Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №243/2224/17

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 243/2224/17

провадження № 61-31311св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року у складі судді Мірошниченко Л. Є., ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів:

Космачевської Т. В., Жданової В. С., Санікової О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір, який складається з анкети-заяви, Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку, відповідно до умов яких ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, станом на 28 лютого 2017 року виникла заборгованість у розмірі 26 460,23 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 5 004,99 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 39 358,22 грн; заборгованості з комісії за користування кредитом та пені - 3 237,04 грн, заборгованості по штрафам - 2
880,01 грн.

На підставі викладеного ПАТ КБ "Приватбанк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 01 лютого 2013 року у розмірі 50
480,26 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" суму заборгованості за кредитним договором від 01 лютого 2013 року, станом на

28 лютого 2017 року у сумі 44 363,21 грн, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 5 004,99 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 39 358,22 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами укладено кредитний договір, умови якого відповідач виконує неналежним чином, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому, зазначив, що підписавши заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, користуючись кредитними коштами, між сторонами по справі виникли кредитні правовідносини, сторони погодили істотні умови договору кредиту щодо суми кредиту, строку його повернення та розміру процентів, отже наявні правові підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі. Вказує, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факт укладення банком з нею кредитного договору з відповідними умовами кредитування, а також встановлені суперечності в наданому банком розрахунку заборгованості та невідповідність первинних документів позивача.

Відповідач наголошувала, зокрема, на тому, що на Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах відсутній особистий її підпис.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 лютого 2013 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом подачі анкети-заяви, відповідно до якої відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відповідно до розрахунку ПАТ КБ "Приватбанк" станом на 28 лютого 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором від 01 лютого 2013 року у розмірі 50 480,26 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 5 004,99 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 39 358,22 грн; заборгованості з комісії за користування кредитом та пені - 3 237,04 грн; заборгованості за штрафами - 2 880,01 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - ПАТ КБ "Приватбанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 01 лютого 2013 року розмір процентної ставки не зазначений.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом; заборгованість з комісії за користування кредитом та пені та штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 лютого 2013 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank. ua/terms/pages/70/ як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомилася і погодилися з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "Приватбанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (01 лютого 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13 березня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Наявність у матеріалах справи редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.

З тих же підстав не можна вважати складовою частиною кредитного договору витяг з Тарифів банку, оскільки вони також не містять підпису позичальника.

Колегія суддів вважає, що оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 лютого 2013 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Вказане не враховано судом апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ "Приватбанк" процентів за користування кредитом, штрафів відповідно до пункту
2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 01 лютого 2013 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank. ua/terms/pages/70/ та витяг з Тарифів банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

З наведених підстав, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови та Правила надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів банку є складовою кредитного договору і що саме їх відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625 1048 ЦК України позивач не пред'явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 , 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - ~law43~).

Згідно з ~law44~ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ "Приватбанк" дотрималося вимог, передбачених ~law46~, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, рішення місцевого суду і ухвалу апеляційного суду з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 39 358,22 грн, відмовивши в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Також колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами кредитний договір від 01 лютого 2013 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ "Приватбанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів уважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 5 004,99 грн.

Аргументи касаційної скарги про неотримання відповідачем кредитних коштів спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу.

Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 158,40 грн за подання позову (розмір заявлених вимог - 50 480,26 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 5 004,99 грн (9,9 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 1 600
грн (1 600 х 9,9 %: 100 % = 158,40).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений нею судовий збір у сумі 1920 грн за подання касаційної скарги підлягає стягненню з банку на її користь також пропорційно - в розмірі 1729,92 грн, та апеляційної скарги - в розмірі 1585,76 грн, у загальній сумі 3 315,68 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом скасувати.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 39 358,22 грн відмовити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованості за кредитом у розмірі 5 004,99 грн (тіло кредиту) залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 158 (сто п'ятдесят вісім) грн 40 коп. судового збору за подання позову.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 3 315 (три тисячі триста п'ятнадцять) грн 68 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило