Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2020 року у справі №751/3510/15

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 751/3510/15-ц

провадження № 61-5634св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "УкрСиббанк",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м.

Чернігова від 25 вересня 2019 року в складі судді Маслюк Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Іванової Г. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням уточнених позовних вимог просило: звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № 30007Z25 від 02 лютого 2007 року, укладеним між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири, для задоволення вимог АТ "УкрСиббанк", що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту № 11113659000 від 02 лютого 2007 року в розмірі 7 680,27 доларів США - заборгованість по кредиту та процентах, 4 091,75 грн - пеня; встановити спосіб реалізації нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири, шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" та встановити початкову ціну, визначену на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності.

Позовна заява мотивована тим, що 02 лютого 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк ", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11113659000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 38 000,00 доларів США зі строком повернення кредиту не пізніше 01 лютого 2018 року. Виконання зобов'язань позичальника забезпечує укладений з ОСОБА_1 договір іпотеки від 02 лютого 2007 року № 30007Z25, за яким в іпотеку банку було передано належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Позичальник не виконував зобов'язання за кредитним договором, тому рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2016 року у справі №750/3202/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителя заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 696,60 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі 4 091,75 грн, яка утворилась станом на 20 березня 2015 року. У зв'язку з частковим погашенням заборгованості на підставі рішення суду, станом на 29 березня 2019 року заборгованість за кредитом становить 7 517,41 доларів США, за процентами - 162,86 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - 4 091,75 грн.

Враховуючи наведене, АТ "УкрСиббанк" просило позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 липня 2016 року у задоволенні позову АТ "УкрСиббанк" відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження початкової ціни реалізації предмета іпотеки, оскільки наданий відповідачем звіт про оцінку майна визначає іншу вартість спірної квартири, клопотання про призначення судової експертизи банк не заявляв. Також суд виходив з того, що заборгованість за кредитним договором згідно з наданим позивачем розрахунком становить 8 969,60 доларів США, що еквівалентно 201 679,49
грн, вартість предмета іпотеки за наданих сторонами звітами про оцінку майна становить від 573 000,00 грн до 604 762,00 грн, та дійшов висновку про те, що порушення умов основного зобов'язання та іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю, не змінює обсяг його прав, а тому відповідно до частини третьої статті 39 Закону України "Про іпотеку" є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 14 вересня 2016 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 липня 2016 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у пункті 9.1 договору про надання кредиту визначено альтернативний порядок відшкодування заборгованості, а саме, стягнення боргу з поручителя або шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Банк вже реалізував своє право на стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителя заборгованості за кредитним договором у сумі 8 696,60 доларів США та пені у сумі 4 091,75 грн на підставі рішення Деснянського районного суду м.

Чернігова від 27 липня 2016 року, тому відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 14 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Від обставини того, що сторони не дійшли згоди щодо початкової ціни предмета іпотеки не може залежати ухвалення судом рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки суди не перевіряли фактичний розмір заборгованості за кредитним договором на момент ухвалення рішення у справі, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованим.

Крім того, суд першої інстанції дійшов суперечливого висновку, що порушення основного зобов'язання та іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю, не змінює обсяг його прав, оскільки у такому разі кредитор позбавляється права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законом.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, позов АТ "УкрСиббанк" задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11113659000, укладеного 02 лютого 2007 року з АКІБ "УкрСиббанк" в сумі 7 137,91
доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 30007Z25 від 02 лютого 2007 року - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири, посвідченого 02 липня 2007 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнком С. М., зареєстрованого в реєстрі за №409, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", за початковою ціною, що визначається при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сума заборгованості з усіма складовими частинами станом на 20 березня 2015 року встановлена рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова в справі № 750/3202/15-ц та не підлягає доказуванню у цій справі, лише підлягає врахуванню розмір погашених коштів на виконання рішення суду. На час розгляду справи заборгованість за кредитним договором становить 7 137,91 доларів США, оскільки зобов'язання за вказаним договором були забезпечені іпотекою, в рахунок погашення саме цієї суми заборгованості слід звернути стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 вересня 2019 року в частині задоволених вимог та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року в справі № 450/2502/14-ц, постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 17 жовтня 2018 року в справі № 753/22010/14-ц.

Зазначав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Окрім того оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Вказував, що оскільки рішенням суду в справі № 750/3202/15 з позичальника та поручителя на користь банку вже стягнута заборгованість за кредитним договором, позивач вже позбавлений права на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суди не встановили, чи правомірно банк продовжував нараховувати позичальнику проценти на тіло кредиту після отримання ним вимоги від 15 жовтня 2014 року про дострокове погашення заборгованості за кредитом та сплату відсотків за користування кредитом.

Суд першої інстанції неправильно застосував частину 4 статті 82 ЦПК України, встановивши на підставі судових рішень, які не мають преюдиціального значення, необхідні для вирішення спору обставини.

Суд апеляційної інстанції в справі № 750/3202/15 при перевірці розрахунку його заборгованості перед банком не надав оцінку висновку експерта.

Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування та дослідження матеріалів цивільної справи № 750/3202/15.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Новозаводського районного суду м.

Чернігова.

12 червня 2020 року справа № 751/3510/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 лютого 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 було укладено договір про надання кредиту № 1113659000, за умовами якого банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту 38 000 доларів США, що еквівалентно 191 900,00 грн, а позичальник зобов'язався прийняти та належним чином використовувати і повернути банку кредит, сплатити проценти, комісії (пункт 1.1 кредитного договору).

Згідно підпункту 1.2.1 договору повернення кредиту погоджено здійснювати згідно з графіком, але в будь-якому випадку не пізніше 01 лютого 2018 року.

Згідно підпунктів 1.3.1 та 1.3.3 кредитного договору за користуванням кредитом протягом 30 календарних днів процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3% річних, понад цей термін - 18,45 % річних.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 02 лютого 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 30007Z25, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

За умовами договору іпотеки у разі невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги у порядку, зазначеному в розділі 5 цього договору, у повному обсязі.

У пункті 5.4 договору іпотеки визначено, що реалізація предмета іпотеки здійснюється за рішенням суду чи на підставі виконавчого напису нотаріуса після невиконання іпотекодавцем у 30-денний строк вимоги згідно з повідомленням, надісланим у порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Суди встановили, що банк узяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, надав ОСОБА_2 кошти у загальній сумі 38 000 доларів США, проте ОСОБА_2 умови договору не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, банк 15 жовтня 2014 року направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом у розмірі 7 517,41 доларів США та простроченими процентами за користування коштами у розмірі 714,31 доларів США. На адресу ОСОБА_4 була направлена вимогу у порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо усунення порушення кредитного договору, роз'яснено, що у випадку неусунення порушення на 31 день з дня отримання вимоги банк реалізує своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2016 року у справі № 750/3202/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителя заборгованість за кредитним договором у розмірі 8
696,60 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі 4
091,75 грн.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку квартири АДРЕСА_1 станом на 18 квітня 2016 року її вартість становить 573 000 грн, а відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 станом на 13 липня 2016 року вартість квартири становить 604 762 грн.

Згідно з інформацією Центрального ВДВС Чернігівського міського управління юстиції від 10 квітня 2019 року, станом на 19 лютого 2019 року заборгованість за виконавчим документом по справі № 750/3202/15-ц стягнуто 7 466,32 грн, 409,18
грн виконавчого збору та 121 грн витрат виконавчого провадження.

Суди встановили, що станом на 21 серпня 2019 року залишок непогашеного боргу складає 7 719,07 доларів США, залишок виконавчого збору - 786,13 доларів США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (абзац третій статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження 14-546цс19) та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2016 року в справі № 750/3202/15-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 8 696,60 доларів США та пеню у розмірі 4 091,75 грн.

Відповідно до довідки про залишок заборгованості за кредитом станом на 04 вересня 2019 року, наданої представником АТ "УкрСиббанк", з урахуванням часткового погашення заборгованості її розмір становить 7 137,91 доларів США.

Відповідно до інформації Центрального та Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 21 серпня 2019 року пеня за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі 4 091,75 грн сплачена боржниками.

Встановивши, що рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнуто заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_2, ОСОБА_3, проте позичальник не виконав у повному обсязі вказане рішення суду, з урахуванням часткового погашення суми боргу та тієї обставини, що наявність судового рішення про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 137,91 доларів США.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року в справі № 450/2502/14-ц, постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 17 жовтня 2018 року в справі № 753/22010/14-ц, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Доводи касаційної скарги про помилковість нарахування процентів за кредитним договором, ненадання судом оцінки висновку експерта при перевірці розрахунку заборгованості зводяться до незгоди з визначеним судом в іншій цивільній справі № 750/3202/15 розміром заборгованості за кредитним договором, тому не беруться судом до уваги.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 вересня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 вересня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко