ділянку. Крім того, ТОВ "Колос" є юридичною особою, а тому посилання апеляційного суду на порушення його свобод, є необгрунтованим. Посилання апеляційного суду на те, що до участі у справі не була залучена Близнюківська районна державна районна адміністрації є також помилковим, оскільки рішенням суду першої інстанції вирішено питання про право позивача на земельну частку (пай), а не на конкретну земельну ділянку.

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Колос", у якому воно зазначало, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи та ухвалив законне і обгрунтоване судове рішення. Крім того, вказувало на те, що ОСОБА_1 не могла бути спадкоємцем померлої ОСОБА_2, оскільки не мала право на спадкування відповідно до положень ЦК Української РСР 1963 року, норми якого підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, що підтверджується копією актового запису про смерть

від 05 березня 1998 року № 6.

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії

ХР № 0045296, ОСОБА_5, яка проживає в с. Софіївка Перша Близнюківського району Харківської області, належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП імені газети "Правда", розміром 6,7 умовних кадастрових гектарів.

Згідно з повідомленням Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області від 30 вересня 2017 року спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась.

Постановою державного нотаріуса Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області від 25 січня 2017 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 з посиланням на те, що чинний на час відкриття спадщини ЦК Української РСР, не передбачав право спадкування особами, які проживали разом зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до відкриття спадщини.

22 жовтня 2012 року між Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ "Колос" укладено договір оренди, відповідно до умов якого товариство прийняло у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення на території Софіївської сільської ради Близнюківською району Харківської області, площею 5,3281 га, - невитребувана земельна частка (пай) ОСОБА_5

Розпорядженням Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 17 жовтня 2018 року припинено дію договору оренди від 22 жовтня 2012 року у зв'язку з реєстрацією права власності на земельну ділянку, площею 5,3281 га, кадастровий номер undefined - невитребувана частка (пай) колишнього КСП імені газети "Правда".

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України, частини 2 статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України, зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1,2 розділу V ЦПК України, якими урегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обгрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Крім того, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб, а також у випадках, коли висновки суду при захисті порушених прав учасників справи безпосередньо впливають (порушують) на права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі.

У таких випадках рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Ураховуючи наведене, а також те, що правовими наслідками визнання права власності на право на спірну земельну частку (пай) за ОСОБА_1 є припинення укладеного з ТОВ "Колос" договору оренди від 22 жовтня 2012 року, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що рішенням суду першої інстанції було вирішено питання про права та обов'язки ТОВ "Колос", яке не брало участі у справі в суді першої інстанції.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права (не залучення до участі у справі осіб, питання про права та обов'язки яких було вирішено рішенням суду першої інстанції), апеляційний суд не звернув увагу на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права.

При вирішенні спору, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК .

Ураховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та те, що визначений у статті 549 ЦК Української РСР 1963 року строк для прийняття спадщини (шість місяців) після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 закінчився до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 524 ЦК У (стаття 525 ЦК Української РСР 1963 року)

Статтями 529 та 530 ЦК Української РСР 1963 року визначені перша та друга черги спадкоємців за законом, відповідно до змісту яких при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що чинним законодавством на час відкриття спадщини після померлої ОСОБА_2 не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 ЦК УРСР 1963 року, а тому державний нотаріус Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області від 25 січня 2017 року правильно відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 з підстав того, що положеннями ЦК Української РСР, в редакції, яка була чинною на час відкриття спадщини, не передбачено право спадкування особами, які проживали разом зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.

Ураховуючи наведені норми діючого на час відкриття спадщини законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 не має права на спадкування після смерті ОСОБА_2, її права чи законні інтереси не порушені, а тому заявлені нею позовні вимоги не підлягають задоволенню саме з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, а апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав не залучення до участі у справі осіб, права та обов'язки яких були вирішенні судовим рішенням, не усунув зазначених порушень, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2018 року та постанови Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю її порушеного права чи законного інтересу, за захистом якого вона звернулася до суду.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 15 серпня

2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада

2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування та встановлення факту проживання однією сім'єю, відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик

В. В. Шипович

В. В. Яремко