Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 569/16888/17

провадження № 61-2240св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С., Бондаренко Н. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 20 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 07-578-КФ-2007, за умовами якого банк надав позичальникові грошові кошти у розмірі 260 тис. доларів США у тимчасове платне користування з терміном погашення 19 вересня 2037 року на умовах та в порядку, визначених договором. З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір №07-578-ІФ-2007, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею, 193,1 кв. м, житловою площею 76,8 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельні ділянки, за цією ж адресою площею 0,0290 га, кадастровий номер 56100100000:01:055:0118, та площею 0,1000 га, кадастровий номер 5610100000:01:055:00052, цільове призначення земельних ділянок - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Позивач зазначає, що з 10 жовтня 2004 року вони з ОСОБА_2 проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Даний факт встановлено рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року. Згоди на укладення договору іпотеки від 20 вересня 2007 року вона не надавала, а тому при укладенні договору іпотеки порушено вимоги закону та її права.

На підставі викладеного та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02 лютого 2018 року просила суд визнати договір іпотеки № 07-578-ІФ-2007, що укладений 20 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (правонаступник - ПАТ «Універсал Банк»), посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О. В., недійсним; визначити спосіб та порядок виконання рішення шляхом проведення державної реєстрації припинення іпотеки та припинення обтяження на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0290 га, кадастровий номер 56100100000:01:055:0118 та земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1000, кадастровий номер 5610100000:01:055:00052, зареєстровані на підставі договору іпотеки № 07-578-ІФ-2007 від 20 вересня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 20 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Універсал Банк». У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір від 21 березня 2017 року, відповідно до пункту 3 якого все майно, в тому числі рухоме та нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після та під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тобто, починаючи з 10 жовтня 2004 року до часу звернення до суду, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності дружині, незалежно від того, на чиє ім`я воно було придбане або набуте. За таких обставин, обов`язковою передумовою укладення та посвідчення відповідного договору іпотеки мала б бути згода ОСОБА_1 , посвідчена нотаріально. Нотаріусом було лише перевірено факт зареєстрованого шлюбу, при цьому матеріали нотаріальної справи не містять жодних заяв ОСОБА_2 , які б підтверджували відсутність фактичних шлюбних відносин чи факту проживання чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу. Проте, такий факт встановлений рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року. В судовому засіданні представником відповідача не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували,що при укладанні договору іпотеки банк не знав та не міг знати, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності.Отже, при посвідченні оспорюваного іпотечного договору від 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Коломис О. В. замість письмової згоди іншого подружжя на укладення правочину щодо спільного сумісного майна подружжя, що підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, було взято до уваги заяву ОСОБА_2 про відсутність зареєстрованого у встановленому порядку шлюбу. Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників. В іншій частині позовні вимоги суд визнає передчасними, та такими, що не підлягають до задоволення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано, у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. В оцінці обставин справи суд враховує, що майно придбане за грошові кошти, надані банком у кредит чоловіку позивача згідно пункту 2.1.3 кредитного договору умовою належно оформленого забезпечення виконання позичальником зобов`язань за даним договором, тобто одночасної передачі цього майна в іпотеку цій же кредитній установі. Отже, у досліджуваній правовій ситуації момент набуття майна настав у той же самий проміжок часу, що і з розпорядження ним шляхом передання в іпотеку банку. Придбання майна відбулося не за рахунок особистих коштів позичальника або спільних коштів позичальника та його подружжя, а за рахунок коштів, наданих банком в кредит, інших доводів позивачем не наведено й не обґрунтовано. Доказів існування інших джерел для набуття цього майна суду не надано. Апеляційний суд враховує поведінку ОСОБА_2 , який, укладаючи оспорюваний договір іпотеки, зазначив, що на момент його підписання предмет іпотеки нікому не проданий, не подарований, не обтяжений, не підлягає вилученню і вільний від зобов`язань, крім тих що передбачені цим договором, не знаходиться у спільній частковій власності, податковій заставі, не є часткою, паєм.Окрім того, установлено, що при укладенні договору іпотеки іпотекодавець у заяві засвідчив, що на момент укладення договору іпотеки в шлюбі не перебуває, домоволодіння та земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які передаються в іпотеку, є його особистою приватною власністю. Посилання ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року, яким встановлено факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 жовтня 2004 року по час звернення до суду, не заслуговують на увагу, оскільки встановлений цим рішенням факт правового значення для вирішення цього спору не має, у зв`язку з висновками, які зроблені вище. Апеляційний суд враховує, що позивач звернулася до суду з цим позовом у листопаді 2017 року, договір іпотеки був укладений у вересні 2007 році, тобто через 10 років після укладення спірного договору. Факти перебування житлового будинку та земельних ділянок у володінні сім`ї, наявність у позивача права користування ними з моменту придбання, у своїй сукупності позбавляють суд сумнівів щодо абсолютної необґрунтованості заявлених позивачем вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні даного договору ОСОБА_2 написав заяву, в якій вказав про те, що в зареєстрованому шлюбі не перебуває, жодних інших заяв про наявність фактичних шлюбних відносин, ведення спільного господарства у нього ніхто не витребовував. Разом з тим, подання такого змісту заяви, враховуючи наявність реальних шлюбних відносин, спільне проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, що встановлене відповідним рішенням суду, свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_2 у даній ситуації та у будь-якому випадку безумовне порушення охоронюваних законом інтересів та прав позивача у справі, майно, передане в іпотеку без її згоди, що в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним. Відсутність згоди одного із співвласників, зокрема позивача у справі, на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним. Аналогічна правова позиція з цього приводу наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постанові судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 30 березня 2016 року. Судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови порушено вимоги процесуального права, розгляд апеляційних скарг було призначено на 26 грудня 2018 року, разом з тим, від представника позивача та третьої особи було подано відповідні клопотання про відкладення розгляду справи, в яких вказувались поважність причин неявки в судове засідання через зайнятість в інших судових засіданнях при розгляді кримінальних проваджень, надавались докази, шо підтверджували таку зайнятість представників, а також вказані клопотання містили інформацію про те, що сторони бажають прийняти участь у розгляді апеляційних скарг, а тому просили зважити на ці обставини і відкласти розгляд справи. Окрім того, представником позивача у своєму клопотанні вказувалось про те, що останній має намір подати нові докази у справі, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, водночас дані клопотання були повністю проігноровані судом апеляційної інстанції та розглянуто справу у відсутність сторін (їх представників).

(2) Позиція ОСОБА_2 .

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що він передав спільне майно подружжя в іпотеку банку без згоди позивача із порушенням вимог закону, кошти за кредитним договором витрачені в інтересах сім`ї. Просив задовольнити позов ОСОБА_1 повністю.

(3) Позиція банку

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» зазначає, що наявність рішення суду про стягнення боргу та наявність на виконанні у органах Державної виконавчої служби виконавчого документа породило встановлення факту проживання однією сім`єю в судовому порядку з метою перешкоджання виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості та подальше звернення ОСОБА_1 із даним позовом про визнання недійсним договору іпотеки. В своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 фактично повністю проводить аналогію та використовує пояснення із постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Проте слід зазначити, що в даному випадку розглядалася справа, яка зовсім не відповідає обставинам даної справи і регулює відносини, коли майно було набуте у належним чином зареєстрованому шлюбі, тому відповідно і висновки в даній справі не відповідають обставинам, що служать обгрунтуванням у касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Рівненського міського суду Рівненської області цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) позивача або її представника відмовлено.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди установили, що 20 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 07-578-КФ-2007, за умовами якого банк надав позичальникові грошові кошти у розмірі 260 тис. доларів США у тимчасове платне користування з терміном погашення 19 вересня 2037 року на умовах та в порядку, визначених договором.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір №07-578-ІФ-2007, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею, 193,1 кв. м, житловою площею 76,8 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельні ділянки, за цією ж адресою площею 0,0290 га, кадастровий номер 56100100000:01:055:0118, та площею 0,1000 га, кадастровий номер 5610100000:01:055:00052, цільове призначення земельних ділянок - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 09 вересня 2016 року встановлено факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 жовтня 2004 року по дату звернення до суду.

21 березня 2017 року що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, відповідно до пункту 3 якого все майно, в тому числі рухоме та нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після та під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тобто, починаючи з 10 жовтня 2004 року по час звернення до суду, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності дружині, незалежно від того, на чиє ім`я воно було придбане або набуте.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася як на підставу недійсності вищевказаного договору іпотеки на відсутність її згоди на укладення договору іпотеки від 20 вересня 2007 року, яка мала б бути посвідчена нотаріально.

22 грудня 2015 року Рівненським міським судом задоволено позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Апеляційним судом Рівненської області 18 березня 2016 року апеляційну скарг) ОСОБА_2 задоволено частково та було скасовано рішення Рівненського міського суду в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.

03 жовтня 2016 року Рівненським міським судом видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором № 07-578-КФ-2007 від 20 вересня 2007 року в сумі 236 492 долари 88 центів США, пені в сумі 67 181 грн 55 коп. та судового збору.

Зазначене вище рішення суду не виконано.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (встановлений рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року) та шлюбний договір між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено (21 березня 2017 року) після звернення банку до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалення відповідного судового рішення.

Апеляційний суд оцінив поведінку ОСОБА_2 , який, укладаючи оспорюваний договір іпотеки, зазначив, що на момент його підписання предмет іпотеки нікому не проданий, не подарований, не обтяжений, не підлягає вилученню і вільний від зобов`язань, крім тих що передбачені цим договором, не знаходиться у спільній частковій власності, податковій заставі, не є часткою, паєм.Окрім того, установлено, що при укладенні договору іпотеки іпотекодавець у заяві засвідчив, що на момент укладення договору іпотеки в шлюбі не перебуває, домоволодіння та земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які передаються в іпотеку, є його особистою приватною власністю.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (стаття 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із статтею 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду визначає, що боржник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення в нього зобов`язання щодо повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності. Це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинне бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що всі зобов`язання перед ним за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав і правомірних інтересів кредитора.

Разом з тим, в порушення принципу добросовісності сторони у судовому порядку встановили факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період, що включає в себе час укладення договору іпотеки, уклали між собою шлюбний договір, відповідно до пункту 3 якого все майно, в тому числі рухоме та нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після та під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тобто, починаючи з 10 жовтня 2004 року по час звернення до суду, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності дружині, незалежно від того, на чиє ім`я воно було придбане або набуте.

Наведені дії сторін, вчинені після звернення банку до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалення відповідного судового рішення, направлені на фіктивний перехід права власності на частину спірного нерухомого майна до ОСОБА_1 з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення коштів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

Посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду переглядала справу за позовом про визнання недійсним договору іпотеки, предметом якого є майно, набуте у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, правовідносини справи № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) є відмінними від обставин справи, яка переглядається.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанцій є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір згідно закону; в постанові апеляційного суду повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик