Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №2-25/11
Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №2-25/11

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-25/11

провадження № 61-10266св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Білчанська сільська рада Іванівського району Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 05 квітня 2017 року у складі судді Кравчука О. О. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в с. Щорсове, Іванівського району Одеської області недійсним та скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок та визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. До участі у справі, в якості правонаступника, була залучена дружина померлого - ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла. До участі у справі, в якості правонаступника, був залучений ОСОБА_2

У вересні 2014 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила визнати незаконним та скасувати: рішення Більчанської сільської ради Іванівського району Одеської області (далі - Більчанська сільська рада) про оформлення права власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_4; рішення Білчанської сільської ради про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по

АДРЕСА_2 в с. Щорсове Іванівського району Одеської області; свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в с. Щорсове, Іванівського району Одеської області; державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на земельну ділянку площею 0.5025 га, яка розташована за вказаною вище адресою на ім'я ОСОБА_4;державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована за наведенною вище адресою на ім'я ОСОБА_4; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 в с. Щорсове Іванівського району Одеської області.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року матері ОСОБА_3 - ОСОБА_5, відкрилась спадщина, у тому числі на житловий будинок АДРЕСА_1, в с. Щорсове, Іванівського району Одеської області. Після смерті ОСОБА_5 єдиними спадкоємцями першої черги за законом були діти померлої: ОСОБА_3 - чоловік позивача та ОСОБА_4- мати відповідачяа, які прийняли спадщину в рівних частках та отримали на частину спадкового майна свідоцтва про право на спадщину за законом. Через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок, в якому проживала ОСОБА_5, та земельні ділянки спадкоємці не змогли отримати свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельні ділянки площею 0,31 га та 0,25 га, які розташовані по АДРЕСА_2 в с. Щорсове Іванівського району Одеської області.

Додатково позивач посилалася на те, що ОСОБА_4 на підставі рішення Білчанської сільської ради від 20 грудня 1993 року було передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства та земельну ділянку площею 0,41 га.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 05 квітня

2017 року позов задоволено.

Рішення виконавчого комітету Білчанської сільської ради від 29 травня

2007 року скасовано. Визнано свідоцтво про право власності на будинок житловий з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_3, Іванівського району Одеської області від 12 вересня 2007 року - недійсним. Скасовано рішення Білчанської сільської ради Іванівського району від 27 грудня 2007 року щодо передачі в приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_1 в с. Щорсове, Іванівського району Одеської області ОСОБА_4 Визнано недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, видані

ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,5025 га та 0,2500 га, яка розташована по АДРЕСА_4, с. Щорсове, Іванівського району Одеської області. Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_6, розташованого на земельній ділянці, загальною площею 0,56 га. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний будинок АДРЕСА_5 Іванівського району Одеської області є спадковим майном, а тому оспорювані рішення Білчанської сільської ради є незаконними.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 права на житловий будинок, в якому остання проживала з родиною з 1961 року, перейшли до спадкоємців, а тому виконавчий комітет Більчанської сільської ради, ухвалюючи рішення

від 29 травня 2007 року про оформлення права власності на житловий будинок лише за ОСОБА_4 не врахував наявність права спадкоємця ОСОБА_3 на зазначений житловий будинок, чим були порушені права останнього, що є підставою визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Оскільки рішення виконавчого комітету Більчанської сільської ради, яке стало підставою для реєстрації ОСОБА_4 права власності на спірний житловий будинок скасовано, місцевий суд мав правові підстави для визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок від 12 вересня 2007 року, недійсним.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що з 1968 року ОСОБА_3 не проживав у спірному будинку, оскільки мав інше постійне проживання. Про оформлення у 1993 році ОСОБА_4 права власності на спірний будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 знали.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що він постійно проживає та зареєстрований у спірному будинку, іншого житла не має.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що судом не враховано його заяву про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що на протязі багатьох років позивач не висував жодних претензій щодо спірного будинку.

Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суд установив, що з 1961 року ОСОБА_5 разом із чоловіком

ОСОБА_6 та дітьми: ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та

ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_2) проживали по

АДРЕСА_7, що підтверджено відомостями з погосподарських книг за 1958-2000 роки.

Правовстановлюючи документи на зазначений будинок ОСОБА_5 не оформлювала та не отримувала.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_5 померла. За життя ОСОБА_5 заповіт не складала. По день смерті ОСОБА_5 була зареєстрована у спірному будинку.

Спадкоємцями після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_5 першої черги за законом були діти:ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які прийняли спадщину та на частину спадкового майна отримали свідоцтва про право на спадщину за законом. Через відсутність правовстановлюючих документів спадкоємці не отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що наведені вище земельні ділянки та житловий будинок є спадковим майном після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_5 року його матері ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Після його смерті спадкоємцем є його дружина ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцем померлої ОСОБА_4 є її син ОСОБА_2, який відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, вважається таким, що прийняв спадщину.

Суд дійшов висновку, що вказаний житловий будинок на земельній ділянці побудований до смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_5, а сторонами не надано жодних доказів надано, які б вказували, що спадкодавець за життя добровільно, з урахуванням інтересів інших зацікавлених осіб, передала свої права на нього відповідачу.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

Оскільки спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_5 року, то правовідносини сторін регулюються ЦК УРСР.

За змістом статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК Української РСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

Відповідно до пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється, що по об'єктах, які збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів.

Суд установив, що рішенням Більчанської сільської ради від 20 грудня

1993 року ОСОБА_4 передано безкоштовно в приватну власність раніше надану в постійне користування земельну ділянку по

АДРЕСА_7, загальною площею 0,66 га, а саме: для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,41 га.

На час смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_5 в погосподарській книзі були внесені записи щодо наявності житлового будинку, в якому були зареєстровані та проживали померла, її чоловік та діти.

Рішенням виконавчого комітету Більчанської сільської ради від 29 травня 2007 року вирішено оформити право власності на житловий будинок по

АДРЕСА_8 Іванівського району Одеської областіОСОБА_4 та видати свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок.

Рішенням Білчанської сільської ради від 27 грудня 2007 року

ОСОБА_4 передано земельні ділянки загальною площею 0,75 га, із яких: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; 0,50 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначених рішень, 11 квітня 2008 року ОСОБА_4 отримала державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,5025 га та площею 0,25 га, що розташовані по АДРЕСА_9 в

с. Щорсове Іванівського району Одеської області, а також свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за зазначеною адресою.

Встановивши наявність відомостей про існування спірного житлового будинку на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_5, та врахувавши той факт, що правовстановлюючий документ на будинок АДРЕСА_3 Іванівського району Одеської області

ОСОБА_5 не оформлювала та не отримувала, суд дійшов висновку, що даний будинок увійшов до складу спадщини після смерті ОСОБА_5, проте не встановив, якими доказами підтверджено право власності останньої на цей будинок.

Саме по собі посилання в погосподарській книзі не може свідчити про право власності.

Крім того, за життя ОСОБА_5 в установленому законом порядку не оскаржила рішення Більчанської сільської ради від 20 грудня 1993 року, яким ОСОБА_4 передано безкоштовно в приватну власність раніше надану в постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_7, загальною площею 0,66 га, а саме для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,41 га.

Доказів на підтвердження того, що при прийнятті 20 грудня 1993 року рішення про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 0,66 га Більчанська сільська рада порушила встановлений законом порядок судом, не встановлено. Дане рішення в установленому законом порядку недійсним не визнавалось.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про належність спірного майна померлій ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_5, а як наслідок, віднесення такого майна до спадкової маси.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Відносно доводів касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено

ОСОБА_2 у запереченнях на позов (а. с. 211 т. 1), колегія суддів вважає зазначити наступне.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Разом із тим позовна давність застосовується лише до обґрунтованого позову.

Встановивши, що заявлений ОСОБА_1 позов є необґрунтований, колегія суддів не бере до уваги наведений аргумент касаційної скарги.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні пред'явленого нею позову, судові витрат покладаються на позивача.

У зв'язку із наведеним із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню: 51 грн за подання позовної заяви, апеляційної скарги у розмірі 325 грн та за подачу касаційної скарги у розмірі 704,80 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 05 квітня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 грудня

2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2, Білчанської сільської ради Іванівського району Одеської області про визнання незаконними рішень, недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, державних актів на право власності на земельну ділянку, права власності на частину житлового будинку, земельної ділянки у порядку спадкування.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 51 грн за подання позовної заяви, 325 грн за подачу апеляційної скарги та 704, 80 грн за подачу касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І.М. Фаловська

С. П. Штелик