ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року

м. Київ

справа № 127/16211/23

провадження № 61-1964 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Савчук Ганна Тимофіївна,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савчук Ганни Тимофіївни, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року у складі судді Бессараб Н. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з квітня 2016 року він перебував

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент звернення до суду з даним позовом ним подано до Вінницького міського суду Вінницької області позов до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (справа № 127/15044/23). Після цього остання зібрала свої речі та залишила квартиру, в якій вони проживали. ОСОБА_3 , їхня малолітня дочка, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 в/ч, але фактично вона проживає разом із ним за адресою:

АДРЕСА_2 .

Вказував, що ОСОБА_2 змінила місце проживання та реєстрації, вона офіційно не працює, власного житла немає. З малолітньою дочкою відносини не підтримує, не спілкується з нею, що негативно впливає на дитину.

Позивач уважав, що визначення місця проживання дитини разом із ним

не суперечитиме інтересам дитини. Зазначав, що він займається вихованням дочки, повністю її утримує, забезпечив належні умови для їх спільного проживання. Крім того, він має стабільний дохід, так як проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді бойового медика, має у власності об`єкт інвестиційного будівництва.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що між сторонами

у справі існує спір щодо визначення місця проживання дитини, а тому позов

є передчасним.

Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом

із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього. Відповідач не подала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, не звернулася до суду із зустрічним позовом, не вимагала і не вимагає повернення дитини.

При цьому, згідно з висновком виконавчого комітету Вінницької міської ради

як органу опіки та піклування від 28 вересня 2023 року № 01/00/011/58519 орган опіки та піклування вважав за недоцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком -

ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савчук Г. Т., залишено

без задоволення.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції

про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , так як останній не довів,

що між сторонами у справі існує спір щодо визначення місця проживання дитини, яка проживає разом із батьком. ОСОБА_2 , мати дитини, не заперечує проти проживання малолітньої дочки разом із батьком. Тобто між позивачем

та відповідачем відсутній спір щодо місця проживання дитини.

Крім того, Вінницька міська ради як органу опіки та піклування у своєму висновку від 28 вересня 2023 року № 01/00/011/58519 вважала за недоцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

з батьком - ОСОБА_1 , оскільки відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини.

Апеляційний суд надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахував відповідні норми національного та міжнародного права, прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Савчук Г. Т., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; судами

не досліджено докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин,

які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4

частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Савчук Г. Т., мотивована тим, що суди попередніх інстанції не мотивували висновки про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Факт того, що мати дитини не бажала змінювати дійсне місце проживання дитини

і не звернулася до суду із зустрічним позовом не може бути правовою підставою для відмови у задоволенні позову батька про визначення місця проживання дитини разом із ним. Указане не свідчить про відсутність спору між сторонами. При цьому, суд першої інстанції, вказавши про відсутність спору між сторонами,

не закрив провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору, а суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками районного суду.

У суді першої інстанції ОСОБА_2 заперечила проти задоволення позову

й пояснила, що бажає, щоб дитина в подальшому проживала з нею. У суді апеляційної інстанції відповідач визнала апеляційну скаргу, вказавши, що хоче,

щоб дитина проживала з нею, але не має для цього можливості. Проте, суд апеляційної інстанції вказаного безпідставно не врахував. Судами не надано оцінку процесуальній поведінці матері дитини.

Крім того, висновок органу опіки та піклування не враховує інтереси дитини, поведінку батьків, не відповідає фактичним обставинам справи.

Визначення місця проживання дитини разом із батьком не суперечитиме інтересам дитини, забезпечить її найкращі інтереси, так як батько створив

усі необхідні умови для належного розвитку дитини, займається її вихованням

та утриманням.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (а. с. 15).

За час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16).

Згідно з довідкою Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 22 травня 2023 року № 30344, ОСОБА_2 знято з місця реєстрації

за адресою: АДРЕСА_3 , з 22 травня 2023 року (а. с. 17).

На час розгляду справи судами фактичне місце проживання ОСОБА_2 було невідомо.

Згідно з довідками військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України

від 17 травня 2023 року сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі

у військовій частині НОМЕР_1 та його грошове забезпечення з грудня 2022 року

по травень 2023 року складає 227 268,97 грн. Станом на 18 травня 2023 року отримує щомісячно грошову компенсацію за піднайом (найм) житла в сумі

1 900,00 грн (а. с. 19, 20, 21).

ОСОБА_1 має у власності об`єкт інвестиційного будівництва,

що підтверджується договором від 19 червня 2021 року № 81, за яким обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Спільна справа» зобов`язався організувати «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованим нежитловим приміщенням по

АДРЕСА_4 » за рахунок внесків ОСОБА_1 (учасника) та інших асоційованих членів, здати його в експлуатацію, передати учаснику приміщення в об`єкті будівництва. ОСОБА_1 сплатив відповідні внески (а. с. 27-34, 35-36).

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2023 року

у справі № 127/15044/23 позов ОСОБА_1 задоволено. Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано

Згідно з висновком виконавчого комітету Вінницької міської ради як органу опіки та піклування від 28 вересня 2023 року № 01/00/011/58519 орган опіки

та піклування Вінницької міської ради вважав за недоцільне визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

з батьком - ОСОБА_1 , оскільки спір між батьками щодо місця проживання дитини відсутній (а. с. 67).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Савчук Г. Т., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,

на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду

з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 із тих підстав,

що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання дитини. Мати дитини

не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом із батьком, а тому позов є передчасним. Такий самий висновок надано й органом опіки

та піклування. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду.

Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій зробили вірні висновки

про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя

у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції

про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того,

щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч

їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько,

які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться

до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання

з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я

є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява

№ 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою

та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку,

що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого

з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу

між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає

її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою

є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних

в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він

є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними

чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, з яким погодився й апеляційний суд, вірно застосував відповідні норми СК України, правильно встановив обставини справи

й обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з наведених вище підстав.

Судами встановлено, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1

та ОСОБА_2 народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 добровільно змінила місце свого проживання, малолітня

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.

Крім того, судами враховано, що згідно з висновком виконавчого комітету Вінницької міської ради як органу опіки та піклування від 28 вересня 2023 року

№ 01/00/011/58519 орган опіки та піклування вважав за недоцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

з батьком - ОСОБА_1 .

Верховний Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала

і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.

З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним,

порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. Тому в цій частині доводи касаційної скарги безпідставні.

Висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи

не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно

та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.

Висновки судів узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою,

а відмінність залежить лише від доказування.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність

та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення

або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд залишає оскаржувані судові рішення без змін, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141 400 401 402 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савчук Ганни Тимофіївни, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року

та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець