Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.09.2024 року у справі №752/5264/20
Ухвала КЦС ВП від 10.09.2020 року у справі №752/5264/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 752/5264/20

провадження № 61-10104св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 вересня 2021 року і додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2021 року, ухвалені

у складі судді Хоменко В. С., та постанову Київського апеляційного суду

від 6 вересня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Рубан С. М.,

Заришняк Г. М., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про скасування запису.

В обґрунтування позову вказував, що 2 червня 2016 року вона уклала

з ОСОБА_2 договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д. Б. за № 1203, відповідно до умов якого з урахуванням внесених договорами № 1 від 16 червня 2016 року, № 2 від 15 вересня 2016 року, № 3 від 12 червня 2017 року, № 4 від 7 грудня 2017 року, № 5 від 10 травня 2018 року змін, позивач отримала в позику грошові кошти у розмірі 793 045,57 грн, що еквівалентно 30 211,26 доларів США за курсом продажу долара США в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк».

Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором позики забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 , на підставі укладеного 2 червня 2016 року сторонами у справі іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д. Б. за № 1204.

21 січня 2020 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналася, що право власності на вказану квартиру

21 червня 2019 року зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства (далі - КП) «Реєстраційне бюро» Мороза Д. О. про державну реєстрацію прав та обтяжень (індексний номер 47515912 від 26 червня 2019 року), про що у вказаному реєстрі здійснено запис про право власності номер 32149638.

Позивач вважала, що вказаний запис є незаконним, а його внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно порушує її права та законні інтереси як власника квартири.

Незаконність оспорюваного запису мотивувала відсутністю необхідних правових підстав для проведення перереєстрації права власності на квартиру, а саме відповідачем державному реєстратору не надано:

- звіту про оцінку майна на момент (дату) набуття ОСОБА_2 у власність квартири, як того вимагає частина п`ята статті 37 Закону України «Про іпотеку» та

пункт 5.2.1 іпотечного договору від 2 червня 2016 року;

- доказів надіслання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та отримання її останньою, що свідчить про недодержання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин просила скасувати в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 937821680000, а саме запис про право власності номер 32149638, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 47515912 від 26 червня 2019 року) державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Морозом Д. О.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 9 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про додержання державним реєстратором під час проведення оспорюваної реєстраційної дії вимог Закону України «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Суд першої інстанції відхилив посилання позивача про непроведення оцінки спірної квартири, зазначивши, що на момент переходу права власності на іпотечне майно була проведена його оцінка, що підтверджується звітом про оцінку вартості нерухомого майна, складеним Фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також місцевий суд зазначив, що 27 березня 2019 року ОСОБА_1 в письмовій заяві надала згоду на передачу та перереєстрацію права власності на предмет іпотеки, в якій вказала про те, що особисто отримала заяву-вимогу

(бланк серії ННР 608153 за реєстровим № 598, вихідний № 86/02-24 від 20 березня 2019 року) про усунення порушення зобов`язання за договором позики, укладеним нею з ОСОБА_2 2 червня 2016 року (зі змінами), і у зв`язку з неможливістю виконати основне зобов`язання надає право ОСОБА_2 набути право власності на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору. Суд першої інстанції врахував, що позивач не заперечувала обставини щодо написання вказаної заяви. Крім того,

11 вересня 2019 року заявою, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовим О. В. за № 2152, ОСОБА_1 підтвердила відсутність претензій до ОСОБА_2 щодо реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки, та 11 жовтня 2019 року підписала акт прийому-передачі ОСОБА_2 квартири

АДРЕСА_2 . Вказані обставини, за висновком суду першої інстанції, свідчать про додержання державним реєстратором

вимог пункту 61 Порядку № 1127.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 4 жовтня

2021 року задоволено відповідну заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Дубовика О. В. та стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 33 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахував складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та дійшов висновку про те, що стягнення з позивача на користь відповідача документально підтверджених судових витрат є справедливим і співмірним.

Постановою Київського апеляційного суду від 6 вересня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 вересня 2021 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Також суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок місцевого суду щодо існування правових підстав для відшкодування відповідачу витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 вересня 2021 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 жовтня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 вересня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не надали належної оцінки відповідності звіту про оцінку нерухомого майна від 20 червня 2019 року вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національному стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України

(далі - КМУ) від 10 вересня 2003 року № 1440, та Національному стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженому постановою КМУ від 28 жовтня

2004 року.

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15-ц (провадження № 61-41382св18), про те, що ненаведення оцінювачем відповідних пояснень про неможливість особистого огляду об`єкта дослідження, незазначення обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду, є порушенням пункту 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» та пунктів 1, 6 статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Зазначає про безпідставне відхилення судом першої інстанції її клопотання про призначення експертизи для визначення вартості спірної квартири і залишення поза увагою такого порушення апеляційним судом.

На думку заявника, суди попередніх інстанції не врахували висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року

у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), за змістом якого відсутність відомостей про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності та інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, свідчить про порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

Крім того, висновки про те, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та про необхідність подання державному реєстратору документа про експерту оцінку вартості предмета іпотеки, викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та в постановах Верховного Суду від 9 жовтня 2018 року у справі № 910/10123/17, від 19 червня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 29 січня 2020 року

у справі № 607/8488/18 (провадження № 61-7603св19), від 15 січня 2020 року

у справі № 199/4062/17-ц (провадження № 61-26920св18).

Позиція інших учасників справи

У грудні 2022 року представник ОСОБА_4 - адвокат Дубовик О. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:

- застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18

(провадження № 61-7603св19), від 15 січня 2020 року у справі № 199/4062/17 (провадження № 61-26920св18), від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15 (провадження № 61-41382св18), від 9 жовтня 2018 року у справі № 910/10123/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами зібраних у справі доказів; встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - звіту про оцінку вартості нерухомого майна від 20 червня 2019 року; необґрунтоване відхилення клопотання про проведення експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 2 червня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д. Б. за № 1203, відповідно до умов якого з урахуванням договорами № 1 від 16 червня 2016 року, № 2

від 15 вересня 2016 року, № 3 від 12 червня 2017 року, № 4 від 7 грудня 2017 року, № 5 від 10 травня 2018 року змін, ОСОБА_2 передав в позику ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 793 045,57 грн.

Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором позики забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 ,

на підставі укладеного 2 червня 2016 року сторонами у справі іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д. Б. за № 1204.

Зі змісту заяви від 27 березня 2019 року суди встановили, що ОСОБА_1 надала згоду на передачу та перереєстрацію права власності на предмет іпотеки, в якій вказала про отримання нею заяви-вимоги (бланк серії ННР 608153 за реєстровим номером 598, вихідний номер 86/02-24 від 20 березня 2019 року) про усунення порушення зобов`язання за вказаним договором позики і у зв`язку з неможливістю виконати основне зобов`язання надає ОСОБА_2 право задовольнити вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору.

Рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Мороза Д. О.

від 21 червня 2019 року (індексний номер 32149638) проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 та внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

11 вересня 2019 року ОСОБА_1 заявою, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовим О. В. за № 2152, підтвердила відсутність претензій до ОСОБА_2 щодо реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки та підписала 11 жовтня 2019 року акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Згідно з частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація права власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов`язанням, за іпотекодержателем.

Щодо письмової вимоги про усунення порушень та належного надіслання такої вимоги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Порядком № 1127 визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, тобто на червень 2019 року, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Отже у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року

у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зазначила, що наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції із заяви ОСОБА_1

від 27 березня 2019 року встановив, що остання надала згоду на передачу та перереєстрацію права власності на предмет іпотеки, в якій вказала про отримання нею заяви-вимоги (бланк серії ННР 608153 за реєстровим номером 598, вихідний номер 86/02-24 від 20 березня 2019 року) про усунення порушення зобов`язання за вказаним договором позики і у зв`язку з неможливістю виконати основне зобов`язання надає ОСОБА_2 право задовольнити вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору.

Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 не заперечувала обставини викладені нею у вказаній заяві.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився

суд апеляційної інстанції, про належне виконання іпотекодержателем вимог

статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки, є обґрунтованим.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що 11 вересня 2019 року (після проведення реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем) ОСОБА_1 заявою, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовим О. В. за № 2152, підтвердила відсутність претензій до ОСОБА_2 щодо реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки та підписала 11 жовтня

2019 року акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_2 .

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 ( провадження N 61-22315сво18) міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції звернув на увагу суперечливу поведінку ОСОБА_1 , яка:

- у заяві від 27 березня 2019 року зазначила про отримання нею вимоги іпотекодержателя про виконання основного зобов`язання, повідомила останнього про неможливість виконання нею цього зобов`язання і виклала свою позицію про відсутність заперечень щодо звернення стягнення на іпотечне майно;

- заявою від 11 вересня 2019 року підтвердила відсутність претензій до іпотекодержателя, який вже зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру, та 11 жовтня 2019 року передала спірну квартиру відповідачу за актом-прийому-передачі;

- після вчинення дій, направлених на визнання права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки і обставин щодо додержання процедури здійснення державної реєстрації такого права, звернулася до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, а також поведінці позивача та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року

у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), щодо порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з відсутність відомостей про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, відхиляються касаційним судом, оскільки обставини одержання такої вимоги ОСОБА_1 визнала у своїй заяві від 29 березня 2019 року і в суді першої інстанції факт написання такої заяви і її зміст не заперечувала.

Щодо оцінки майна

У частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на червень 2019 року, визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року

у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23) виснувала:

«11.1 До 26 лютого 2020 року Порядок № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, й зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

11.2 Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним.

11.3 Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження».

Матеріали справи, що переглядається в касаційному порядку, містять звіт про оцінку вартості нерухомого майна від 20 червня 2019 року, складений

суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_3 , що свідчить про додержання ОСОБА_2 вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому матеріали справи не містять доказів оспорювання позивачем зазначеного звіту, а також доказів того, що вартість предмета іпотеки є більшою, ніж зазначено у висновку.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 провів оцінку іпотечного майна, яка була чинною на момент переходу права власності, отже, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про додержання іпотеодержателем вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому матеріали справи не містять доказів оспорювання позивачем зазначеного звіту чи спростування факту його надання державному реєстратору при реалізації відповідної позасудової процедури.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 6 березня

2024 року у справі № 607/19940/20 (провадження № 61-12635св23).

Посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 березня 2019 року

у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), від 23 січня 2019 року

у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та в постановах Верховного Суду від 9 жовтня 2018 року у справі № 910/10123/17, від 19 червня 2019 року

у справі № 917/2101/17, від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18

(провадження № 61-7603св19), від 15 січня 2020 року у справі № 199/4062/17-ц (провадження № 61-26920св18), відхиляються касаційним судом, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактичної доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Доводи касаційної скарги про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки відповідності звіту про оцінку нерухомого майна від 20 червня 2019 року вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національному стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України

(далі - КМУ) від 10 вересня 2003 року № 1440 та Національному стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженому постановою КМУ від 28 жовтня

2004 року, і не врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові

від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15-ц (провадження № 61-41382св18) не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки доказів на спростування вартості іпотечного майна, визначеної вказаним звітом, позивач не надала.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - звіту про оцінку вартості нерухомого майна від 20 червня 2019 року - відхиляються касаційним судом, оскільки недопустимим вважається доказ, одержаний з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України). Вказаний звіт проведений суб`єктом оціночної діяльності на замовлення іпотекодержателя, що не свідчить про отримання цього доказу з порушенням порядку, встановленого законом, тому підстав вважати вказаний висновок недопустимим доказом, з урахування змісту статті 78 ЦПК України, немає.

Посилання заявника про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання заявника про призначення експертизи спростовані судом апеляційної інстанції, який зазначив, що позивач звернулася з відповідним клопотання після закриття підготовчого засідання - тобто з порушенням процесуального строку для подання такого клопотання і про поважність причин пропуску не вказала.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Крім того, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в частині ухвалення додаткового рішення та постанови апеляційного суду, прийнятої за результатами перегляду додаткового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції, додаткового рішення цього ж суду та постанови апеляційного

суду - без змін.

Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви

ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, як міститься в касаційній скарзі, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 вересня 2021 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 жовтня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська