Історія справи
Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №465/1110/18
Постанова
Іменем України
10 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 465/1110/18
провадження № 61-21935св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б., від 19 листопада 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 17 серпня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладено попередній договір про купівлю-продаж нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною в гривневому еквіваленті 102 500, 00 доларів США. У підтвердження дійсних намірів щодо укладення вказаного договору позивач передав відповідачеві грошові кошти у сумі 80 000, 00 грн, що на день укладення вказаного договору становило 10 000, 00 доларів США. В подальшому, 15 грудня 2013 року між сторонами укладений повторний попередній договір, предметом якого була нерухомість за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 95 000 доларів США. У підтвердження дійсних намірів щодо укладення договору, позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 80 000, 00 грн, що на день укладення договору ставило 10 000, 00 доларів США. Крім того, 05 вересня 2012 року позивач надав відповідачу позику на суму 22 500, 00 доларів США. 18 травня 2015 року відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 ще 3 000, 00 доларів США. Однак, після виконання позивачем своїх зобов`язань відповідач порушив умови попереднього договору.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, стягнути з відповідача грошові кошти, сплачені ним за попередніми договорами від 17 серпня 2012 року, від 15 грудня 2013 року та за розписками від 05 вересня 2012 року та 18 тараня 2015 року, а саме: 848 754, 18 грн, 200 451, 71 грн інфляційних втрат, 22 219, 82 грн трьох відсотків річних та 482 141, 88 грн понесених збитків, а всього 1 553 567, 59 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова, у складі судді Мартьянової С. М., від 16 листопада 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 848 755, 00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сплачені позивачем кошти у рахунок виконання зобов`язань за основним договором у сумі 160 000, 00 грн є авансом та підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 . Оскільки вказані кошти позивачем сплачувалися на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, а спірні договори є нікчемними і такими, що не можуть створювати юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю, вищевказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
05 вересня 2012 року та 18 травня 2015 року відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 22 500, 00 доларів США та 3 000, 00 доларів США відповідно, що підтверджується двома розписками від 05 вересня 2012 року та 18 травня 2015 року. По закінченню термінів, обумовлених договорами позики, відповідач отриманих у позику коштів позивачу не повернув, а тому такі слід стягнути на користь останнього.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2018 року скасовано в частині задоволення позову та постановлено в цій частині нову постанову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 688 755, 00 грн. У задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 160 000, 00 грн за попередніми договорами відмовлено. Змінено рішення районного суду в частині розподілу судових витрат. В решті рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звернувшись до суду 02 березня 2018 року з вимогами про стягнення боргу за попередніми договорами, позивач пропустив трирічний строк позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 160 000 грн, а тому у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договорами позики, суд першої інстанції правильно виходив з того, що письмові розписки є належними доказами укладення сторонами договорів позики та факту передачі грошової суми позичальнику, а оскільки в ОСОБА_1 наявні боргові документи, він вправі вимагати від ОСОБА_2 повернення боргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасуватипостанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у розписках, на підставі яких апеляційним судом було стягнуто грошові кошти (22 500, 00 дол. США та 3 000, 00 дол. США), зазначено, що відповідач отримав від позивача кошти до оформлення договору купівлі-продажу частки будинку та земельної ділянки, отже сторони визначили термін повернення грошових коштів. Тобто у боржника не виник обов`язок повернення грошових коштів раніше визначеного терміну. При вирішенні спору апеляційний судом неправильно застосовано положення статті 530 ЦК України. Окрім того, апеляційним судом не надано належної оцінки тому, що на адресу відповідача не надходило жодних вимог про повернення боргу.
Постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволення позовних вимог, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права із урахуванням встановлених обставин справи, яким надана належна оцінка.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 вересня 2012 року та 18 травня 2015 року відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 22 500 доларів США та 3 000 доларів США відповідно, що підтверджується двома розписками від 05 вересня 2012 року та 18 травня 2015 року (а. с. 17, 18).
Оригінали вказаних розписок надані суду та були досліджені в судовому засіданні.
Розписками від 05 вересня 2012 року та від 18 травня 2015 року визначено, що кошти отримані у позику відповідачем на термін до оформлення договору купівлі-продажу частки в будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_3
ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, що підтверджується розписками на отримання позики від 05 вересня 2012 року та 18 травня 2015 року, однак жодних коштів у погашення боргу відповідачем повернуто не було.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Відповідно до положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Частиною першою, другою статті 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення грошових коштів, отриманих відповідачем на підставі складених розписок від 05 вересня 2012 року та 18 травня 2015 року, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно надавши оцінку поданим доказам, обґрунтованого виходив із того, що письмові розписки є належними доказами укладення сторонами договорів позики та факту передачі грошових коштів кредитором боржнику, а у разі неналежного виконання зобов`язання за укладеними договорами позики (складеними розписками), кредитор вправі вимагати повернення наданих позичальнику грошових коштів.
Судами встановлено, що позивач звертався 05 квітня 2016 року до відповідача з вимогою про повернення боргу (т. 1, а. с. 24-26).
Апеляційним судом зроблено правильний та обґрунтований висновок про те, що позивач вправі вимагати повернення грошових коштів, переданих відповідачу за договорами позики, оскільки укладення договору купівлі-продажу залежить виключно від волі сторін договору, а тому підстави вважати укладення такого договору подією, яка неодмінно має настати, відсутні.
Враховуючи те що договір купівлі-продажу частки в будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_3 , укладено не було, відповідач тривалий час коштів не повертав, кредитором було заявлено вимогу про повернення грошових коштів, є правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав для повернення боржником грошових коштів, отриманих від кредитора.
Ці та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Апеляційнимсудом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Львівського апеляційного суду
від 19 листопада 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості
у розмірі 688 755, 00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович