Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.01.2024 року у справі №366/110/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 366/110/21

провадження № 61-5621св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 лютого 2022 року, ухвалене у складі судді Гончарука О. П., та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання нечинними, протиправними, незаконними та скасування рішення Оранської сільської ради Іванківського району Київської області, рішень Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що 14 серпня 2020 року рішенням сесії Оранської сільської ради Іванківського району Київської області їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,50 га в межах населеного пункту із земель комунальної власності, що розташована у с. Степанівка Іванківського району Київської області. У зв`язку з чим вона замовила розроблення проекту землеустрою, який був погоджено у встановленому законом порядку. Однак при зверненні до державного кадастрового реєстратора для присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, їй стало відомо, що сформована земельна ділянка у проекті землеустрою співпадає по площі на 28,18% із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222083202:01:003:0010. Пізніше їй стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222083202:01:003:0010 була сформована на підставі проекту землеустрою, розробленого відповідно до рішення сесії Оранської сільської ради Іванківського району Київської області від 25 вересня 2020 року ОСОБА_2 .

Таким чином, земельна ділянка, відведенням якої займається ОСОБА_2 , перебуває у межах земельної ділянки, відведенням і набуттям у власність якої займалася вона. Земельна ділянка ОСОБА_2 була відведена на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке було прийняте значно пізніше ніж рішення Оранівської сільської ради в інтересах ОСОБА_1 , що суттєво порушує право ОСОБА_5 на отримання у власність земельної ділянки.

Крім того, під час розгляду справи їй стало відомо, що в територіальних межах земельної ділянки, відносно якої нею було замовлено і розроблено проект землеустрою, була оформлена ще одна земельна ділянка площею 0,2809 га з кадастровим номером 3222083202:01:003:0012 на ім`я ОСОБА_4 у відповідності до рішення Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 19 лютого 2021 року № У111-4/218. Земельна ділянка для ОСОБА_4 була відведена на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке було прийнято значно пізніше, ніж рішення Оранівської сільської Ради в її інтересах.

Змінивши предмет позову, ОСОБА_1 в остаточних позовних вимогах просила суд:

- визнати нечинним, протиправним, незаконним та скасувати рішення Оранської сільської ради Іванківського району Київської області від 25 вересня 2020 року № VII-82/555 про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,1200 га в межах населеного пункту із земель комунальної власності, що розташована за адресою: с. Степанівка Іванківського району Київської області;

- визнати нечинним, протиправним, незаконним та скасувати рішення Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 27 січня 2021 року №VIII-3/117;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Пристоличної сільської ради Київської області Тимошенко О. О., індексний номер 57341770 від 29 березня 2021 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083202:01:003:0010 за ОСОБА_2 ;

- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222083202:01:003:0010, серія та номер 437, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тіщенко Н. М. недійсним;

- визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тіщенко Н. М. від 14 червня 2021 року про державну реєстрацію права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222083202:01:003:0010, індексний номер 58726771;

- визнати нечинним, протиправним, незаконним та скасувати рішення Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 19 лютого 2021 року №VIII-4/218;

- визнати нечинним, протиправним, незаконним та скасувати рішення Іванківської селищної ради VII скликання від 25 червня 2021 року, №VIII - 9/883.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 08 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 лютого 2022 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував положення статей 121 123 ЗК України та вказав, що обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого заявником клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. Законодавцем передбачені вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі, частина сьома статті 118 ЗК України не містить.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Оскаржуване рішення містить повний аналіз обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та в подальшому дотримання усіх умов, передбачених нормами статті 118 ЗК України, для прийняття рішення про надання позивачу відповідного дозволу.

Суд першої інстанції вказав, що не надає оцінку діям відповідача щодо відчуження спірної земельної ділянки, тому залишає без перевірки вимоги позивача про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора та приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083202:01:003:0010; про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222083202:01:003:0010; про визнання незаконними та скасування рішень Оранської сільської ради Іванківського району Київської області від 25 вересня 2020 року, Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 27 січня 2021 року та Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 19 лютого 2021 року №VIII-4/218.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

08 травня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Іванківського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

21 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга в цілому зводиться до того, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, внаслідок яких ухвалили помилкові судові рішення про відмову у задоволенні позову.

Заявник указує, що суди не звернули увагу на те, що саме вона перша звернулася до органу місцевого самоврядування із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації для отримання безоплатно у власність земельної ділянки. Однак органи місцевого самоврядування не пересвідчились у відповідності розташування об`єкта вимогам законодавства та не врахували застереження, які містяться у частині сьомій статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Вказує, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 було відомо, що його земельна ділянка накладається на земельну ділянку позивача.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) та у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 461/2132/17 (провадження № К/9901/1160/17), від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 472/1284/17-ц (провадження № 61-39982св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 671/464/17 (провадження № К/9901/42945/18), від 04 грудня 2109 року у справі № 206/4713/17 (провадження № 61-48597св18), від 22 січня 2020 року у справі № 707/2230/18 (провадження № 61-10975св19), від 04 листопада 2020 року у справі № 392/716/16-ц (провадження № 61-9610св19).

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У травні 2023 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У травні 2023 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У червні 2023 року Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 серпня 2020 року рішенням сесії Оранської сільської ради Іванківського району Київської області № VII-80/546 надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,50 га в межах населеного пункту з земель комунальної власності, що розташована за адресою: с. Степанівка Іванківського району Київської області.

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 у серпні 2020 року замовила, а ФОП ОСОБА_6 у грудні 2020 року розробив на замовлення проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Актом від 03 вересня 2020 року відповідно до вимог пункту «б» частини другої статті 198 ЗК України погоджено межі земельної ділянки з власником ОСОБА_7 .

Власник суміжних земельних ділянок 3222083202:01:003:0003 і 3222083202:01:003:0004 ОСОБА_8 , якому запропоновано погодити межі проектованої земельної ділянки, не зрозумів цієї пропозиції і не відреагував на неї належним чином через похилий вік (старший за 90 років).

Місцезнаходження власника земельної ділянки 3222083202:01:003:0005 ОСОБА_9 невідоме, земельна ділянка невпорядкована.

25 вересня 2020 року рішенням Оранської сільської ради Іванківського району Київської області № VII-82/555 надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,1200 га в межах населеного пункту з земель комунальної власності, що розташована за адресою: с. Степанівка Іванківського району Київської області.

11 грудня 2020 року Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області прийняла рішення № VIII-1/17 «Про початок реорганізації сільських рад Іванківського району шляхом приєднання до Іванківської селищної ради», як правонаступника всього майна, прав та обов`язків сільських рад Іванківського району Київської області.

Рішенням від 29 грудня 2020 року № РВ-7101274802020 державним кадастровим реєстратором відділу у Катеринопільському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області розглянуто заяву ОСОБА_1 про внесення відомостей до Державного земельного кадастру від 24 грудня 2020 року (реєстраційний номер ЗВ-9714953242020) разом з доданими до неї документами та відповідно по порядку ведення Державного земельного кадастру прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з таких підстав: електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа. Площа співпадає з ділянкою 3222083202:01:003:0010 на 22,818 % (а.с.29 том 1).

27 січня 2021 року рішенням Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області №VIII-3/117 затверджено розроблений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: с. Степанівка, Іванківського району, Київської області. Передано у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1003 га кадастровий номер 3222083202:01:003:0010, що розташована за адресою: с. Степанівка, Іванківського району, Київської області. Рекомендовано гр. ОСОБА_2 здійснити реєстрацію речового права земельної ділянки.

На підставі вищезазначеного рішення Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області №VIII-3/117 від 27 січня 2021 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1003 га кадастровий номер 3222083202:01:003:0010, що розташована за адресою: с. Степанівка, Іванківського району, Київської області - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 березня 2021 року, індексний номер 5734170.

Після реєстрації права власності на зазначену вище земельну ділянку, ОСОБА_2 14 червня 2021 року уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки, покупцем за яким була його донька - ОСОБА_3 .

Із інформації, що міститься у Публічній кадастровій карті, стало відомо, що у територіальних межах земельної ділянки, відносно якої ОСОБА_1 замовила та розробила проект землеустрою, була сформована ще одна земельна ділянка площею 0,2809 га, кадастровий номер 3222083202:01:003:0012.

Листом від 08 червня 2021 року №02-74-19 Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області, на запит ОСОБА_1 надала копію рішення, прийнятого Іваніківською селищною радою Вишгородського району Київської області від 19 лютого 2021 року №VIII-4/218, яким гр. ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовно площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності.

Земельна ділянка, відведенням якої займається ОСОБА_4 , перебуває в межах земельної ділянки, відведенням і набуттям у власність якої займається ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства)….Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову в надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з положеннями частин четвертої, п`ятої, шостої статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про державний земельний кадастр» Кабінет Міністрів України постановою від 17 жовтня 2012 року № 1051 затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), згідно з пунктом 107 якого державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Згідно з абзацом першим пункту 109 цього Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Частинами п`ятою, шостою статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» встановлено, що Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Згідно зі змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У частині першій статті 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що: «у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»). Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Отже, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу. Водночас слід наголосити, що розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої земельної ділянки. Тому в разі неотримання в користування такої земельної ділянки особа, яка понесла витрати на розробку та погодження проекту землеустрою, за умови формування земельної ділянки, може претендувати на відшкодування здійснених витрат».

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Встановивши, що формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами здійснено саме на підставі проекту землеустрою ОСОБА_2 (стаття 79-1 ЗК України, стаття 50 Закону України «Про землеустрій»), Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області у відповідності до наданих їй повноважень ухвалила рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, розташованої у с. Степанівка Іванківського району Київської області.

З цих підстав суди правильно зазначили, що у позивачки відсутнє право на захист її законних очікувань щодо оформлення права власності саме на спірну земельну ділянку, оскільки ОСОБА_2 раніше за позивачку вчинив юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на це майно: раніше закінчив розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, за його заявою сформовано земельну ділянку та, як наслідок, ухвалено рішення про затверджено проекту землеустрою за ним.

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-986апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) і підставі відступу від яких колегія суддів не вбачає.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у частині визнання нечинним, протиправним, незаконним та скасування рішення Оранської сільської ради Іванківського району Київської області від 25 вересня 2020 року № VII-82/555 та визнання нечинним, протиправним, незаконним та скасування рішення Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 27 січня 2021 року №VIII-3/117.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що позовні вимоги у частині оспорення договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання незаконними та скасування рішення державного реєстратора від 29 березня 2021 року, визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса від 14 червня 2021 року, визнання недійсним та скасування рішення Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 19 лютого 2021 року № VIII-4/218 є похідними від основних вимог, у задоволенні яких відмовлено, а саме: про оскарження рішень Оранської сільської ради Іванківського району Київської області від 25 вересня 2020 року та Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 27 січня 2021 року, тому похідні вимоги також задоволенню не підлягають.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) та у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 461/2132/17 (провадження № К/9901/1160/17), від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 472/1284/17-ц (провадження № 61-39982св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 671/464/17 (провадження № К/9901/42945/18), від 04 грудня 2109 року у справі № 206/4713/17 (провадження № 61-48597св18), від 22 січня 2020 року у справі № 707/2230/18 (провадження № 61-10975св19), від 04 листопада 2020 року у справі № 392/716/16-ц (провадження № 61-9610св19), на які посилалася заявник у касаційній скарзі, а фактичні обставини цієї справи не є тотожними обставинам, встановленим у зазначених справах.

Отже, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 08 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець