Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.12.2019 року у справі №337/1000/19

Постанова

Іменем України

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 337/1000/19

провадження № 61-21094св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2019 року у складі судді Салтан Л. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Онищенко Е. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненим,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", банк) про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненим.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 19 лютого 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") та ним було укладено кредитний договір № 057-99/К-07 про надання кредиту.

В той же день, 19 лютого 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") та позивачем укладено договір іпотеки № 057-99/Z-07.

В 2012 році ПАТ "Дельта-Банк" звернулося до Ленінського районного суду м.

Запоріжжя з позовною заявою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, в порядку п. 6.2 кредитного договору, статей 1049, 1050 ЦК України.

04 грудня 2012 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя було задоволено позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто з позичальника всю суму заборгованості на користь ПАТ "Дельта Банк" в розмірі 326 975,21 грн.

Рішення суду набрало чинності 14 грудня 2012 року, сторонами не оскаржувалось.

В період з 14 грудня 2012 року по день звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним позовом, ПАТ "Дельта Банк" до суду з позовами щодо стягнення іншої суми заборгованості, в тому числі додаткової, не зверталося.

05 липня 2018 року позичальником ОСОБА_1 було виконано рішення суду від 04 грудня 2012 року, сума заборгованості за кредитним договором, встановлена рішенням суду, була сплачена в повному обсязі на користь банку, шляхом сплати грошових коштів через виконавчу службу, що підтверджується платіжним дорученням від 05 липня 2018 року № 4769.

27 липня 2018 року ВПВР ДВС ГТУЮ у Запорізькій області було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з повним виконанням рішення суду від 14 грудня 2012 року, в порядку пункту 9 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Посилаючись на зазначені обставини просив суд, визнати кредитний договір від 19 лютого 2007 року припиненим у зв'язку з достроковим стягненням заборгованості внаслідок ухвалення рішення суду від 04 грудня 2012 року та визнати договір іпотеки від 19 лютого 2007 року припиненим в зв'язку з припиненням основного зобов'язання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2019 року позов задоволено. Визнано кредитний договір від 19 лютого 2007 року № 057-99/К-07 укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Український промисловий банк" (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") - припиненим; визнано договір іпотеки від 19 лютого 2007 року № 057-99/Z-07 укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Український промисловий банк" (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т. С., за № 380 - припиненим.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишено без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2019 року без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що враховуючи факт виконання ОСОБА_1 рішення суду про дострокове стягнення з нього суми заборгованості за кредитним договором, зобов'язання за кредитним договором є припиненими в зв'язку з фактичним виконанням зобов'язання, що відповідно, свідчить про припинення зобов'язання за договором іпотеки, яке є похідним від кредитного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року представник ПАТ "Дельта Банк" - адвокат Працевитий Г. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що з моменту набрання рішенням про дострокове стягнення заборгованості до повного погашення боргу минуло майже шість років, при цьому питання про розірвання кредитного договору не вирішувалось, сума заборгованості за кредитним договором не погашена.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не позбавляє банк права на нарахування процентів в порядку статті 1048 ЦК України, тобто протягом всього часу користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Представник заявника також вказує, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хортицького районного суду м.

Запоріжжя.

18 грудня 2019 року справа № 337/1000/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 19 лютого 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 057-99/К-07 про надання кредиту.

19 лютого 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 057-99/Z-07.

Пунктом 2.6 кредитного договору, сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня його надання до дня його повернення.

Згідно п. 4.2.5 кредитного договору, сторони встановили можливість встановлення дострокового дня повернення кредиту, а саме: позичальник був зобов'язаний достроково повністю повернути кредит, сплатити проценти за фактичний період користування кредитом у разі настання випадків, передбачених п. 6.2 цього договору. Зобов'язання, передбачене цим пунктом повинне бути виконане позичальником протягом 15 робочих днів з дати надіслання Банком Позичальнику відповідної письмової вимоги.

Пунктом 6.2 кредитного договору, було передбачено право кредитора зменшити строк користування кредитом, а саме: кредитор має право вимагати дострокового повернення Кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим Договором, а також відшкодування збитків, завданих Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником та/або його поручителями (гарантами, іпотекодавцями, майновими поручителями) умов цього Договору та/або договорів, укладених у забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за цим договором, а позичальник зобов'язаний протягом 15 календарних днів з дати надіслання Банком відповідної вимоги (а у випадку передбаченому п.
4.2.5. - не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості по Кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим Договором, а також відшкодувати збитки, завдані Банку, у разі настання будь-якого із перелічених в договорі випадків.

В 2012 році ПАТ "Дельта-Банк" звернулося до Ленінського районного суду м.

Запоріжжя з позовною заявою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, в порядку п. 6.2 Кредитного договору, статей 1049, 1050 ЦК України.

04 грудня 2012 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя було задоволено позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто з позичальника всю суму заборгованості на користь ПАТ "Дельта Банк" в розмірі 326 975,21 грн.

Рішення суду набрало чинності 14 грудня 2012 року, сторонами не оскаржувалось.

В період з 14 грудня 2012 року по день звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним позовом, ПАТ "Дельта Банк" до суду з позовами щодо стягнення іншої суми заборгованості, в тому числі додаткової, не зверталося.

05 липня 2018 року позичальником ОСОБА_1 було виконано рішення суду від 04 грудня 2012 року, сума заборгованості за кредитним договором, визначена рішенням суду, була сплачена в повному обсязі на користь банку, шляхом сплати грошових коштів через виконавчу службу, що підтверджується платіжним дорученням від 05 липня 2018 року № 4769.

27 липня 2018 року ВПВР ДВС ГТУЮ у Запорізькій області було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з повним виконанням рішення суду від 14 грудня 2012 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

За змістом статті 526, частини 1 статті 530, статті 610 та частини 1 статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Суди встановили, що 04 грудня 2012 року рішенням Ленінського районного суду м.

Запоріжжя було задоволено позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто з позичальника всю суму заборгованості на користь ПАТ "Дельта Банк" в розмірі 326
975,21 грн. Рішення суду набрало чинності 14 грудня 2012 року, сторонами не оскаржувалось.

05 липня 2018 року ОСОБА_1 було виконано рішення суду від 04 грудня 2012 року, сума заборгованості за кредитним договором, встановлена рішенням суду, була сплачена в повному обсязі на користь банку, шляхом сплати грошових коштів через виконавчу службу, що підтверджується платіжним дорученням від 05 липня 2018 року № 4769.27 липня 2018 року ВПВР ДВС ГТУЮ у Запорізькій області було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з повним виконанням рішення суду від 14 грудня 2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки. Проте такі вимоги банком до позивачів не заявлялись.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не позбавляє банк права на нарахування процентів в порядку статті 1048 ЦК України, тобто протягом всього часу користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Разом із тим означеним також спростовуються доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини 1 статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

За таких обставин, у силу частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" у зв'язку з припиненням основного зобов'язання є вірним висновок апеляційного суду про визнання іпотеки припиненою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_1 повністю виконав судове рішення про дострокове стягнення з позичальника та поручителя всієї суми заборгованості за кредитним договором, яка була визначена у розмірі 326 975,21 грн, у зв'язку із чим основне зобов'язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України, внаслідок чого припинились і зобов'язання за похідним від основного договором іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання умов кредитного договору.

Судами при вирішенні спору правильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 593, 559, 1048 ЦК України.

Вищевикладене свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, правильно застосували норми матеріального права і дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська