Постанова

Іменем України

10 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 550/417/17

провадження № 61-38799св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: відділ Держгеокадастру у Чутівському районі Полтавської області; Полтавська філія державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року у складі судді Ланни Я. О. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: відділ Держгеокадастру у Чутівському районі Полтавської області, Полтавська філія Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», в якому просив визнати за ним право оренди земельних ділянок у відповідності до договорів оренди від 16 липня 2009 року, укладених між ним та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зареєстрованих 20 липня 2009 року за номерами 040954500184, 040954500185.

Позов мотивований тим, що 16 липня 2009 року між ним та відповідачами укладені договори оренди належних їм на праві власності земельних ділянок. Відповідно до записів уповноваженої особи Чутівського районного відділу Полтавської філії державного підприємства (далі - ДП) «Центр державного земельного кадастру» Нагорної Т. П. 20 липня 2009 року на договорах оренди вказано про їх державну реєстрацію, проте запису до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі по Войнійвській сільській раді не внесено. При цьому, зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу.

Посилаючись на те, що з моменту державної реєстрації договорів у нього виникло право оренди спірних земельних ділянок, яке не визнається відповідачами, просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідно до приписів статті 18 Закону України «Про оренду землі», в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації, проте спірні договори оренди від 16 липня 2009 року незареєстровані у передбачений законом спосіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що позов поданий фізичною особою, а не підприємцем. Державна реєстрація договорів оренди відбулася, оскільки на їх примірниках наявні номера державної реєстрації, підпис та печатка державного реєстратора. Апеляційний суд, не врахувавши суспільний інтерес даної справи, помилково перейшов до спрощеного порядку розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІІ-ПЛ № 038696 від 13 січня 2000 року належить земельна ділянка з кадастровим номером 5325480400:00:004:0053, площею 4,46 га, яка розташована на території Войнівської сільської ради Чутівського району Полтавської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІІ-ПЛ № 038697 від 13 січня 2000 року належить земельна ділянка з кадастровим номером 5325480400:00:004:0054, площею 4,46 га, яка розташована на території Войнівської сільської ради Чутівського району Полтавської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

16 липня 2009 року між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено договір оренди належної орендодавцеві земельної ділянки строком на 49 років.

16 липня 2009 року між ОСОБА_3 , як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено договір оренди належної орендодавцеві земельної ділянки строком на 49 років.

Відповідно до прикінцевих положень договорів оренди від 16 липня 2009 року сторони дійшли згоди, що договори оренди набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації.

З договорів оренди вбачається, що державний реєстратор Нагорна Т. П. на примірниках договорів оренди поставила підпис, печатку державного органу та зазначила, що договір із ОСОБА_2 зареєстрований у Чутівському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 20 липня 2009 року за № 040954500184, а з ОСОБА_3 за № 040954500185.

В розділі Книги 4АА 006470 записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Войнівській сільській раді відповідні записи відсутні. В даних книгах договори оренди землі на прізвище ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , укладені з ОСОБА_1 , не значаться.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Згідно статті 18 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав встановлено Законом України № 1952-IV від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», що діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно підпункту «д» пункту другого частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, речові права на чуже нерухоме майно, а саме: право користування нерухомим майном строком більш як один рік, підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що на час вчинення спірних правочинів 16 липня 2009 року для набуття сторонами цивільних прав та обов`язків за договором довгострокової оренди землі здійснюється і державна реєстрація договору, і державна реєстрація права оренди.

Державна реєстрація договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до Книги реєстрації відповідно до пункту 4.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України № 174 від 02 липня 2003 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7962.

Судами встановлено, що спірні договори оренди від 16 липня 2009 року, укладені між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , незареєстровані.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, встановивши, що договори оренди земельних ділянок від 16 липня 2009 року, укладені між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , у передбачений законом спосіб незареєстровані, прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не набув права оренди земельних ділянок.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 233/5592/16.

Висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не доведено факт порушення відповідачами прав саме позивача - фізичної особи ОСОБА_1 , оскільки зазначені договори оренди земельних ділянок від 16 липня 2009 року укладені з приватним підприємцем ОСОБА_1 , є помилковим та в даному випадку на правильність вирішення спору не впливає.

Доводи касаційної скарги, що державна реєстрація договорів оренди відбулася, оскільки на їх примірниках наявні номера державної реєстрації, підпис та печатка державного реєстратора, є необґрунтованими та зводяться до невірного тлумачення норм матеріального права.

Крім того, ОСОБА_4 не доведено, що реєстрація спірних договорів оренди не відбулася внаслідок помилки уповноваженої особи Чутівського районного відділу Полтавської філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Нагорної Т. П.

Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд, не врахувавши суспільний інтерес даної справи, помилково перейшов до спрощеного порядку розгляду справи, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою про апеляційне провадження.Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Виходячи з зазначено судом апеляційної інстанції розглянуто справу та прийнято оскаржувану постанову з дотримання норм процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов