Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.07.2018 року у справі №193/82/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 193/82/17

провадження № 61-36927св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

головуючого - Антоненко Н. О. (суддя-доповідач)

суддів:, Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", підписану адвокатом Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року в складі судді Кащука Д. А. та на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2018 року в складі колегії суддів Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" та просила:

- визнати протиправними дії ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 09 липня 2008 року № KRHGGA0000000005 шляхом реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк";

- зобов'язати ПАТ КБ "ПриватБанк" припинити дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 09 липня 2007 року № KRHGGA0000000005 до втрати чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

В обґрунтування позову зазначила, що 09 липня 2008 року між нею та відповідачем укладено кредитний договір № KRHGGA0000000005, за умовами якого вона отримала кредит в сумі 15 623,23 доларів США на споживчі цілі.

У забезпечення виконання своїх зобов'язань за цим кредитним договором позивач цього ж дня уклала з банком договір іпотеки № KRHGGA0000000005, відповідно до умов якого надала в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1.

20 грудня 2016 року позивач отримала від ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомлення від 19 вересня 2016 року про намір банку після спливу тридцятиденного строку з дня отримання повідомлення здійснити дії з реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Указує, що в повідомленні не зазначено, які саме порушення були допущені нею як іпотекодавцем та відсутня вимога про усунення позичальником порушення.

Предмет іпотеки є єдиним та постійним місцем її проживання, тому на нього поширюються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено:

- визнано протиправними дії ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 09 липня 2008 року № KRHGGA0000000005 шляхом реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" під час дії мораторію та без згоди іпотекодавця;

- зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" припинити дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 09 липня 2008 року № KRHGGA0000000005 до втрати чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку суму заборгованості.

Суд першої інстанції виходив із того, що на спірні правовідносини поширюються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а позивач не надала згоду на відчуження своєї квартири та не володіє будь-яким іншим житлом, окрім предмета іпотеки.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо поширення на спірні правовідносини положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та зазначив, що надіслане банком повідомлення не є вимогою про порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору в розумінні положень Закону України "Про іпотеку" й не може бути підставою для реалізації права банку на звернення стягнення на квартиру.

Аргументи учасників справи

У червні 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зазначає, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" не звертався до нотаріуса або державного реєстратора щодо здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, а тому права позивача не порушені та не підлягають захисту в судовому порядку.

Указує, що позов поданий передчасно, діючим цивільним законодавством не передбачено захист судом законних прав та інтересів на майбутнє, а ОСОБА_1 не позбавлена права оскаржити рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателем на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Стверджує, що норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не містять прямої заборони на позасудове задоволення вимог іпотекодержателя в порядку статті 36 Закону України "Про іпотеку".

Вважає, що дії банку відповідають вимогам чинного законодавства, а позовні вимоги про визнання протиправними та зобов'язання припинити дії не є належним способом захисту в розумінні статті 16 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі; у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 09 липня 2008 року ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило своє найменування на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № KRHGGA0000000005, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 15 623,23
доларів США на споживчі цілі з терміном повернення до 09 липня 2018 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між сторонами 09 липня 2008 року укладено договір іпотеки № KRHGGA0000000005, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надала в іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк" належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1.

19 вересня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надіслало на адресу ОСОБА_1 повідомлення про намір здійснити після спливу тридцятиденного строку з дня його отримання позичальником дії з реєстрації за банком права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) вказано, що "завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту".

Суди встановили, що підставою для звернення до суду з цим позовом було направлення ПАТ КБ "ПриватБанк" на адресу ОСОБА_1 повідомлення про намір здійснити після спливу тридцятиденного строку з дня отримання позичальником повідомлення дії з реєстрації за банком права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до частин першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Факт направлення банком ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення, яка є передумовою для прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суди не встановили. Направлене банком повідомлення, виходячи з його змісту, не є вимогою про усунення порушення в розумінні положень статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Аналіз матеріалів справи не свідчить, що ПАТ КБ "ПриватБанк" звертався до державних реєстраторів з приводу звернення в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки.

За змістом частини 2 статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/16744/17 (провадження № 12-255гс18), від 11 червня 2019 року в справі № 910/15651/17 (провадження № 12-266гс18, від 25 червня 2019 року в справі № 910/16981/17 (провадження № 12-7гс19) зроблено висновок, що "для захисту права власності особи в порядку частини 2 статті 386 ЦК України суд повинен установити наявність реальної можливості порушення вказаного права в майбутньому внаслідок протиправного впливу іншої особи".

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 488/4630/16-ц (провадження № 61-39560св18) зазначено, що "пред'являючи позов з вимогами про заборону вчиняти певні дії банку у майбутньому, а саме реєструвати право власності на іпотечне майно, позивач вважав, що здійснення банком дій щодо задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна у період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" може привести у наступному до порушення його прав, так як у нього відсутнє інше житло, а спірна квартира як предмет іпотеки використовується ним для постійного проживання. Апеляційний суд, встановивши, що право власності на предмет іпотеки зареєстроване за позивачем як іпотекодавцем, а банком будь-яких дій щодо реалізації положень іпотечного договору на час розгляду справи не вчинено, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки права позивача не порушені, а згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб. Намір банку у майбутньому набути у власність іпотечне майно відповідно до умов договору іпотеки не порушує прав позивача, а тому вимоги про заборону банку у майбутньому вчиняти дії щодо реєстрації за ним права власності на квартиру є передчасними".

Не встановивши, які саме права та інтереси ОСОБА_1 порушені направленням банком на її адресу повідомлення без вчинення дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що в силу положень частини 1 статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити: оскаржені рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання дій протиправними та зобов'язання припинити дії.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи задоволення вимог касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, у загальному розмірі 1 984
грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", підписану адвокатом Сокуренком Євгеном Сергійовичем, задовольнити.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2018 року скасувати й ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання дій протиправними та зобов'язання припинити дії відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 1 984 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року та постанова апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2018 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Антоненко

Судді І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов