Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2019 року у справі №454/1450/17

Постанова

Іменем України

05 листопада 2020 року

місто Київ

справа № 454/1450/17-ц

провадження № 61-711св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

заявник - заступник керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах Сокальської районної ради Львівської області,

суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Квашинська Зоряна Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів:

Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремета Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У лютому 2018 року заступник керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах Сокальської районної ради Львівської області звернувся до суду зі скаргою з вимогами про визнання протиправними дій старшого державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - старший державний виконавець Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області) Квашинської З. Л.

Вимоги скарги обґрунтовувалися тим, що рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 липня 2017 року задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Сокальської районної ради Львівської області до ОСОБА_1 про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення. На виконання цього рішення судом виданий виконавчий лист № 454/1450/17, який відповідно до статті 5 Закону України

"Про виконавче провадження" Червоноградською місцевою прокуратурою 23 листопада 2017 року направлено до Сокальського ВДВС на виконання. Проте, старшим державним виконавцем Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Квашинською З. Л. усупереч вимогам частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий лист повідомленням від 16 січня 2018 року № 129 повернуто у зв'язку із несплатою стягувачем авансового внеску.

Заявник, вважаючи такі дії державного виконавця незаконними, просив визнати протиправними дії старшого державного виконавця Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Квашинської З. Л. щодо повернення 16 січня 2018 року виконавчого листа, виданого Сокальським районним судом Львівської області 01 листопада 2017 року у справі № 454/1450/17 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Сокальської районної ради Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 859,20 грн, та зобов'язати ВДВС вчинити дії з виконання зазначеного виконавчого листа, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

Стислий виклад заперечень суб'єкта оскарження

Заперечення суб'єкта оскарження - старшого державного виконавця Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Квашинської З. Л. - не надходили.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року скаргу задоволено. Відновлено заступнику керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області строк для подання скарги на дії старшого державного виконавця Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Квашинської З. Л.

Визнано протиправними дії старшого державного виконавця Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Квашинської З. Л. щодо повернення 16 січня 2018 року виконавчого документа - виконавчого листа, виданого Сокальським районним судом Львівської області 01 листопада 2017 року у справі № 454/1450/17 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Сокальської районної ради Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 859,20 грн.

Зобов'язано Сокальський РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області здійснити дії з виконання виконавчого листа, виданого Сокальським районним судом Львівської області 01 листопада 2017 року у справі № 454/1450/17, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалася тим, що органи прокуратури, реалізуючи передбачене пунктом 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" право на звернення до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання судового рішення, звільняються від сплати авансового внеску. Протиправні дії старшого державного виконавця Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області порушують законні права та інтереси держави, ускладнюють та безпідставно затягують виконання постановленого на користь держави судового рішення. Також дії старшого державного виконавця породжують неспроможність існуючої системи органів державної виконавчої служби забезпечити дотримання законності в процесі примусового виконання рішення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області задоволено. Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року скасовано, у задоволенні скарги відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Сокальської районної ради Львівської області. Тобто, Сокальська районна рада Львівської області як орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних відносинах, набула статусу позивача у справі. Оскільки Сокальська районна рада Львівської області не є державним органом та не є звільненою від сплати авансового внеску відповідно до статті 26 Закону України

"Про виконавче провадження", звертаючись із заявою про відкриття виконавчого провадження, прокурор повинен був до такої заяви долучити документ про сплату стягувачем авансового внеску, а отже, державний виконавець, повертаючи виконавчий документ, діяв відповідно до вимог закону.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв'язку у січні 2019 року до Верховного Суду, заступник прокурора Львівської області просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що закон, надаючи прокурору, як самостійному учаснику виконавчого провадження, право звертатися до виконавця із заявою про примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема у разі представництва інтересів держави в суді, не покладає на нього обов'язок додавати до заяви квитанцію про сплату авансового внеску. Такий обов'язок покладений лише на стягувача, яким прокурор не є. Виходячи з комплексного аналізу положень Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування структурно хоча і не належать до органів державної влади, проте функціонально в рамках делегованих державою повноважень, здійснюють на відповідних адміністративно-територіальних рівнях функції органів виконавчої влади та є основними інститутами публічної самоврядної влади. Крім того, прокурор звернувся із заявою про примусове виконання судового рішення саме про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, та у будь-якому випадку в цій ситуації як прокурор, так і стягувач, звільняються від сплати авансового внеску.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ"

(далі - ~law33~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law34~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law35~.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 липня 2017 року у справі № 454/1450/17 задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Сокальської районної ради Львівської області, Комунального закладу Сокальської районної ради Львівської області "Сокальська центральна районна лікарня", Львівської обласної ради, Комунальної установи Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр" до ОСОБА_1 про відшкодування витрат лікувальних закладів на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Сокальської районної ради до районного бюджету Сокальського району Львівської області кошти, витрачені Комунальним закладом Сокальської районної ради "Сокальська центральна районна лікарня" на лікування потерпілого ОСОБА_2 у розмірі 859,20 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Львівської обласної ради до обласного бюджету м. Львова кошти, витрачені Комунальною установою Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр" на лікування потерпілого ОСОБА_2 у розмірі 3 483,48 грн. Вирішено питання судових витрат.

На виконання цього рішення Сокальським районним судом Львівської області 01 листопада 2017 року виданий виконавчий лист, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сокальської районної ради до районного бюджету Сокальського району Львівської області кошти, витрачені Комунальним закладом Сокальської районної ради "Сокальська центральна районна лікарня" на лікування потерпілого ОСОБА_2 у розмірі 859,20 грн.

Червоноградською місцевою прокуратурою 23 листопада 2017 року подано до Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області заяву про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого Сокальським районним судом Львівської області від 01 листопада 2017 року.

Старшим державним виконавцем Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області за результатами розгляду заяви Червоноградської місцевої прокуратури про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Сокальського районного суду Львівської області від 01 листопада 2017 року відповідно до положень пункту 8 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" 16 січня 2018 року направлено повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання у зв'язку з несплатою стягувачем, Сокальською районною радою Львівської області, авансового внеску.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404 "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у пункту 2 частини 1 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404 "Про виконавче провадження", за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

При цьому, згідно з положеннями наведеної правової норми Закону від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Вимоги скарги заступника керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області зводяться до того, що, по-перше, у розумінні частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" прокурор, звертаючись до суду із позовом про відшкодування витрат на лікування, діяв в інтересах держави, а отже, прокуратура звільнена від сплати авансованого платежу, по-друге, прокуратура, яка діяла в інтересах держави, звернулася із заявою про примусове виконання судового рішення з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а отже, також з цих підстав звільнена від сплати авансового внеску.

Щодо представництва прокуратури Сокальської районної ради Львівської області

Згідно із статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Таким чином, орган місцевого самоврядування не належать до структури органів, що є складовими механізму державної влади, місцеве самоврядування посідає окреме місце в політичній системі (у механізмі управління суспільством та державою) і його необхідно розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Установивши, що Сокальська районна рада Львівської області не є державним органом, а є органом місцевого самоврядування, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що прокуратура, звернувшись до Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області із заявою про примусове виконання судового рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь Сокальської районної ради Львівської області до районного бюджету Сокальського району Львівської області коштів, витрачених Комунальним закладом Сокальської районної ради "Сокальська центральна районна лікарня" на лікування потерпілого ОСОБА_2 у розмірі 859,20 грн, не є державним органом, який звільняється від сплати авансового внеску.

Також необхідно виходити з того, що прокурор, виступаючи в інтересах держави в особі певного органу місцевого самоврядування, не є стягувачем, оскільки ним не заявлено вимоги про виконання певного судового рішення саме на користь прокуратури, а виключно на користь та в інтересах іншої особи (органу), стосовно якої ним здійснено представництво.

Таким чином, старший державний виконавець Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Квашинська З. Л., повертаючи виконавчий документ без прийняття до виконання, не порушила вимоги частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з тим, що прокуратура не є звільненою від сплати авансового внеску, оскільки стягувачем (на користь якого підлягало виконанню зазначене судове рішення) за виконавчим листом є орган місцевого самоврядування - Сокальська районна рада Львівської області.

Щодо примусового виконання судового рішення з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення

Відповідно до частини 2 статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Тобто, наведена правова норма закріпляє обов'язок особи, яка вчинила злочин, відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину. Таким чином, законодавством наділяється такий заклад правом зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Таким чином, прокурор, звертаючись до державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь Сокальської районної ради до районного бюджету Сокальського району Львівської області коштів, витрачених Комунальним закладом Сокальської районної ради "Сокальська центральна районна лікарня" на лікування потерпілого ОСОБА_2 у розмірі 859,20 грн, не є стягувачем за рішеннями про відшкодування шкоди, майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки витрати, здійсненні Комунальним закладом Сокальської районної ради "Сокальська центральна районна лікарня" на лікування потерпілого ОСОБА_2, не є відшкодуванням шкоди, а є витратами, що підлягають відшкодуванню закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення - ОСОБА_2.

Отже, ні Сокальська районна рада Львівської області, ні Комунальний заклад Сокальської районної ради "Сокальська центральна районна лікарня" не є особами, яким завдано шкоду, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а тому, стягувач за виконавчим листом, що повернений прокурору без прийняття до виконання, не є звільненим від сплати авансового внеску.

Твердження заявника про те, що прокурор звернувся із заявою про примусове виконання судового рішення саме про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, та у будь-якому випадку в цій ситуації як прокурор, так і стягувач, звільняються від сплати авансового внеску, ґрунтуються на неправильному розумінні скаржником вимог чинного законодавства та помилковому тлумаченні характеру спірних правовідносин.

При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що положення частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визнано такими, що не відповідають Конституції України

(є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Судувід 15 травня 2019 № 2-р (II)/2019. Разом з тим, оскільки положення частини 2 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" зі змінами, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні скарги прокурора, правильно застосував норми згаданої статті, а отже, підстави для скасування оскаржуваного прокурором рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Касаційна скарга не містить посилань на неправильну оцінку судом доказів, порушення правил щодо належності і допустимості доказів у контексті наведених роз'яснень, а тому відсутні підстави вважати, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду

(§ 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання заступника прокурора Львівської області про повідомлення Генеральної прокуратури України та прокуратури Львівської області про день та час розгляду

У своїй касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області просив про день та час розгляду справи повідомити Генеральну прокуратуру України та прокуратуру Львівської області.

Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України. Абзац другий частини 1 статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини 1 , 5 та 5 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті.

Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Разом із тим як зазначено у частині 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частині 13 статті 7 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, а також враховуючи, що судді Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не зробили висновок про призначення справи до судового розгляду, зазначене клопотання заступника прокурора Львівської областіне підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника прокурора Львівської області про повідомлення Генеральної прокуратури України та прокуратури Львівської області про день та час розгляду справи відмовити.

Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко