Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

місто Київ

справа № 398/4514/15-ц

провадження № 61-20061св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Чорнобривець О. С., Потапенка В. І., Суржика М. М., а також касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Олександрівського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2016 року у складі судді Ковальової О. Б. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Чорнобривець О. С., Потапенка В. І., Суржика М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», банк) 08 вересня 2015 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2008 року № 9/PVN-6-09-08 в розмірі 772 585, 59 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 12 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 9/PVN-6-09-08, за умовами якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повторності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 26 100, 00 дол. США, зі сплатою 17, 00 % річних строком до 11 вересня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 вересня 2008 року укладено два договори поруки № 9/PVN6-n1 та № 9/PVN6-n2 між банком та ОСОБА_4, а також між банком та ОСОБА_5, які зобов'язалися відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-09-08. У випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором та договором поруки відповідачі відповідають як солідарні боржники (пункти 2.1 договорів поруки).

Банк виконав свої зобов'язання, надавши позичальнику кредитні кошти в повному обсязі, проте ОСОБА_3 неналежним чином виконував умови договору, станом на 16 липня 2015 року мав заборгованість за кредитним договором в сумі 751 988, 60 грн, з яких: 14 118, 66 дол. США, що становило 312 125, 20 грн, - сума строкової заборгованості за основним боргом кредиту; 3 094, 31 дол. США, що становило 68 406, 78 грн, - сума простроченої заборгованості за основним боргом кредиту; 373, 90 дол. США, що становило 8 265, 99 грн, - сума строкової заборгованості за відсотками; 3 715, 69 дол. США, що становило 82 143, 79 грн, - сума простроченої заборгованості за відсотками; 301 643, 83 грн - пеня.

Як на правові підстави позову банк посилався на правила статей 11, 14, 15, 16, 525, 526, 542, 543, 554, 610, 611, 612, 1048, 1049, 1054 ЦК України.

Рішенням Олександрівського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2016 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково, судом стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно з договором поруки від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-n1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-09-08 - в сумі 500 941, 76 грн, а також по 725, 03 грн з кожного - на відшкодування сплаченого судового збору. Також судом стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 згідно з договором поруки від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-n2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-09-08 - в сумі 500 941, 76 грн, а також по 725, 03 грн з кожного - на відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_3, підписуючи кредитний договір, підтвердив, що він ознайомлений з його умовами та погоджується із ними. Уклавши кредитний договір та приступивши до його виконання, сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх внутрішній волі та спрямований на реальне настання наслідків, що були ним обумовлені. Зростання курсу долара США як валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання недійсними кредитного договору, договору поруки, оскільки у позичальника та у поручителів існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу української гривні щодо долара США, враховуючи динаміку зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Врахувавши положення статей 3, 509, 627 ЦК України, засади справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку про зменшення пені з 301 643, 83 грн до 30 000, 00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2016 року скасовано в частині солідарного стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_5 Апеляційний суд стягнув солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 згідно з договором поруки від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-n2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-09-08 в сумі 180 550, 57 грн, а також по 1 354, 00 грн з кожного - на відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що кредитним договором було передбачено порядок зміни строку виконання основного зобов'язання. Доказів виконання умов договору кредитором та направлення письмової вимоги позичальнику ОСОБА_3 про дострокове повернення кредиту та поручителю ОСОБА_5 про невиконання боржником своїх зобов'язань та сплати визначеної грошової суми матеріали справи не містять. Суд першої інстанції ці обставини не дослідив та не встановив, чи дотримано позивачем цього порядку та чи виникло у зв'язку із цим у позичальника, а, відповідно, й у поручителя зобов'язання дострокового виконання кредитного договору.

Таким чином, зміна строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором у передбаченому ним порядку не відбулася і строк виконання основного зобов'язання не змінений. Тому позивач не набув права вимоги дострокового повернення кредиту, сплати процентів. Такий висновок апеляційного суду зроблений із застосуванням правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-438цс15, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16.

Рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені до 30 000, 00 грн сторонами оскаржено не було, тому стягненню підлягає прострочена заборгованість, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, у сумі 180 550, 57 грн (68 406, 78 грн + 82 143, 79 грн + 30 000, 00 грн).

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить скасувати рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2016 року, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2016 року залишити в силі. Касаційна скарга банку обґрунтовувалась доводами про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, за твердженнями банку, кредитний договір не містить умов, які перешкоджають зверненню до суду з позовною заявою про дострокове стягнення кредитної заборгованості, так як умови кредитного договору не містять наслідків невиконання вимоги про дострокове виконання умов кредитного договору, а лише обов'язок сплатити кредитну заборгованість; тому висновки апеляційного суду не відповідають вимогам частини другої статті 1048 ЦК України, якою не передбачено обов'язкового досудового врегулювання спору.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2016 року та змінити рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2016 року, задовольнити частково позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», зокрема стягнути солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором поруки від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-n1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2008 року

№ 9/PVN6-09-08 у сумі 60 110, 01 грн, а також по 375, 90 грн з кожного - на відшкодування сплаченого судового збору. Також стягнути солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за договором поруки від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-n2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2008 року

№ 9/PVN6-09-08 в сумі 60 110, 01 грн, а також по 375, 90 грн з кожного - на відшкодування сплаченого судового збору. Стягнути із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2008 року № 9/PVN6-09-08 в сумі 120 440, 56 грн та 1204, 41 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Касаційна скарга ОСОБА_3 обґрунтовувалась порушенням судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції лише в частині солідарного стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Апеляційний суд встановив, що зміна строку виконання основного зобов'язання не настала, банк не набув права вимоги дострокового повернення кредиту та сплати нарахованих процентів та, відповідно, ОСОБА_3 повинен відповідати перед банком лише в частині сплати поточної заборгованості, сума якої за розрахунком разом із пенею становить 180 550, 57 грн. Апеляційний суд повинен був скасувати рішення суду першої інстанції повністю, як в частині солідарного стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_5, так й в частині солідарного стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Наслідком ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду з порушенням норм матеріального права, частини другої статті 1050 ЦК України, є стягнення з поручителя ОСОБА_4 більшої суми, ніж та, що прострочена позичальником, що суперечить приписам частини першої статті 541, частин першої та другої статті 554 ЦК України, а також зумовлює подвійне стягнення з позичальника різних сум боргу за одним і тим самим кредитним договором. Також заявник зазначає, що під час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень не враховано правила частини четвертої статті 559 ЦК України та правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16, щодо припинення поруки у частині щомісячних ануїтентних платежів, які своєчасно не сплачено позичальником у період з 11 квітня 2014 року до 11 березня 2015 року.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ухвалою від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 08 травня 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 вересня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 9/PVN6-09-08 про надання валютного споживчого кредиту у сумі 26 100, 00 дол. США, зі сплатою процентної ставки 17, 00 % річних (пункт 2.1 кредитного договору). Для обліку наданих у кредит грошових коштів банк відкрив позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1. Кредитні кошти отримані позичальником за цим договором використовуються за цільовим призначенням: для придбання двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 2.3 кредитного договору).

Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні кошти, отримані за цим договором, до 11 вересня 2018 року. Позичальник зобов'язується щомісяця у термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого за цим договором становить 454, 00 дол. США. У складі ануїтетного платежу також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами.

Відповідно до пункту 3.7 кредитного договору сторони домовилися щорічно, протягом 10 банківських днів після закінчення кожного фактичного року кредитування, а саме до 20 вересня кожного року, звіряти поточну і прострочену (якщо така виникла) заборгованості позичальника зі сплати ануїтетних платежів, зі сплати банку щомісячної комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів і дотримання позичальником графіка зниження розміру заборгованості (додаток № 1 до цього договору). За результатами звірки сторони можуть переглядати розмір наступних ануїтетних платежів, що підлягають внесенню позичальником, та строк погашення позичкової заборгованості. У випадку, якщо сторони дійшли згоди про такий перегляд, сторони укладають додаткову угоду до цього договору про викладення графіка зниження розміру заборгованості (Додатка № 1 до цього договору) у новій редакції.

12 вересня 2008 року під підпис ОСОБА_3 був ознайомлений з умовами кредитування, викладеними в кредитному договорі, та розрахунком платежів для отримання кредиту на споживчі цілі, в яких міститься інформація про реальну процентну ставку.

У забезпечення виконання зобов'язань позичальником за договором кредиту укладено договори поруки між банком та ОСОБА_4, а також між банком та ОСОБА_5, які зобов'язалися відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості підтверджується факт порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором, а саме: останній платіж на повернення кредиту здійснений 11 березня 2014 року. Станом на 16 липня 2015 року існувала заборгованість в сумі 772 585, 59 грн, яка складається з: 14 118, 66 дол. США, що становило еквівалент 312 125, 20 грн, - сума строкової заборгованості за кредитом; 3 094, 31 дол. США, що становило 68 406, 78 грн, - сума простроченої заборгованості за кредитом; 373, 90 дол. США, що становила 8 265, 99 грн, - сума строкової заборгованості за відсотками; 3 715, 69 дол. США, що становило 82 143, 79 грн, - сума простроченої заборгованості за відсотками; пеня за прострочену заборгованість за період з 16 липня 2014 року до 16 липня 2015 року у розмірі 301 643, 83 грн, розрахунок якої зроблений позивачем відповідно до умов кредитного договору з урахуванням правил спеціальної позовної давності (стаття 258 ЦК України).

Суд першої інстанції, встановивши факт порушення відповідачем зобов'язань за укладеним договором кредиту, визнав доведеними вимоги позивача щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитом та відповідно до положень статей 554, 1050 ЦК України стягнув з позичальника та поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у солідарному порядку суму кредиту у повному обсязі, зменшивши розмір пені до 30 000, 00 грн.

Апеляційний суд встановив, що згідно з пунктом 3.4 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, неустойки у разі, якщо позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення кредиту. Позичальник зобов'язаний на вимогу банку про дострокове повернення кредиту повернути отримані кредитні кошти та сплатити усі проценти протягом десяти банківських днів з моменту отримання вимоги банку. Банк може повідомляти позичальника по телеграфу, шляхом відправлення рекомендованих листів з повідомленням або шляхом доставки їх нарочним позичальнику за визначеною адресою.

У пункті 3.1 договору поруки, укладеного із ОСОБА_5, визначено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором у зазначені у договорі строки, поручитель зобов'язується не пізніше двох банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансмісійного) про невиконання боржником своїх зобов'язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом її перерахування на рахунок кредитора у спосіб, визначений кредитором.

Щодо наявності підстав для дострокового виконання зобов'язання

Висновки апеляційного суду, що матеріали справи не містять доказів виконання умов договору кредитором та направлення письмової вимоги позичальнику ОСОБА_3 про дострокове повернення кредиту та поручителю ОСОБА_5 про невиконання боржником своїх зобов'язань та сплати визначеної грошової суми, а тому зміна строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором у передбаченому ним порядку не відбулася й строк виконання основного зобов'язання не було змінено відповідно до умов кредитного договору, а отже позивач не набув права вимоги дострокового повернення кредиту, сплати процентів, є помилковими та необґрунтованими.

Відповідно до правил частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що банк має право пред'явити вимогу боржнику як у позасудовому порядку, так і одразу у судовому, оскільки безпосередня заборона на вчинення таких дій у законі або договорі відсутня. Умови кредитного договору не містять чіткої вимоги щодо пред'явлення вимоги спочатку у позасудовому порядку, в разі її невиконання - у судовому. Апеляційний суд, застосовуючи пункт 3.4 кредитного договору, неправильно тлумачив його умови, оскільки у наведеному пункті відсутній порядок пред'явлення позасудової вимоги, а лише обов'язок позичальника повернути отримані кредитні кошти та сплатити всі проценти протягом десяти банківських днів з моменту отримання вимоги банку. Банк може повідомляти позичальника по телеграфу, шляхом відправлення рекомендованих листів з повідомленням або шляхом доставки нарочним позичальнику за визначеною адресою.

Зважаючи на наведене, пред'явивши позов до суду, банк скористався своїм правом заявлення вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором. Заборона щодо пред'явлення позову без пред'явлення досудової вимоги за таких фактичних обставин законом чи договором не встановлена.

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції Закону України від 05 червня 2014 року № 1315-VII, чинній на день подання позову) якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для пред'явлення вимоги може бути будь-яка з чотирьох умов, що визначені у частині десятій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

(у редакції Закону України від 05 червня 2014 року № 1315-VII, чинній на день подання позову). Зважаючи на наведене, затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці, є достатньою підставою для реалізації банком права вимоги дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, незважаючи на наявність чи відсутність інших умов, зазначених у згаданій статті Закону України «Про захист прав споживачів». Правилами частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено, що направлення письмової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів є обов'язковою умовою, яка має передувати зверненню з відповідним позовом до суду. Пред'явлення позову про дострокове погашення заборгованості, за своєю правовою природою, є пред'явленням такої вимоги позичальнику, а тому банком не допущено порушень порядку пред'явлення такої вимоги боржнику. Обрання певного способу пред'явлення вимоги належить до прав кредитора.

Отже, пред'явивши позов про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому доводи заявника про відсутність підстав для дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими.

Щодо припинення поруки

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договорів поруки кожен із поручителів поручився перед кредитором та зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником своїх боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі. Кожен із поручителів разом із боржником відповідають перед банком як солідарні боржники.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом 5.1 договору поруки порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явить вимог до поручителя.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання

(у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Як встановлено апеляційним судом, за пунктом 5.1 договорів поруки порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явить вимог до поручителя.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12

(провадження № 14-145цс18), строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.

Враховуючи, що останній платіж на повернення кредиту був здійснений 11 березня 2014 року, з позовом банк звернувся 08 вересня 2015 року, за договором поруки передбачено трирічний строк пред'явлення вимоги до поручителя, то порука за кредитним договором не припинилася, висновок апеляційного суду в цій частині є обґрунтованим, а доводи касаційної скарги ОСОБА_3 є безпідставними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення заборгованості із ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як позичальника та поручителя, солідарно.

У доводах касаційної скарги заявник зазначає, що вимоги апеляційної скарги стосувались повністю рішення суду першої інстанції, а тому апеляційний суд здійснив неповний апеляційний розгляд.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_4 не зверталася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, що фактично свідчить про погодження із висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог, пред'явлених до неї. При цьому вирішення спору в частині солідарного стягнення заборгованості із ОСОБА_4 та ОСОБА_4 не стосується прав і інтересів ОСОБА_5 як поручителя за окремим договором поруки, а тому висновки суду апеляційної інстанції про перегляд рішення суду першої інстанції лише в частині вимог, пред'явлених до ОСОБА_5, є обґрунтованими.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на наведене, судовий збір за подання касаційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» підлягає відшкодуванню шляхом стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь банку по 6 767, 90 грн із кожного.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2016 року в частині солідарного стягнення заборгованості із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 скасувати, рішення Олександрівського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2016 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» по 6 767, 90 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик