Постанова

Іменем України

10 січня 2018 року

м. Київ

справа № 458/439/16

провадження № 61-357 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В., Синельникова Є.В., Хопти С. Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за касаційною скаргою ОСОБА_5, що подана його представником ОСОБА_6, на рішення Турківського районного суду Львівської області від 29 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И В

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 4 січня 2015 року в с. Нижня Яблунька Турківського району Львівської області відповідач, керуючи автомобілем "Volkswagen Passat" д.н.з. НОМЕР_2 не дотримався безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, в результаті чого здійснив зіткнення з припаркованим автомобілем НОМЕР_1 , що належить позивачу.

Постановою Турківського районного суду від 26 січня 2015 року відповідача визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України.

Позивач здійснив ремонт автомобіля на станції технічного обслуговування автомобілів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 Вартість ремонту становила 13178 грн, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля від 13 червня 2015 року.

За таких обставин позивач просив суд стягнути з відповідача 13178 грн у відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та понесені судові витрати.

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 29 червня 2016 року позовну заяву ОСОБА_4 задоволено, стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 13178 грн на відшкодування майнової шкоди, 551 грн 20 коп. витрат по оплаті судового збору та 600 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач , підписавши схему місця дорожньо-транспортної пригоди, визнав характер пошкоджень автомобіля позивача, а тому його посилання на їх відмінність від зазначених в акті прийому-передачі виконаних робіт є необґрунтованим. Разом з тим, суд врахував відмову відповідача від проведення судової експертизи з метою встановлення вартості робіт з ремонту автомобіля.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_5 відмовлено, рішення Турківського районного суду Львівської області від 29 червня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивоване тим, що вина відповідача у вчиненні адміністративного правопорушення встановлена постановою у справі про адміністративне правопорушення і в порядку положень статті 61 ЦПК України не підлягає доведенню. На підтвердження проведення ремонту автомобіля позивач надав акт прийому-передачі, який не спростований іншими доказами.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати зазначені судові рішення першої і апеляційної інстанцій та ухвалити судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що документи, надані позивачем в якості підтвердження розміру завданої шкоди не є належними доказами. Отже, позивач не виконав свого обов'язку щодо доведення розміру шкоди.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 22, частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з положеннями статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.

Вирішуючи спори, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, належить виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 ЦК України). Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду.

Відповідно до положень статей 10, 60 ЦПК України (в редакції чинній на момент вирішення справи судами) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями статті 94 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України (в редакції чинній на момент вирішення справи судами) письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Отже, якщо позивач для підтвердження розміру шкоди надає письмовий доказ заподіяної шкоди, а відповідач, заперечуючи проти розміру шкоди, після виконання судом вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України (в редакції чинній на момент вирішення справи судами) не надає ніяких доказів на підтвердження своїх заперечень, суд відповідно до вимог статей 212, 213 ЦПК України ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України ухилився від доведення обставин, на які посилався.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач надав докази на підтвердження розміру заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди, а відповідач, заперечуючи такий розмір, доказів на спростування вказаного не надав, клопотання про проведення судової експертизи не заявив, правильно вважали, що позов слід задовольнити.

Доводи касаційної скарги про те, що обов'язок доведення розміру шкоди покладається на позивача не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони суперечать положенням статей 10, 60 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити без задоволення касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу ОСОБА_5, що подана його представником ОСОБА_6, залишити без задоволення, а рішення Турківського районного суду Львівської області від 29 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С.Ф. Хопта