Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 183/1615/16

провадження № 61-14809св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Новомосковська місцева прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1,

треті особи: державне підприємство "Новомосковське лісове господарство", Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуПіщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2017 року у складі судді Городецького Д. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т.

Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

у справі за позовом керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1, треті особи: державне підприємство "Новомосковське лісове господарство", Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року виконуючий обов'язки керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА) звернувся до суду з позовом до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1, треті особи: державне підприємство "Новомосковське лісове господарство" (далі - ДП "Новомосковське лісове господарство"), Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, які знаходяться у постійному користуванні ДП "Новомосковське лісове господарство". Факт належності земельної ділянки до зазначеної категорії підтверджується, зокрема, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012. Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду з перевищенням повноважень, а повноваження щодо розпорядження нею мала Дніпропетровська ОДА. Таким чином відбулося незаконне відчуження земель державної власності на користь фізичної особи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2017 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, заявлені позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано неправомірним та скасовано пункт 68 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-V від 12 березня 2008 року "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1" щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_2.

Визнано недійсним державний акт серії ЯЕ 980268 від 31 березня 2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий 1223285500:03:016:0351, за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01088.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0351, за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0351, за адресою: АДРЕСА_2 у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що пункт 68 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18-V прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області не мала повноважень щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1, яка отримала земельну ділянку безоплатно.

Держава в особі Дніпропетровської ОДА має право витребувати спірну земельну ділянку у добросовісного набувача, оскільки майно вибуло з володіння не з волі власника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції частково скасувати і ухвалити нове рішення, яким застосувати строк позовної давності та повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

24 листопада 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.

На підставі ухвали Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 листопада 2020 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Фаловська І.

М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що Дніпропетровська ОДА має можливість самостійно оскаржити рішення Піщанської сільської ради № 1-18-V, тому прокурором необґрунтована наявність підстав неможливості Дніпропетровській ОДА самостійно звернутися з вказаним позовом.

У касаційній скарзі зазначається, що позовна давність Дніпропетровською ОДА, від імені і в інтересах якої діє прокурор, пропущена.

Крім того, суди вирішили питання про захист права власності на земельну ділянку без встановлення особи чи осіб, які мають право від імені держави володіти, користуватися та розпоряджатися спірною земельною ділянкою на час звернення до суду.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року Новомосковська місцева прокуратура Дніпропетровської областінадіслала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги є формальними, надуманими та не відповідають обставинам справи. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, яка набрала законної сили, земельні ділянки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство" є власністю держави, тоді як Піщанська сільська рада на підставі рішень від 29 грудня 2007 року незаконно вилучила ці земельні ділянки із земель лісового фонду, ввела їх у межі села Піщанки та змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови.

Зазначеною постановою Дніпропетровський апеляційний господарський суд визнав недійсними та скасував вказані рішення Піщанської сільської ради, оскільки держава в особі уповноваженого органу як власник відповідних земельних ділянок рішення про їх відчуження Піщанській сільській раді не приймала, а остання, вилучивши земельні ділянки з державного лісового фонду та змінивши їх цільове призначення, перевищила свої повноваження.

Зі вказаних земельних ділянок Піщанська сільська рада на підставі оскарженого рішення передала у власність громадян 133 земельні ділянки, зокрема і ОСОБА_1 згідно з пунктом 68 зазначеного рішення.

Так, відповідно пункту 68 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18-V "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1" ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку, та передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, на території АДРЕСА_2.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності серії ЯЕ № 980268 від 31 березня 2008 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1223285500:03:016:0351.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до абзаців першого - третього частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.

Прокурор у позовній заяві вказував, що Дніпропетровська ОДА не вживала заходів для скасування оскарженого рішення, визнання недійсним державного акта та повернення земельної ділянки, що зумовило звернення до суду з позовом у цій справі.

Дніпропетровська ОДА наявність підстав для представництва не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловлювала.

За таких обставин доводи заявника щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпропетровської ОДА є необґрунтованими.

Тому, Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що прокурор не довів існування підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Дніпропетровської ОДА у цій справі.

Твердження заявника про те, що передача земельної ділянки відбулася за погодженням із ДП "Новомосковське лісове господарство", не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про повернення цієї земельної ділянки у державну власність, оскільки судами встановлено, що Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області у будь-якому разі не мала повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки це питання віднесено до повноважень Дніпропетровської ОДА.

Доводи заявника про невіднесення питання щодо розпорядження спірною земельною ділянкою до повноважень Дніпропетровської ОДА Верховний Суд відхиляє, оскільки у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що за змістом статті 149 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, статті 21 Закону України "Про місцеві ~organization11~ вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Новомосковське лісове господарство", а також передання у власність такої ділянки належало до повноважень Дніпропетровської ОДА.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо передачі спірної земельної ділянки у приватну власність поза волею дійсного власника - держави в особі Дніпропетровської ОДА, що є підставою для її витребування у набувача ОСОБА_1.

Щодо позовної давності за заявленими прокурором вимогами

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

В разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46,48,65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

Піщанська сільська рада заявила у суді першої інстанції про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог, тоді як ОСОБА_1 не заявляла про сплив позовної давності щодо пред'явлених до неї вимог.

Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина 1 статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина 1 статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18).

Прокурор у цій справі 21 березня 2016 року пред'явив три позовні вимоги: про визнання неправомірним і скасування пункту 68 оскарженого рішення; про визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_1; про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1.Отже, перша вимога звернута до Піщанської сільської ради, яка прийняла оскаржене рішення, а дві інші вимоги - до ОСОБА_1.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що перебіг строку позовної давності починається з моменту, коли Дніпропетровська ОДА дізналась від прокурора про те, що земельна ділянки належить до земель держаного лісового фонду, а саме з березня 2016 року. Враховуючи, що відсутні докази того, що Дніпропетровська ОДА з наявних у неї відомостей могла знати про розпорядження Піщанською сільською радою земельною ділянкою, а дізналася про дані обставини лише у 2016 році, коли прокурор листом повідомив її про відповідні порушення, то позивачем не було пропущено строк позовної давності для пред'явлення даних вимог.

Про визнання неправомірним і скасування рішення органу місцевого самоврядування

З огляду на те, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12), відсутність такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 кварталу лісового фонду ДП "Новомосковське лісове господарство", включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 68 оскарженого рішення ОСОБА_1, свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада села Піщанки набула право власності на земельні ділянки НОМЕР_1 і НОМЕР_2 кварталу лісового фонду ДП "Новомосковське лісове господарство". Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської ОДА.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку, що суди мали відмовити у задоволенні вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 68 оскарженого рішення. А тому не було підстав вирішувати питання щодо застосування приписів про позовну давність до цієї вимоги.

Про визнання недійсним державного акта

Згідно з абзацом першим частини 1 статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частини 1 статті 116 ЗК України (з 14 жовтня 2008 року абзац перший частини 1 статті 116 ЗК України доповнений словами "або за результатами аукціону").

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України у зазначеній редакції).

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 ЗК України в редакції, яка була чинною на час видання державного акта та до 01 травня 2009 року; з 01 травня 2009 року стаття 125 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права).

Відповідно до частини 1 статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (у редакції, чинній з 01 травня 2009 року до 01 січня 2013 року - державним актом, крім випадків, визначених частиною 2 цієї статті; а у редакції, чинній з 01 січня 2013 року, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. А тому суди мали відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.

При цьому, слід наголосити, що згідно частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Про витребування земельної ділянки

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі "Гамер проти Бельгії" (Hamer
v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов'язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).

Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).

Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п'ять років, перш ніж були пред'явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудова (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, у цій справі - не лише прокурора, Дніпропетровської ОДА та Піщанської сільської ради, але й ОСОБА_1.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1 -3 статті 388 ЦК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, яка набула земельну ділянку на підставі оскарженого рішення.

Останнє Піщанська сільська рада прийняла, керуючись статтею 40, пунктом "б" частини 1 статті 81, статтями 118 і 121 ЗК України, що передбачають безоплатне набуття громадянами права власності на земельні ділянки. Відтак, Дніпропетровська ОДА згідно з частиною 3 статті 388 ЦК України має право на витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації від Піщанської сільської ради, що не мала права відчужувати цю ділянку.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

ОСОБА_1 судові засідання у судах першої й апеляційної інстанцій не відвідувала, проти позову не заперечувала, про застосування позовної давності не заявляла. В адресованій апеляційному суду заяві від 12 лютого 2019 року про розгляд справи за її відсутності зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та не заперечує проти повернення земельної ділянки (т. 2 а. с. 186).

Верховний Суд вважає, що відсутність у ОСОБА_1 інтересу у збереженні земельної ділянки у власності, відсутність у неї заперечень проти позову та небажання брати участь у судових засіданнях характеризує певним чином ставлення її до результату розгляду спору та свідчить про те, що витребування земельної ділянки не становитиме для неї надмірний тягар.

Отже, Верховний Суд вважає, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Такі висновки касаційного суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Прокурор просив витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 та зобов'язати її повернути земельну ділянку у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА. Задовольняючи цю вимогу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зобов'язав ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА земельну ділянку.

Верховний Суд звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові.

Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 68 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12 березня 2008 року № 1-18-V про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_2 та в частині визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЕ 980268 від 31 березня 2008 року і ухвалює у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки Верховний Суд змінює і витребовує її з мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 68 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12 березня 2008 року № 1-18-V "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1" щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_2 та про визнання недійсним зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01088 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ 980268 від 31 березня 2008 року, виданого на ім'я ОСОБА_1 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 1223285500:03:016:0351), розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

У цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 рокузмінити щодо вимоги про витребування земельної ділянки: витребувати з мотивів, викладених у цій постанові, земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер undefined), за адресою: АДРЕСА_2, з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська