Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2021 року у справі №760/20135/13

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 760/20135/13-ц

провадження № 61-4769св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа за зустрічним позовом - Державна реєстраційна служба України,

особа, яка звернулася з апеляційною скаргою - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Народна позика",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Народна позика" на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в складі колегії суддів:

Суханової Є. М., Мостової Г. І., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 16 вересня 2011 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. У пункті 10 вищевказаного договору купівлі-продажу сторони погодили, що квартира, яка продається, буде звільнена від речей, які у ній знаходяться та належать продавцю, а також, що передача ключів від зазначеної квартири відбудеться не пізніше 16 січня 2012 року, всі зареєстровані у квартирі особи повинні бути зняті з реєстрації не пізніше 16 січня 2012 року.

Зазначав, що на час звернення з позовом відповідач за первісним позовом чинить позивачу за первісним позовом перешкоди у здійсненні права приватної власності щодо спірної квартири, оскільки залишається зареєстрованою та постійно проживає в цій квартирі, речі не вивезла, ключі від квартири не передала. Своїми діями ОСОБА_2 унеможливлює безперешкодне, законне володіння, користування та розпорядження ОСОБА_1 своєю власністю на власний розсуд.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив усунути перешкоди

у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2.

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про визнання договору недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що під час підписання договору купівлі-продажу від 16 вересня 2011 року ОСОБА_2 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.

Вказувала, що вона не мала бажання чи наміру продати квартиру, оскільки це її єдине житло, яке вона отримала від держави після закінчення допоміжної школи-інтернату, тому спірний правочин не відповідав її внутрішній волі.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просила: визнати недійсним

договір від 16 вересня 2011 року купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 2874; визнати за нею право власності на зазначену квартиру.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір від 16 вересня 2011 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 2874.

Визнано право власності на квартиру

АДРЕСА_1, яка складається з однієї жилої кімнати, загальною площею

34,8 кв. м, жилою площею 18,6 кв. м, за ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 148,48 грн за проведення судово-психіатричної експертизи та судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 940 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновком судово-психіатричної експертизи підтверджено, що ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Місцевий суд визнав даний висновок таким, що не викликає сумніву, оскільки є повним, об'єктивним, наданим у межах компетенції експертів, висновок ґрунтується на методичних рекомендаціях та результатах обстеження об'єкту дослідження, висновок логічний та відповідає фактичним даним справи, оскільки комісія експертів шляхом аналізу матеріалів справи, даних медичної документації, співставлення їх між собою, прийшла до спільного висновку, що за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються.

Отже, волевиявлення ОСОБА_2 під час підписання спірного договору не було вільним і не відповідало її волі, тому спірний правочин є таким, що порушує її права та має бути визнаний недійсним. У Державному реєстрі прав на нерухоме майно право власності на спірне приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору, недійсність якого встановлена судом, проте це не передбачає автоматичної перереєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2, тому за останньою необхідно визнати право власності на зазначене житлове приміщення.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини рішення посилання на статті 328, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 18,6 кв. м, загальною площею 34,8 кв. м, повернуто у власність ОСОБА_2.

У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Апеляційний суд, виключаючи з мотивувальної частини рішення місцевого суду посилання на статті 328, 392 ЦК України виходив з того, що спірні правовідносини виникли з приводу визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину, тому вказані норми не можуть бути застосовані в даному випадку. У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року відмовлено

у прийнятті апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Народна позика" (далі - ТОВ ФК "Народна позика") на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відсутні підстави вважати, що оскаржуваним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва

від 06 квітня 2016 року було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ТОВ ФК "Народна позика" як іпотекодержателя спірної квартири.

Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року ухвалу Київського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ ФК "Народна позика", а у разі з'ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України).

Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Народна позика" залишено без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вибуття спірної квартири

з власності ОСОБА_2 відбулося не з її волі, у останньої не було свідомо поставленої мети на передачу її єдиного житла у власність іншій особі, тому визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним є обґрунтованим.

Рішення суду про визнання договору недійсним є достатньою підставою для внесення запису про скасування державної реєстрації.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про проведення повторної та додаткової судово-психіатричної експертизи, які колегією суддів були залишені без задоволення, оскільки

у справі була проведена судово-психіатрична експертиза, яка судом визнана такою, що є повною, об'єктивною, а наданий в межах компетенції експертів висновок ґрунтується на методичних рекомендаціях та результатах обстеження об'єкту дослідження, висновок логічний та відповідає фактичним обставинам справи, тому не потребує додаткового та повторного дослідження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ТОВ ФК "Народна позика" просило скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених статті 389 ЦПК України) як на підставу оскарження судового рішення, а саме зазначає, що судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу (пункт 4 частини 1 статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини 3 статті 411 ЦПК України).

ТОВ ФК "Народна позика" вказувало, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19); Верховного Суду від 21 березня 2018 року

у справі № 686/3392/16-ц (провадження № 686/3392/16-ц), від 05 лютого

2018 року у справі № 404/4956/15-ц (провадження № 61-1294св18),

від 25 липня 2018 року у справі № 461/13806/14 (провадження № 61-33508св18); Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 26 березня 2015 року експерти не досліджували внутрішній та психічний стан ОСОБА_2 у момент вчинення спірного правочину. В дослідницькій частині висновку експерта відсутній перелік доказів, які досліджувались експертами та які характеризували б психічний стан ОСОБА_2 на час вчинення вказаного вище договору купівлі-продажу. Висновок експертів про психічний стан ОСОБА_2 станом на день укладення правочину не може говорити про її абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що висновок судово-психіатричної експертизи не є категоричним, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань ТОВ "ФК "Народна позика" про проведення повторної та додаткової судово-психіатричних експертиз. Суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи була належним чином виконана ухвала місцевого суду про призначення експертизи.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Сподін В. С. подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила постанову апеляційного суду залишити без змін.

Вказувала, що заявлені клопотання про проведення повторної та додаткової експертиз є зловживанням процесуальними правами зі сторони ТОВ "ФК "Народна позика". У судовому засіданні був допитаний експерт, який надав роз'яснення щодо проведеного експертного дослідження, повністю підтримав висновок, дав повні та вичерпні відповіді на поставлені запитання. Методика дослідження відповідає встановленим законом вимогам, в проведеному дослідженні міститься докладне обґрунтування висновку.

Квартира АДРЕСА_1 належала та належить на даний час на законних підставах ОСОБА_2, яка постійно проживає

в цій квартирі та зареєстрована у ній з 2001 року.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ТОВ ФК "Народна позика"

23 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у віці

6 місяців була позбавлена батьківського піклування, оскільки її батьки зловживали спиртними напоями, вели антигромадський спосіб життя, її вихованням не займалися та своєю поведінкою негативно впливали на її життя, у зв'язку з чим рішенням Жовтневого районного суду міста Києва

від 26 липня 1982 року були позбавлені батьківських прав по відношенню до своєї дочки ОСОБА_2, яка була передана на піклування органів опіки та піклування та з 26 липня 1982 року була поміщена до дитячого закладу на піклування держави.

Рішенням Міської метод-педагогічної комісії з 01 вересня 1989 року

ОСОБА_2 була переведена до допоміжної школи-інтернату № 12

для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки батьків, що

є навчально-виховним корекційно-відновним закладом для дітей-сиріт

з особливими потребами розумового розвитку, в якому вона перебувала

до 26 травня 1998 року.

З 27 січня 1986 року до 13 березня 1986 року ОСОБА_2 перебувала на обліку в дитячому відділені Київської міської психоневрологічної лікарні № 1, а з 1990 року до 2000 року знаходилася на диспансерному обліку в Київській міській психоневрологічній лікарні № 2.

У 2000 році ОСОБА_2 була знята з диспансерного обліку в Київській міській психоневрологічній лікарні № 2 у зв'язку зі зміною місця проживання, а за новим місцем проживання в медичному закладі на облік самостійно не стала.

Суди також встановили, що 13 лютого 2001 року Жовтневою районною державною адміністрацією ОСОБА_2 видано ордер на житлове приміщення, згідно з яким вона вселилася у квартиру

АДРЕСА_1 та з 20 березня 2001 року зареєстрована за цією адресою.

ОСОБА_2 приватизувала вищевказану квартиру на підставі свідоцтва

про право власності, виданого відділом приватизації державного житла Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації 12 липня

2011 року.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 16 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1, загальною площею 34,8 кв. м та житловою площею 18,6 кв. м. Договір було зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, про що видано витяг з Державного реєстру правочинів від 16 вересня 2011 року № 10392469.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року призначено у справі судово-психіатричну експертизу.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 26 березня 2015 року

ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що вибуття спірної квартири з власності ОСОБА_2 відбулося не з її волі, у останньої не було свідомо поставленої мети на передачу її єдиного житла у власність іншій особі, тому визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним є обґрунтованим. Рішення суду про визнання договору недійсним є достатньою підставою для внесення запису про скасування державної реєстрації.

Колегія суддів погоджуються з вказаними висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та

визначенні умов договору з урахуванням вимог частини 1 статті 626 ЦК України, інших актів

цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

За змістом частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Правила цієї статті поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої

статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Таким чином, для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, має існувати лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 369/8438/14-ц (провадження № 61-37392св18).

Згідно з наявним у матеріалах справи висновком судово-психіатричної експертизи від 26 березня 2015 року ОСОБА_2 під час укладення

договору купівлі-продажу спірної квартири не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (том 1 а. с. 166-169).

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що судово-психіатрична експертиза призначена та проведена відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, експерти попереджені про кримінальну відповідальність, висновок є чітким та зрозумілим, отже, при її проведенні експертна комісія повно і об'єктивно дослідила всю наявну медичну документацію та інші обставини у справі.

Разом тим, судом апеляційної інстанції надано правову оцінку й іншим зібраним у справі доказам.

На підставі викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині визнання договору купівлі-продажу недійсними, оскільки надані до матеріалів справи докази підтверджують факт абсолютної неспроможності ОСОБА_2 у момент вчинення спірного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Доводи касаційної скарги стосовно ухвалення рішення судом апеляційної інстанції неналежним складом суду Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у статті 33 ЦПК України,

а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Справа, розгляд якої відповідно до статті 33 ЦПК України здійснюється колегією суддів в обов'язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач.

Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

Для кожної постійної колегії суддів збори суддів відповідного суду визначають резервних суддів строком на один рік.

Якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені статті 33 ЦПК України, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою з числа резервних суддів.

Якщо замінити суддю, який вибув, з числа резервних суддів неможливо, його заміна здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Суддя, визначений на заміну вибулого судді, розглядає у складі колегії суддів усі невирішені справи, що розглядає така колегія суддів, та які у зв'язку

з відсутністю вибулого судді неможливо розглянути в строки, встановлені статті 33 ЦПК України.

Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.

Встановлено, що протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2020 року визначено склад суду: Суханова Є. М., Сержанюк А. С., Гуль В. В. (том 2, а. с. 224).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 16 лютого 2021 року визначено склад суду: Суханова Є. М., Мостова Г. І., Гуль В. В. Підстави проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи - перебування судді Сержанюка А. С. у відпустці (том 3

а. с. 123).

З урахуванням наведеного заміна складу суддів відбулась відповідно до вимог ЦПК України. На час вирішення справи склад колегії суддів апеляційного суду був таким, що визначений відповідно до закону.

Доводи касаційної скарги, що висновок судово-психіатричної експертизи не є категоричним, не заслуговують на увагу та спростовуються змістом вказаного висновком, в якому зазначено, зокрема, що ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань ТОВ "ФК "Народна позика" про проведення повторної та додаткової судово-психіатричних експертиз, оскільки вказані клопотання були розглянуті судом апеляційної інстанції та постановлено з цього приводу обґрунтовані ухвали від 20 січня 2021 року (том 3 а. с. 84-87) та від 17 лютого 2021 року (том 3 а. с. 130-133). У зазначених ухвалах апеляційним судом зазначено, зокрема, що заявлені клопотання, містять питання, відповіді на які вже було надано у висновку судово-психіатричної експерти від 26 березня 2015 року; з наведених доводів не вбачається, що наданий висновок є необґрунтованим чи викликає сумніви у його правильності, оскільки при призначенні та проведенні експертизи були додержані вимоги законодавства; компетентність експертів та їхні дії не викликають сумніву; врахована достатність поданих експертам об'єктів дослідження і повнота відповідей на порушені питання та їх відповідність і узгодженість з фактичними даними, наявним в матеріалах справи; врахована узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи, що в сукупності свідчить про обґрунтованість експертного висновку.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що експерти не досліджували внутрішній та психічний стан ОСОБА_2 у момент вчинення спірного правочину, оскільки такі доводи спростовані самим експертним висновком, в якому в дослідницькій частині містяться, зокрема розділи "Соматичний стан", "Неврологічний стан ", "Психічний стан", в яких проведено аналіз вищевказаного стану ОСОБА_2.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах: Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19); Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/3392/16-ц (провадження № 686/3392/16-ц), від 05 лютого 2018 року

у справі № 404/4956/15-ц (провадження № 61-1294св18), від 25 липня

2018 року у справі № 461/13806/14 (провадження № 61-33508св18); Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12,

від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними,

у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та

фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у справі № 496/4851/14-ц суди встановили, що згідно з висновками комплексних судових психолого-психіатричних експертиз на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не

в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2019 року зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Позивач не надав суду доказів на підтвердження тієї обставини, що на час укладення оспорюваних договорів дарування він мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 686/3392/16-ц зазначив, що апеляційний суд не звернув уваги на доводи позивача про те, що ухвалою апеляційного суду від 23 лютого 2017 року призначено повторну комісійну судово-психіатричну експертизу, а, натомість, експертами проведено первинну судово-психіатричну експертизу. Отже, суд не з'ясував, чи була належним чином виконана ухвала апеляційного суду та чи вплинуло це на правильне вирішення спору.

У справі № 404/4956/15-ц суди встановили, що згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи, з урахуванням усіх

наявних медичних документів на спадкодавця, повну відсутність записів невропатологів, психіатрів, наркологів у період останніх трьох років життя до моменту складання заповіту, дати відповідь на поставлені перед експертами питання не виявилося можливим. Залишаючи без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2018 року зазначив, що вчинення спадкодавцем оспорюваного заповіту не суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, спадкодавець був дієздатним на час укладення заповіту, його дієздатність була перевірена нотаріусом, заповіт посвідчено нотаріусом, тобто було дотримано вимогу про нотаріальне посвідчення заповіту, волевиявлення заповідача було вільним, обґрунтованим і відповідало його внутрішній волі та меті (наслідкам), яку переслідував спадкодавець.

За результатом розгляду справи № 461/13806/14 суди встановили, що оспорюваний заповіт записаний нотаріусом зі слів спадкодавця; у зв'язку

з хворобою спадкодавця за його дорученням, у присутності нотаріуса, текст заповіту підписано іншою особою; у зв'язку з тим, що спадкодавець через хворобу не міг особисто прочитати текст заповіту уголос, за його дорученням, в його та нотаріуса присутності, текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними свідками; особу заповідача встановлено, його дієздатність перевірено; у зв'язку з хворобою спадкодавця заповіт складно та посвідчено за місцем його проживання. Верховний Суд

у постанові від 25 липня 2018 року зазначив, що заповіт складався

у відповідності до вимог чинного законодавства, порушень судами не встановлено, а висновок експерта-психолога щодо порушення таємниці заповіту є припущенням.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд

України у постанові від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12

зазначив, що згідно з актом повторної посмертної комісійної комплексної

судово-психолого-психіатричної експертизи за своїм психічним станом спадкодавець повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними на час складення заповіту.

Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14 зазначив, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Проте, суд не встановив факту неспроможності позивача у момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, вказавши лише, що така її здатність була обмежена.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Народна позика" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук