Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.11.2019 року у справі №607/6916/19

/

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 607/6916/19

провадження № 61-20520св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня 2019 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня

2019 рокуу складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,

Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення.

Позовна заява мотивована тим, що сторони з 25 листопада 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2019 року розірвано.

За час перебування у шлюбі сторонами було нажито ряд майна, в тому числі квартира АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю сторін.

04 березня 2019 року ОСОБА_1 був позбавлений права на користування даною квартирою, оскільки відповідач перенесла його особисті речі у підвальне приміщення, змінила вхідні замки на дверях та дверей не відриває.

З приводу вказаної ситуації позивач звертався до поліції.

ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідача не чинити йому перешкоди в користуванні квартирою та усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом передачі йому комплекту діючих ключів від вхідних та інших дверей даної квартири та вселити його до даного житла.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 23 липня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом передачі ОСОБА_1 комплект діючих ключів від вхідних та інших дверей квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що права та інтереси позивача були порушені відповідачем шляхом чинення перешкод у доступі до квартири. Відповідачем не подано доказів про визнання за нею права особистої власності на квартиру.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та вказав, що наявність у позивача права користування спірною квартирою, є визначальним при вирішенні спору про усунення перешкод у користуванні нею.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 листопада 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня

2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня

2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано жодних доказів, що йому чинилися будь-які перешкоди в користуванні житловим приміщенням, а також не надано доказів про зміну комплекту діючих ключів від вхідних дверей та всіх інших ключів квартири АДРЕСА_1. Факт неприязних відносин між сторонами не може слугувати підставою для звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням. Відсутні будь-які документи які б підтверджували, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя.

Позивач проживає в іншій квартирі.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У грудні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року заяву ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду

від 15 жовтня 2019 року задоволено.

Зупинено дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду

від 15 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня

2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня

2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого

2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 25 листопада 2003 року сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 21 лютого 2019 року було розірвано.

Згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного 08 травня 2013 року, ОСОБА_2 придбала у власність квартиру

АДРЕСА_1.

В пункті 9.5 даного договору зазначено, що на купівлю об'єкта продажу нотаріусу надано заяву про згоду чоловіка покупця ОСОБА_1

ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_2.

ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1.

Установлено, що позивач після розірвання шлюбу, з березня 2019 року, не проживає у спірній квартирі, оскільки між сторонами склалися неприязні стосунки і він позбавлений можливості користуватися квартирою через відсутність ключів від вхідних дверей.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 02 червня 2020 року у справі № 607/13126/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зокрема визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1, і в порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири

АДРЕСА_1.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За приписами статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу

до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном

та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно

до статей 12, 13, 81 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами під час перебування сторін у шлюбі, за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою

АДРЕСА_1. Суди зробили правильний висновок про наявність підстав для захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою вказаною квартирою та передачі ОСОБА_1 комплект діючих ключів від вхідних та інших дверей квартири

АДРЕСА_1.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів повністю погоджується.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Законодавством України визначені матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладено у статті 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту та вказує підстави позову і в силу положень статті 12 ЦПК України повинен довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. Суд з власної ініціативи не може змінювати предмет і підстави позову.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, навіть у тому випадку, коли

ці порушення і не поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391, 405 ЦК України.

Наявність у позивача права користування спірною квартирою, є визначальним при вирішенні спору про усунення перешкод у користування нею. Зазначена обставина, що має істотне значення для вирішення справи була встановлена судами першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги як підстава для скасування оскаржуваних судових рішень зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та є переоцінкою доказів, що відповідно до правил статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня

2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня

2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня

2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини 3 статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня

2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня

2019 рокузалишити без змін.

Поновити дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду

від 15 жовтня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська