ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 359/240/21

провадження № 61-16327 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ріївни на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 12 жовтня 2022 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 19 грудня 1992 року, від якого мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року у справі 757/19593/15-ц позов ОСОБА_3 задоволено, шлюб між нею

та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2018 року у справі

№ 757/9736/18-ц її позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на її корись аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 23 лютого 2018 року. 02 травня

2018 року Печерським районним судом м. Києва видано виконавчий лист

№ 757/9736/18-ц про стягнення аліментів.

Вказаний виконавчий лист про стягнення аліментів перебуває на примусовому виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби

у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Київ) ВП № 60943874.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості від 21 грудня 2020 року

№ 60943874/15, складеної старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцьким Т. К., станом на 01 грудня 2020 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів становить 104 660,59 грн.

Оскільки відповідач нерегулярно та не у повному обсязі сплачував аліменти,

то за ним утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 104 660,59 грн,

а тому з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 205 805,41 грн.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути

з ОСОБА_3 на її користь заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 104 660,59 грн та пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 205 805,41 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 12 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 104 660,59 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави в сумі 1 046,61 грн.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовна вимога про стягнення заборгованості по аліментам задоволенню не підлягає, оскільки при відсутності спору щодо розміру заборгованості по аліментах вона стягується державним виконавцем відповідно до положень відповідного законодавства,

а не на підставі повторного рішення суду. Повторне стягнення з боржника суми, яка має бути ним виплачена у порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів, недопустиме.

Крім того, представником позивача визнано, що на час ухвалення судового рішення заборгованість по аліментам відповідачем погашена, проте заяви про відмову від позову у частині цих позовних вимог позивачкою подано не було.

Відповідачем у добровільному порядку не вживалися заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, а отже, зазначена вище заборгованість по аліментам виникла з вини відповідача, який не мав об`єктивних перешкод для своєчасної їх сплати. Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню пеня у зв`язку з простроченням сплати аліментів, розрахунок пені має здійснюватися за такою формулою: фактична заборгованість з аліментів, що утворилася, починаючи з 23 лютого 2018 року наростаючим підсумком помножена на фактичну кількість днів прострочення помножена на 1%. Разом з тим визначена ОСОБА_1 сума нарахованої пені значно перевищує розмір заборгованості по аліментам, тому суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення пені

до 104 660,59 грн.

Відповідач працює, стягнення аліментів на користь позивачки припинено у зв`язку з досягненням дитиною - ОСОБА_4 18 років, а тому відповідач не позбавлений за своїм матеріальним та сімейним станом можливості сплатити пеню.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня

2023 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2022 року залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 12 квітня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частину понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2022 року у частині вирішення вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 12 квітня 2023 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким

у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з наданої до суду першої інстанції довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_3 зі сплати аліментів вбачається, що у період з лютого 2018 року по листопад 2019 року, тобто до початку вчинення виконавчих дій та відрахування аліментів із заробітної плати, йому була нарахована заборгованість у розмірі 129 828,05 грн. При цьому з вказаної довідки-розрахунку також вбачається, що з вересня 2019 року відповідачем здійснювалась часткова сплата аліментів, а з березня 2020 року

у повному обсязі й більше, що зараховувалась на погашення заборгованості,

яка у подальшому була сплачена ОСОБА_3 у повному обсязі.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з вини ОСОБА_3 , а тому підстави для застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення неустойки (пені), відсутні. Посилався на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі

№ 661/905/19 (провадження № 61-16670 сво 19) щодо врахування/доведення вини платника аліментів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, а саме стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 205 805,41 грн, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів у касаційному порядку не оскаржено, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України вони у цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 359/240/21 з Бориспільського міськрайонного суду Київської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач належним чином обов`язок щодо сплати аліментів не виконував. Неповнолітня дитина на час виникнення заборгованості по аліментам проживала з позивачкою та перебувала на її утриманні.

Стан здоров`я відповідача та його майновий стан дозволяли йому сплачувати аліменти у визначеному судовим рішенням розмірі, а саме він був працевлаштований, працював на посаді начальника кафедри Військового інституту комунікації та інформатизації. ОСОБА_3 на праві власності належить відповідне рухоме та нерухоме майно.

Апеляційний суд, вказуючи про те, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася не з вини відповідача, не врахував, що ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження відсутності його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів. Часткова сплата аліментів відповідачем з вересня 2019 року,

а після звернення позивачкою до суду ним сплачено заборгованість у повному обсязі, не може бути правовою підставою для звільнення відповідача від відповідальності, а саме стягнення з нього пені за прострочення сплати аліментів.

Отже, апеляційний суд помилково зазначив про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 104 660,59 грн та неправильно застосував положення частини другої статті 196 СК України.

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення розміру пені, оскільки позивачка надала розрахунок розміру пені, який складає

100 % її розміру за кожен місяць прострочення та становить у загальному

розмірі 205 805,41 грн.

Посилалася на відповідні постанови Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив

У грудні 2023 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. У рішенні Печерського районного суду м. Києва від 02 травня

2018 року у справі № 757/9736/18-ц про стягнення з ОСОБА_3 аліментів було допущено описки у прізвищах сторін, які були усунуті 29 листопада 2019 року, тому до вказаної дати виконавчий лист з примусового виконання зазначеного рішення суду не був прийнятий до виконання. Отже, сплатити аліменти через виконавчу службу до прийняття нею виконавчого листа він не міг.

З березня 2018 року по вересень 2019 року їх дитина - ОСОБА_4 , проживала з відповідачем і перебувала на його утриманні, що підтверджується поясненнями дитини, які викладені у рішенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі № 359/10460/21, яким у задоволенні позову

ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про звільнення від сплати аліментів на утримання дитини відмовлено. Місце перебування позивачки невідоме, відповідач зазначив про те, що ОСОБА_1 виїхала за межі території України, а дитина проживає разом з ним.

Відповідач з 15 січня 2018 року по 08 червня 2019 року перераховував аліменти на рахунок дитини, а з вересня 2019 року - на рахунок позивачки.

Заборгованість виникла через те, що виконавчою службою до боргу було віднесено період не з дати ухвалення судом рішення, а з дати подачі позову. Відповідач є військовослужбовцем і залучається до сил по відбиттю російської агресії проти України, після того як дізнався про існування у нього заборгованості по аліментах він звернувся до фінансового відділу із заявою про відрахування

50 % грошового утримання на погашення вказаного боргу. Майже за вісім місяців він сплатив заборгованість по аліментам у повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі

з 19 грудня 1992 року, від якого мають неповнолітню дитину -

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року у справі 757/19593/15-ц позов ОСОБА_3 задоволено, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2018 року у справі

№ 757/9736/18-ц, з урахування ухвали про виправлення описки від 29 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на корись ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи

з 23 лютого 2018 року (а.с. 13-15).

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості старшого державного виконавця від 21 грудня 2020 року № 60943874/15 на виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального

управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 02 травня 2018 року

№ 757/9736/18-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на 01 грудня 2020 року заборгованість про аліментам становить - 106 742,29 грн (а.с. 16-18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав

і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків

від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються

у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного

цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження

№ 61-16670 сво 19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2018 року у справі

№ 757/9736/18-ц має сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти

на утримання їх неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку,

але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 23 лютого 2018 року.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону взагалі не зазначив, якими саме доказами підтверджується факт того, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з вини ОСОБА_3 , оскільки судом апеляційної інстанції не зазначено жодного доказу, на підставі якого він дійшов вказаного висновку, також не зазначено, чим доведено відповідачем вжиття усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання зі сплати аліментів.

Крім того, ОСОБА_3 не заперечував існування у нього заборгованості зі сплати аліментів та її погашення частинами на протязі певного часу.

Отже, апеляційний суд помилково зазначив про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості зі сплати аліментів, оскільки ним не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він

у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкод для своєчасної сплати аліментів.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Суд першої інстанції, встановивши, що розмір неустойки (пені) за спірний період значно перевищує сукупний розмір заборгованості за аліментами, врахувавши загальні засади справедливості та розумності регулювання сімейних відносин, вірно застосував положення частини першої статті 196 СК України та дійшов правильного висновку про зменшення розміру пені з 205 805,41 грн

до 104 660,59 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення розміру пені, оскільки позивачка надала розрахунок розміру пені, який складає 100 % її розміру за кожен місяць прострочення та становить у загальному розмірі 205 805,41 грн, на увагу не заслуговують, так як районним судом стягнуто з відповідача неустойку (пеню) у граничному розмірі визначеному законом, а саме у розмірі 100 відсотків заборгованості, що відповідає положенням частини першої статті 196 СК України.

Посилання відзиву на те, що неповнолітня дитина не проживає з позивачкою,

а наразі проживає з відповідачем не можуть бути правовою підставою для відмови у стягненні пені за прострочення сплати аліментів, оскільки обов`язок відповідача щодо сплати аліментів підтверджується рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2018 року у справі № 757/9736/18-ц, і він стосувався попереднього періоду, а не поточного. Більше того, наразі дитина є повнолітньою.

Те саме стосується й доводів відзиву ОСОБА_3 , що він є військовослужбовцем і залучається до сил по відбиттю російської агресії проти України, не є підставою для незастосування положень статті 196 СК України, так як заборгованість по аліментам виникла до оголошення на території України правового режиму воєнного стану.

Посилання відзиву ОСОБА_3 , що з березня 2018 року по вересень 2019 року їх дитина - ОСОБА_4 , проживала з відповідачем і перебувала на його утриманні, є безпідставними, так як рішення суду про визначення місця проживання дитини з ним не ухвалювалося, як і рішення суду про припинення сплати аліментів ОСОБА_3 .

Доводи апеляційного суду і відзиву ОСОБА_3 про те, що виконавчий лист не зразу після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів надійшов на виконання, є неспроможними, так як обов`язок сплачувати аліменти визначено положеннями статей 180 181 СК України.

Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню у частині вирішення позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів із залишенням у цій частині у силі рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 рокуу частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів скасувати, заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2022 рокуу цій частині залишити у силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець