Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.10.2019 року у справі №610/31/17

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 610/31/17

провадження № 61-20482св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В.

П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - Приватне підприємство "Міловське",

треті особи: Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, Відділ Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4, на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року у складі судді Стригуненко В. М., ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Костенко Т. М., Коваленко І. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Приватного підприємства "Міловське" (далі - ПП "Міловське"), треті особи - Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, Відділ Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області про дострокове розірвання договорів оренди земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ПП "Міловське" у 2007-2008 роках були укладені договори оренди земельних ділянок строком на 10 років. Після смерті орендодавців, позивачами у встановленому законом порядку було прийнято та зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки. Згодом між позивачами та Товариством з обмеженою відповідальністю "Успіх Слобожанщини" (далі - ТОВ "Успіх Слобожанщини") укладено договори оренди на ці земельні ділянки. На момент укладення цих договорів, позивачам був не відомий той факт, що між спадкодавцями та ПП "Міловське" були укладені договори оренди на відповідні земельні ділянки. Стверджують, що ПП "Міловське" не виконувало належним чином своїх зобов'язань за договорами, унаслідок чого перед кожним позивачем утворилася заборгованість.

На підставі викладеного позивачі просили: ОСОБА_1 - достроково розірвати договір оренди земельної ділянки від 18 вересня 2007 року, зареєстрований у Державному реєстрі земель 19 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ПП "Міловське"; ОСОБА_2 - достроково розірвати договір оренди земельної ділянки від 05 травня 2008 року, зареєстрований у Державному реєстрі земель 06 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ПП "Міловське"; ОСОБА_3 - достроково розірвати договір оренди земельної ділянки від 05 травня 2008 року, зареєстрований у Державному реєстрі земель 06 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 та ПП "Міловське".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності порушення оскаржуваними діями або бездіяльністю відповідача прав, свобод чи інтересів орендодавців.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, в особі представника ОСОБА_4, подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що в матеріалах справи містяться докази щодо істотного порушення відповідачем своїх зобов'язань за спірними договорами оренди, з якими діюче законодавство пов'язує можливість дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

06 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 травня 2007 року між ОСОБА_5 (орендодавець) та ПП "Міловське" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,2665 гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. 19 вересня 2007 року договір зареєстровано у Балаклійському районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК за № 040768300018.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті спадщину у вигляді зазначеної земельної ділянки прийняв ОСОБА_1, який оформив за собою право власності на вказану ділянку та зареєстрував таке право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 39602411 від 24 червня 2015 року.

25 лютого 2008 року між ОСОБА_6 (орендодавець) та ПП "Міловське" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,1243 гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. 06 травня 2008 року договір зареєстровано у Балаклійському районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК за №
040868300124.

ІНФОРМАЦІЯ_2 орендодавець ОСОБА_9 помер. Спадщину прийняв позивач ОСОБА_2, який отримав право власності на вказану земельну ділянку та зареєстрував своє право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 17469978 від 07 лютого 2014 року.

25 лютого 2008 року між ОСОБА_7 (орендодавець) та ПП "Міловське" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,3441 гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. Договір зареєстровано у Балаклійському районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК 06 травня 2008 року за № 040868300126.

ІНФОРМАЦІЯ_3 орендодавець ОСОБА_7 померла. Належну їй земельну ділянку успадкувала ОСОБА_3, яка у встановленому законом порядку оформила право власності на вказану земельну ділянку та зареєструвала своє право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 50843853 від 25 грудня 2015 року.

Установлено, що після смерті орендодавців ПП "Міловське" продовжувало користуватися земельними ділянками на підставі спірних договорів оренди.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 1 статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 2 статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі: є об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до пункту "д" частини 1 статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що частинами 1 і 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

Судами встановлено, що орендодавці за життя своєчасно отримували орендну плату та наміру про розірвання договорів оренди з ПП "Міловське" з підстав невиконання останнім умов договору щодо несплати орендної плати не висловлювали.

Частиною 3 статті 148-1 Земельного кодексу України передбачено обов'язок особи, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї повідомити про це її користувачів.

Встановлено, що ніхто з позивачів не повідомив орендаря - ПП "Міловське" про факт набуття ними права власності на земельні ділянки.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції ~law28~ (частина шоста статті 81).

При таких обставинах суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, дослідивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не надали належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення ПП "Міловське" істотних умов спірних договорів оренди земельних ділянок та систематичного невиконання ним обов'язку щодо сплати орендної плати за користування землею (два та більше випадки), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання в касаційній скарзі на те, що позивачі не могли знати про існування договорів оренди землі, укладених спадкодавцями, є безпідставним, оскільки при укладенні вказаних договорів спадкодавцями вони були належним чином зареєстровані у передбаченому законом порядку.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Вказані доводи не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило