Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.10.2020 року у справі №543/271/20

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 543/271/20

провадження № 61-14744св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Оржицького районного нотаріального округу Полтавської області Черненко Оксана Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 24 червня 2020 року

в складі судді Гришка О. Я. та постанову Полтавського апеляційного суду

від 26 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Оржицького районного нотаріального округу Полтавської області Черненко О. О., про встановлення факту родинних відносин.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна сестра ОСОБА_3, яка за життя проживала та була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_3 залишилася спадщина, яка складається, зокрема, із земельної ділянки площею 2,99 га, що розташована на території Круподеринської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

Позивач у встановлений законом шестимісячний строк подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3.

У подальшому позивач звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте у задоволенні такої заяви було відмовлено, оскільки надані документи не підтверджують його родинні відносини зі спадкодавцем.

Вказує, що перешкодою для отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину є відсутність відомостей про народження його матері та батька спадкодавця, які є рідними сестрою і братом, а також про народження і про шлюб спадкодавця.

Встановлення відповідного юридичного факту необхідне позивачу для реалізації права на спадщину, оскільки, він є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 за правом представлення як син померлої ОСОБА_4, яка була рідною тіткою ОСОБА_3, тобто спадкоємцем третьої черги.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд встановити

юридичний факт, що ОСОБА_1, який народжений ІНФОРМАЦІЯ_2

у селі Круподеринці Оржицького району Полтавської області від матері, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (рідна сестра ОСОБА_5 та рідна тітка ОСОБА_3), є двоюрідним братом по материнській лінії ОСОБА_3, народженої ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Круподеринці Оржицького району Полтавської області від батька ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 24 червня 2020 року позов задоволено.

Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1, який народжений ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Круподеринці Оржицького району Полтавської області від матері ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (рідна сестра

ОСОБА_5 та рідна тітка ОСОБА_3), є двоюрідним братом по материнській лінії ОСОБА_3, народженої ІНФОРМАЦІЯ_4

в селі Круподеринці Оржицького району Полтавської області від батька

ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, сплачений ним судовий збір

у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач довів належними та допустимими доказами факт його родинних відносин з ОСОБА_3 як двоюрідних брата та сестри.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що апеляційна скарга не містить посилань на нові докази,

які б доводили позицію відповідача щодо заперечення обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги про факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Відповідачем не надано доказів на спростування заявлених у справі вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених статті 389 ЦПК України), а саме зазначає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника

справи щодо встановлення обставин, які мають значення для

правильного вирішення справи; встановили обставини, що мають суттєве

значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3,4 частини третьої

статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга також мотивована тим, що відповідач у визначений законом спосіб отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, а позивач незаконно намагається отримати у власність це майно. Позивач раніше вже звертався до суду з аналогічним позовом, проте перший позов був відкликаний ОСОБА_1.

Суди дійшли помилкового висновку, що позивач довів ту обставину, що він є двоюрідним братом спадкодавця. Відповідач не визнавав факт родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Зібрані у справі докази та показання свідків не підтверджують заявлені у справі вимоги. Подані позивачем до суду докази є недопустимими. Апеляційний суд безпідставно не задовольнив клопотання відповідача про відтворення судового засідання від 16 червня 2020 року.

Позивач зобов'язаний був довести спочатку родинність його матері -

ОСОБА_4 з померлою ОСОБА_3 як тітки та племінниці, а вже потім ставити питання про доведення своєї родинності зі спадкодавицею, проте таких дій не вчинив.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказував, що він довів належними та допустимими доказами заявлені

у справі вимоги, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів. Суди дали правильну оцінку зібраним доказам та показанням свідків. Відповідач не надав жодного доказу на спростування заявлених у справі вимог.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 06 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Виконавчим комітетом Круподеринської сільської ради Оржицького району Полтавської області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

На день смерті ОСОБА_3 була зареєстрована у будинку АДРЕСА_1, а фактично проживала у будинку

АДРЕСА_1.

На день смерті ОСОБА_3 та протягом наступних шести місяців в будинку за її зареєстрованою адресою ніхто не був зареєстрований та не проживав, а в будинку за її фактичним місцем проживання був зареєстрований і проживав співмешканець ОСОБА_2, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Круподеринської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 16 липня 2018 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема, земельна ділянка площею 2,99 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Круподеринської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

У квітні 2018 року із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Оржицького нотаріального округу Полтавської області

Черненко О. О. звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 07 червня 2019 року в справі № 543/896/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту задоволено. Встановлено факт проживання

ОСОБА_2 з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.

Постановою приватного нотаріуса Оржицького районного нотаріального округу Полтавської області Черненко О. О. від 08 квітня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно померлої ОСОБА_3, оскільки заявником не було подано доказів,

які б підтверджували родинні відносини зі спадкодавцем.

ОСОБА_2 21 лютого 2020 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2,99 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Круподеринської сільської ради Оржицького району Полтавської області та яка належала померлій ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 № 602556, виданого Круподеринською сільською радою Оржицького району Полтавської області 26 вересня 2003 року.

Суди також встановили, що ОСОБА_1 та померла ОСОБА_3 мали спільного діда ОСОБА_6, який був батьком ОСОБА_5 та

ОСОБА_7 (матері позивача), шлюбне прізвище якої "ОСОБА_8".

ОСОБА_5 був батьком ОСОБА_9, шлюбне прізвище якої "ОСОБА_10".

Суди встановили, що батько ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та мати

ОСОБА_1 - ОСОБА_7 були рідними братом та сестрою, тому

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є двоюрідними братом та сестрою.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи заявлені у справі вимоги, суди виходили з того, що позивач довів належними та допустимими доказами факт його родинних відносин

з ОСОБА_3 як двоюрідних брата та сестри. Відповідачем не надано доказів на спростування заявлених у справі вимог.

Колегія суддів погоджуються з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Частиною 1 статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

Пунктом 1 частини першої вказаної статті передбачено, що суд розглядає справу про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз положень статті 315 ЦПК України свідчить про те, що факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 691/1237/20 (провадження № 61-14225св21).

Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа, відповідно до вимог статті 318 ЦПК України, вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.

Таким чином, закон надає суду право встановлювати факти, що мають юридичне значення, але при певних умовах: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відмовити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 645/444/20 (провадження № 61-9246св21).

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника тощо.

У відповідності до частини 6 статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Із системного аналізу частини 6 статті 294, статті 315 ЦПК України вбачається, що за наявності спору про право суд в порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення в тому числі й факту родинних відносин, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення або особа не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факти, що мають юридичне значення.

Зокрема, справи про спадкування повинні розглядатися судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду

з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07 вересня

2021 року у справі № 741/38/19 (провадження № 61-19155св20),

від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що

встановлення факту родинних відносин йому потрібно для реалізації спадкових прав, зогляду на неможливість їх оформити внаслідок відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину. Підставою для відмови позивачу у отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріусом зазначена відсутність доказів родинних відносин спадкодавця із спадкоємцем.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_2 вказував, що він

у визначений законом спосіб отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, а позивач незаконно намагається отримати

у власність спадкове майно.

Таким чином, суди правильно вирішили заявлені у справі вимоги за правилами позовного провадження.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Доводячи факт родинних відносин з померлою ОСОБА_3, позивачем надано суду свідоцтва про смерть ОСОБА_4 та ОСОБА_3, свідоцтво про народження ОСОБА_1, витяги з Державного реєстру актів цивільного стану; лист Оржицького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану, заяву про прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3, постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, копію Державного акта на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_3, "актовую бумагу" (продажний акт), довідку Круподеринської сільської ради про останнє зареєстроване та фактичне місце проживання ОСОБА_3 та осіб які з нею проживали, витяги зі спадкового реєстру тощо.

Також за клопотанням позивача, з метою доведення заявлених у справі вимог, судом першої інстанції були допитані свідки. Апеляційний суд перевірив обставини щодо дослідження та оцінки доказів місцевим судом. Суди першої та апеляційної інстанцій дали належну правову оцінку вказаним обставинам.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій, установивши, що підставою для відмови позивачу в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріусом зазначена відсутність доказів родинних відносин спадкодавця із спадкоємцем, що робить неможливим видачу вказаного свідоцтва, дійшли правильного висновку, що факт, який просить встановити ОСОБА_1, буде породжувати юридичні наслідки у вигляді отримання останнім свідоцтва про право на спадщину за законом та оформлення у власність спадкового майна разом з іншими спадкоємцями. Тобто, від встановлення факту родинних відносин між спадкоємцем ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_3 залежить виникнення, зміна або припинення його майнових прав позивача, пов'язаних із спадкуванням майна померлої.

Разом з тим, повно встановивши обставини справи, суди дійшли висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт того, що ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, була його двоюрідною сестрою. Даний факт родинних відносин підтверджується зібраними у справі письмовими доказами, а також показаннями допитаних у судовому засіданні свідків.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено того, що він та ОСОБА_3 є двоюрідними братом та сестрою, є необґрунтованими

з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що надані позивачем докази, показання свідків у судовому засіданні не містять суперечностей та є взаємодоповнюючими, а тому обґрунтовано задовольнили позов.

Посилання відповідача у касаційній скарзі про те, що померла

ОСОБА_3 не є родичом позивачу не підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач раніше вже звертався до суду з аналогічним позовом, проте перший позов було повернуто за заявою ОСОБА_1, оскільки відповідно до частини 7 статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Доводи касаційної скарги, що відповідач у визначений законом спосіб отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, також не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених у цій справі вимог.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини третьої

статті 411 ЦПК України, зокрема, щодо незадоволення клопотання відповідача про відтворення судового засідання від 16 червня 2020 року, оскільки вказане клопотання було розглянуте 24 червня 2020 року судом апеляційної інстанції та постановлено з цього приводу обґрунтовану ухвалу. При цьому судом апеляційної інстанції досліджено докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилалися в апеляційній скарзі та відзиві на неї, що узгоджується з вимогами частини 2 статті 367 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих

доказів, зокрема на показаннях свідків, тому наявні підстави для застосування пункту 3 частини 3 статті 411 ЦПК України, враховуючи наступне.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторони покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (частина 1 статті 69 ЦПК України).

Свідок - це учасник процесу, основна функція якого - дати правдиві показання щодо відомих йому обставин. Показання свідка - це одне

з найважливіших джерел доказів в цивільному процесі, із якого суд одержує відомості про наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги

і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Показання свідків - це свідчення, повідомлені особами, яким можуть бути відомі які-небудь обставини, що мають значення для розгляду і вирішення справи.

Свідком є особа, якій ці обставини відомі. Свідок є носієм відомостей про факти в результаті збігу обставин або безпосередньо сприймаючи події, що є обставинами даної справи, або одержавши відомості про них від інших осіб.

У цивільному процесі потреба у показаннях свідка виникає, зокрема у таких випадках: для встановлення фактів, які не можна документально закріпити; для з'ясування обставин, які були у свій час документально оформлені, але документи втрачені і відновити їх неможливо; для дослідження вірогідності засобів доказування.

Свідок є унікальним носієм інформації про події, що є результатом її сприйняття свідком особисто. Свідок є незамінним джерелом доказової інформації в цивільному процесі.

Частина 1 статті 69 ЦПК України вказує, що свідком може бути кожна особа.

Використання слова "кожна" означає, що закон не встановлює жодних обмежень для особи свідка. При цьому слід враховувати норму

статті 70 ЦПК України, яка передбачає перелік осіб, які не можуть бути допитані в якості свідка. Закон не встановлює мінімальний вік особи, яка може бути свідком. Однак слід враховувати психологічну зрілість особи для правильного сприйняття обставин та їх переказу. Не має обмежень також щодо участі у справі як свідків близьких родичів сторін. Такі особи можуть бути свідками, не зважаючи на те, що вони часто зацікавлені у результаті справи. Це обов'язково враховується судом під час оцінки доказів.

Свідок зобов'язаний давати правдиві показання. Цей обов'язок забезпечується встановленням кримінальної відповідальності за відмову давати показання або завідомо неправдиві показання.

У зв'язку з тим, що свідки в результаті збігу обставин або безпосередньо сприймають події, що є обставинами справи, або отримують ці відомості від інших осіб - їх показання є важливим засобом доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, допитані місцевим судом свідки попереджалися про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від показань та були приведені до присяги. У матеріалах справи відсутні докази щодо надання цими особами неправдивих показань.

При цьому показання свідків, допитаних у судовому засіданні, оцінені

судом у сукупності з іншими письмовими доказами, поданими сторонами, згідно з вимог статті 89 ЦПК України. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції надано належну правову оцінку показанням допитаних свідків, а також наведено дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи та визначені відповідно до них правовідносини. Перевіряючи рішення місцевого суду, апеляційний суд також надав правову оцінку всіх доказів, з яких виходив при вирішення спору.

Таким чином, безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих

доказів.

При цьому слід ураховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

При таких обставинах суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги відповідача, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 24 червня

2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 серпня

2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук