Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2019 року у справі №521/1347/18

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 521/1347/18

провадження № 61-4426св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С.

М., та касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2018 року у складі судді Плавич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, посилаючись на те, що 24 серпня 2010 року слідчим слідчого відділу Портофранківського відділення міліції Приморського району Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області (далі - СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ) Пантелеєвим С. М. було порушено щодо нього кримінальну справу № 09201000334 за фактом нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 22 грудня 2010 року правову кваліфікацію вказаного злочину було змінено, у зв'язку з чим йому пред'явили обвинувачення за статтею 124 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони). Вироком Приморського районного суду міста Одеси від 10 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2017 року (постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відмовлено представнику потерпілого у відкритті касаційного провадження), його було виправдано та визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого статтею 124 КК України. Таким чином, більше семи років він був змушений доводити перед органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду свою невинуватість у злочині, якого не скоював. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, погіршенні нормальних життєвих зв'язків та сімейних стосунків.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на свою користь 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2018 року позов задоволено. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду, в розмірі 2 000 000 грн. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в розмірі 4 004 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та положень Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР). Розмір відшкодування визначений судом, виходячи з розрахункової величини мінімальної заробітної плати за січень 2018 року в сумі 3 723 грн за кожен місяць незаконного перебування під слідством та судом, який щонайменше має складати 316 455 грн (85 місяців х 3 723 грн). Задовольняючи позов у повному обсязі, суд взяв до уваги висновок психологічної експертизи від 22 січня 2018 року № 5/12/17, яким було встановлено характер та глибину моральних страждань позивача та визначено розмір відшкодування у 2 000 000 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2018 року змінено в частині розміру моральної шкоди. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду, в розмірі 500 000 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої йому за час незаконного перебування під слідством та судом, є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Однак у своєму рішенні суд першої інстанції не навів детальний розрахунок розміру відшкодування в сумі 2 000 000 грн, який, на думку апеляційного суду, є завищеним і таким, що не відповідає вимогам розумності та справедливості, у зв'язку з чим підлягає зменшенню до 500 000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

У березні 2019 року представник ОСОБА_1. - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дав неналежну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а висновок психологічної експертизи від 22 січня 2018 року № 5/12/17 - взагалі не оцінив, у зв'язку з чим безпідставно зменшив визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди.

У березні 2019 року Державна казначейська служба України також подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди. Однак, не залучивши органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому шкоди, суди попередніх інстанцій допустили неповноту з'ясування обставин справи, які мають значення для правильного визначення розміру шкоди. Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною першою статті 13 Закону № 266/94-ВР, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". Однак всупереч встановленому порядку ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Малиновського районного суду міста Одеси, хоча мав подати заяву про визначення розміру моральної шкоди до Приморського районного суду міста Одеси, який постановив виправдувальний вирок. Суди попередніх інстанцій не врахували вимоги пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року, згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати та інших виплат; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. Крім того, ОСОБА_1 було підписано явку з повинною у вчиненні злочину, проте згодом він став наголошувати, що перебував у стані необхідної оборони. Таким чином, враховуючи положення частини 4 статті 1176 ЦК України, позивач взагалі не має права на відшкодування шкоди, оскільки вчинив самообмову (свідомо неправдиві свідчення підозрюваного, надані з метою переконати органи досудового розслідування у тому, що саме він скоїв злочин, хоча насправді його не вчиняв).

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргуДержавної казначейської служби України, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що звернення до суду з відповідним позовом саме до Казначейської служби забезпечує захист інтересів громадян, яким було завдано шкоду незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду. Безпідставно притягнутий до кримінальної відповідальності громадянин не повинен доводити обсяг завданої йому шкоди з боку кожного конкретного органу влади. Рішення суду в таких справах виконується виключно Казначейством шляхом списання коштів з державного бюджету, а не з рахунків правоохоронних органів. ОСОБА_1 правильно обрано спосіб захисту свого порушеного права. Визначений місцевим судом розмір моральної шкоди є обґрунтованим, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Одразу після затримання працівники міліції чинили тиск на позивача та змусили його підписати явку з повинною (визнати себе винним у скоєні тяжкого злочину). При цьому зазначені дії відбувалися без участі захисника, що встановлено ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2017 року. Таким чином, положення частини 4 статті 1176 ЦК України, на які посилається Державна казначейська служба України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, а ухвалою від 09 квітня 2019 року - за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

16 травня 2019 року справа № 521/1347/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 367, частини 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що 24 серпня 2010 року слідчим СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ Пантелеєвим С. М. було порушено щодо ОСОБА_1 кримінальну справу № 09201000334 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України (нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть).

В цей же день співробітники Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ затримали ОСОБА_4 за місцем його проживання: квартира АДРЕСА_1

Приводом та підставою для такого затримання стала інформація органів дізнання про те, що ОСОБА_1 був учасником бійки, яка сталася 23 серпня 2010 року близько 20 години на площі Соборній в місті Одесі між двома молодими чоловіками (ОСОБА_5 і ОСОБА_6) та ОСОБА_1 і його дівчиною ОСОБА_7 За версією міліції, під час бійки ОСОБА_1 навмисно заподіяв ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого, після чого разом із своєю дівчиною зник з місця події.

Після затримання працівники міліції вчинили щодо позивача неправомірні дії та незаконно відібрали в нього письмову заяву про визнання себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину (явку з повинною). Факти чинення на ОСОБА_1 тиску з боку співробітника міліції та порушення його права на захист встановлено в ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2017 року.

Матеріалами кримінальної справи № 09201000334 підтверджується, що з самого початку досудового розслідування ОСОБА_1 не спростовував обставин своєї участі у вищевказаній бійці та нанесення тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_5 Проте після допуску захисника, який роз'яснив підозрюваному його права та юридичну кваліфікацію інкримінованих йому дій, ОСОБА_1 став наголошувати на тому, що він перебував у стані необхідної оборони - захищався від нападу групи осіб, а тілесні ушкодження наніс випадково, без відповідного умислу, що підтверджується показаннями іншого учасника бійки - ОСОБА_6

Після затримання (24 серпня 2010 року) протягом трьох діб ОСОБА_4 знаходився в "кімнаті доставлених та затриманих" Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ в умовах, які не передбачають таке тривале перебування затриманих осіб в цьому приміщенні. Лише 27 серпня 2010 року о 23 годині позивач був конвойований до ізолятора тимчасового затримання Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, про що свідчить висновок службового розслідування за фактом порушення дисциплінарного провадження щодо співробітників Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ від 11 січня 2011 року.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 27 серпня 2010 року було задоволено подання слідчого СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ Чечиної Є. М. про обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За твердженнями представника позивача, після оголошення вказаного судового рішення від хвилювань, фізичного виснаження та отриманої під час бійки черепно-мозкової травми ОСОБА_1 втратив свідомість, у зв'язку з чим його було доставлено до Міської клінічної лікарні № 1. Зазначена обставина підтверджується, зокрема картою виїзду швидкої медичної допомоги від 27 серпня 2010 року № 525 та повідомленням медичного закладу від 27 серпня 2010 року № 6693, згідно з яким позивачу встановлено діагноз: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, вегето-судинна дистонія, гіпертонічний тип.

В подальшому ОСОБА_1 було доставлено до Одеського слідчого ізолятора № 21.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 вересня 2010 року постанову Приморського районного суду міста Одеси від 27 серпня 2010 року було скасовано та змінено обраний ОСОБА_1 запобіжний захід на підписку про невиїзд.

Після зміни запобіжного заходу позивач проходив тривале лікування у Клініці нейрохірургії і неврології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, про що свідчить виписка з історії його хвороби від 08 вересня 2010 року № 14517. При цьому згідно з висновком судово-медичної експертизи від 01 листопада 2010 року № 3733, складеним Бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров'я та медичних катастроф Одеської державної адміністрації, тривале перебування позивача у медичному закладі було пов'язане з порушенням умов його лікування.

22 грудня 2010 року ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого статтею 124 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони), тобто змінено правову кваліфікацію злочину з тяжкого (частина 2 статті 121 КК України) на невеликої тяжкості.

У зв'язку з відмовою в задоволені клопотання захисту про закриття кримінальної справи за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, її матеріали були передані до Приморського районного суду міста Одеси.

Після двох з половиною років розгляду судом вказаної справи постановою Приморського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2013 року її матеріали були направлені до прокуратури для організації додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року постанову Приморського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2013 року було скасовано як незаконну, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду вказаної справи, а саме 17 грудня 2014 року прокурором було оголошено постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2015 року закрито кримінальну справу щодо ОСОБА_1 у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання обвинувачення.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2015 року постанову Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 19 листопада 2015 року матеріали кримінальної справи були направлені до прокуратури для організації додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року постанову Приморського районного суду міста Одеси від 19 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Кримінальна справа була розподілена судді Приморського районного суду міста Одеси Каплі А. І., який, дослідивши всі докази у справі, звільнився з посади, в результаті чого суддя цього ж суду Іванов В. В. розпочав її повторний розгляд.

27 грудня 2016 року прокурором була винесена постанова про відмову від підтримання державного обвинувачення, однак потерпілий погодився самостійно підтримувати обвинувачення в суді.

Вироком Приморського районного суду міста Одеси від 10 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2017 року, ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого статтею 124 КК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року було відмовлено представнику потерпілого у відкритті касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Вважаючи, що наявні умови та підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив з того, що Державна казначейська служба України є належним відповідачем у цій справі та несе відповідальність за неправомірні дії чи бездіяльність інших установ, підприємств або державних органів.

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна з огляду на таке.

Частиною першою статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пунктів 1,1-1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВРправо на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду; незаконного взяття і тримання під вартою.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВРу наведених у Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

У частинах п'ятій, шостій статті 4 Закону № 266/94-ВРпередбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Статтею 13 Закону № 266/94-ВРвизначено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно з частиною 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом.

У статтях 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

У пункті 10 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.

У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частини 5 статті 12 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Однак в порушення вимог наведеної правової норми суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, а апеляційний суд на зазначені порушення закону уваги не звернув.

Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які необхідні для визначення розміру відшкодування цієї шкоди. Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об'єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди обох попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не встановили склад учасників справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, вирішити питання про залучення органів, дії яких призвели до завдання позивачу моральної шкоди, як співвідповідачів у порядку статті 51 ЦПК України (роз'яснивши позивачу його право заявити відповідне клопотання) та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов