Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року

м. Київ

справа № 203/2326/23

провадження № 61-2322св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа ? Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у складі колегії суддів:Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лопатіної М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Посилалася на те, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Баку Азербайджанської РСР та 17 серпня 1978 року отримала паспорт громадянина колишнього СРСР. 13 березня 1981 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 та змінила прізвище на ОСОБА_1 .

На початку 1989 року зі своєю сім`єю виїхала з м. Баку Азербайджанської РСР та прибула до м. Дніпропетровська Української РСР. У 1992 році для заміни належних паспортів громадян колишнього СРСР на паспорта громадян України та заміни дівочого прізвища « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » звернулася разом із чоловіком до відділу паспортного столу Красногвардійського району м. Дніпропетровська, однак паспорт виданий лише її чоловіку - ОСОБА_2 , а паспорт громадянина колишнього СРСР на ім`я ОСОБА_1 був втрачений, у зв`язку з чим вона двічі зверталась до органів поліції із заявами про факт втрати паспорту.

Оскільки з 1989 року постійно проживає у м. Дніпропетровську (на теперішній час м. Дніпро) та на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживала на території України, але підтвердити цей факт не має можливості у зв`язку із втратою паспорта громадянина колишнього СРСР та відсутності, зокрема не видачі нового паспорта громадянина України, просила встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, а також встановити особу ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що заявниця, яка звернулась до суду та надала фото зі своїми зображеннями, є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась в місті Баку, Азербайджан (на час народження Азербайджанська РСР).

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась в місті Баку, Азербайджан (на час народження Азербайджанська РСР), постійно проживала на території України (Української РСР) станом на 24 серпня 1991 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши покази свідків, які підтвердили факт проживання заявниці на території України з 1989 року, вважає доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року. Також знайшов підтвердження факт наявності у заявниці ОСОБА_1 громадянства Азербайджанської РСР (а відтак - і колишнього СРСР), оформлений паспортом громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданого Нариманівським ОВС м. Баку Азербайджанської РСР.

Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що особа, яка звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, є ОСОБА_1 . Суд також враховує наявність у заявниці всіх оригіналів документів, які стосуються ОСОБА_1 , обізнаність заявниці у фактах власної біографії, які підтверджуються відповідними документами.

Встановлення особи заявниці, яка звернулась до суду з власними фотографіями, необхідне для наступного звернення до органів ДМС України для вирішення питань щодо оформлення її громадянства.

При таких обставинах підлягає встановленню в судовому порядку факт, що заявниця, яка звернулась до суду та надала фото зі своїми зображеннями, є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась в місті Баку, Азербайджан (на час народження - Азербайджанська РСР).

Додатковим рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року доповнено резолютивну частину судового рішення від 11 серпня 2023 року наступним абзацом: «Судові витрати залишити за заявником».

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 рокуапеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області задоволено.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області судові витрати у розмірі 805,20 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 стверджує про втрату паспорта громадянина колишнього СРСР, проте будь-яких доказів про причини та підстави, які заважали їй досить значний час звернутися до органу міграційної служби із заявою про втрату даного паспорта та отримати новий, матеріали справи не містять. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що до 1998 року заявниця користувалася паспортом СРСР, який підлягав заміні ще у 1991 році, про що заявниця зазначила у заяві до суду про встановлення факту, тобто, протягом семи років остання користувалась документом, який був недійсним на території України, при цьому, що фактично у заявниці на час звернення до суду із цієї заявою взагалі відсутній паспорт й втрата паспорту СРСР офіційно нічим не підтверджена.

Разом з цим, показання свідків, допитаних в суді першої інстанції, не узгоджуються з встановленими обставинами справи та дослідженими під час розгляду справи доказами, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення.

З урахуванням викладеного, без проведення процедури встановлення особи та результатів проведення процедури встановлення особи неможливо встановити особу в судовому порядку та, як наслідок, факт постійного проживання заявника на території України станом на 1991 рік на підставі доказів, які не містять інформації щодо такого проживання саме відносно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив наявні у справі докази та не надав належної їм фактичної оцінки, у зв`язку з чим ухвалив рішення суду, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

12 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав оцінки відповіді Центрального відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 31 травня 2023 року, яка досліджувалася судом першої інстанції, що вона зверталася до органів міграційної служби щодо встановлення її особи і документування її паспортом громадянина України. Однак у її випадку спочатку передує підтвердження факту її належності до громадянства України та надання судового рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року згідно «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень» № 215 від 27 березня 2001 року, а вже після - подання документів для оформлення паспорту громадянина України згідно з «Порядком оформлення видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» № 302 від 25 березня 2015 року.

Також апеляційний суд не надав належної оцінки доказам у справі, на підставі яких суд першої інстанції ухвалив законне рішення, не навів мотивів їх відхилення.

Відсутній правовий висновок щодо застосування частини четвертої статті 217 ЦПК України в окремому провадженні щодо встановлення особи, яка бере участь у судовому засіданні, за відсутності в учасника справи як будь-яких документів, що посвідчували би її особу в розумінні статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», так і за відсутності будь-яких документів з фотокарткою або відцифрованим образом її обличчя, отриманих з державних, єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій в розумінні п. 43 «Порядку оформлення видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» № 302 від 25 березня 2015 року в аспекті статей 8 26 Конституції України.

Апеляційний суд не звернув уваги на постанову Кабінету Міністрів України № 1429 від 28 жовтня 2004 року «Про паспорти громадян України, що оформлені з використанням бланків паспортів колишнього СРСР», якою встановлено вважати дійсними такі паспорти до 01 січня 2005 року, а тому зробив помилковий висновок про користування заявницею недійсним паспортом.

У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржуване рішення - залишити без змін.

Зазначає, що для того, щоб встановити факт постійного проживання особи на території України (станом на 24 серпня 1991 року) у судовому порядку, заявник повинен заявити вимоги, які відповідають статті 3 Закону України «Про громадянство України» та указу Президента України від 27 березня 2001 року «Про питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».

Докази, на підставі яких суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для визнання, що особа, яка звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, є ОСОБА_1 , та факт проживання заявниці на території України починаючи з 1989 року, не дають підстав для встановлення таких фактів.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Баку Азербайджанської РСР народилась ОСОБА_1 , про що 19 вересня 1962 року було складено актовий запис № 3122, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . Батьками заявниці зазначені: ОСОБА_6 - батько, ОСОБА_7 - мати.

17 серпня 1978 року ОСОБА_1 отримала паспорт громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданий Нариманівським ОВС м. Баку Азербайджанської РСР, що підтверджується відповіддю ДМС України № Б-6961-20/6.4/2494-20 від 14 вересня 2020 року.

13 березня 1981 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 та обрала прізвище ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого Нариманівським відділом РАЦС м. Баку 13 березня 1981 року (актовий запис № 191).

ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Баку Азербайджанської РСР народилась ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Нариманівським відділом РАЦС м. Баку 23 липня 1981 року (актовий запис № 1910). Батьками зазначені: ОСОБА_2 - батько, ОСОБА_1 - мати.

ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Баку Азербайджанської РСР народився ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим Нариманівським відділом РАЦС м. Баку 22 липня 1985 року (актовий запис № 1492). Батьками зазначені: ОСОБА_2 - батько, ОСОБА_1 - мати.

ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Дніпропетровськ Української РСР народився ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданим відділом РАЦС виконкому Ленінської райради народних депутатів м. Дніпропетровська 12 вересня 1989 року (актовий запис № 2847). Батьками зазначені: ОСОБА_2 - батько, ОСОБА_1 - мати.

З 24 листопада 1989 року по 31 серпня 1992 року ОСОБА_8 навчалася в середній школі № 50, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Металургів, буд. 43 , що підтверджується довідкою № 53 від 22 березня 2023 року, виданою КЗО «Середня загальноосвітня школа № 50» ДМР.

З 12 лютого 1991 року по 01 квітня 1993 року ОСОБА_2 працював слюсарем ІІІ розряду у Дніпропетровському об`єднанні «Побутові послуги» на підставі наказу

№ 18-к від 12 лютого 1991 року та наказу № 28-к від 01 квітня 1993 року відповідно, що підтверджується трудовою книжкою на ім`я ОСОБА_2 від 07 січня 1985 року.

З 25 лютого 1992 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відмітками про місце прописки у бланку «Форма А».

З 03 листопада 1992 року подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відміткою на аркуші № 11 у паспорті громадянина України на ім`я ОСОБА_2 , відмітками про місце прописки у бланку «Форма А» на ім`я ОСОБА_2 та відповіддю ДМС України № Б-6961-20/6.4/2494-20 від 14 вересня 2020 року.

20 листопада 1998 року ОСОБА_2 був виданий паспорт громадянина України серії НОМЕР_7 .

Заявниця двічі зверталась до Красногвардійського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області із заявами про втрату паспорту громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданого Нариманівським ОВС м. Баку Азербайджанської РСР на ім`я ОСОБА_1 , що підтверджується відповідями Красногвардійського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 11 вересня 1998 року та 30 березня 2002 року.

З 2008 року ОСОБА_1 знаходилась на обліку в КНП «ДЦЛМД № 7» з діагнозом цукровий діабет 2 типу, середнього ступеню тяжкості, що підтверджується випискою з амбулаторної карти від 05 грудня 2018 року.

ОСОБА_1 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується договором оренди від 24 лютого 2022 року та актом прийому-передачі нерухомого майна в оренду від 24 лютого 2022 року.

Згідно з відповіді відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР № 12/5-763 від 16 травня 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 з 03 листопада 1992 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Також факт проживання заявниці за вказаною адресою та факт наявності в неї паспорту громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданого Нариманівським ОВС м. Баку Азербайджанської РСР на ім`я ОСОБА_1 , підтверджується бланком «Форма А».

Згідно з витягом ДРАЦС щодо актового запису про народження ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , встановлено, що батьками є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , вірменка, проживає за адресою: АДРЕСА_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , вірмен, проживає за адресою: АДРЕСА_5 .

Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили факт проживання заявниці на території України з 1989 року, а також що особа, яка звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, є ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частині другій статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом про громадянство є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом про громадянство проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону про громадянство).

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 760/10717/22 вказано:

«надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Законом України «Про громадянство України». Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.

Враховуючи наведені норми законодавства, заявник має право на встановлення відповідного факту, що має юридичне значення, у порядку, визначеному частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Згідно з вимогами вказаного законодавства України у разі якщо Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку. До місцевого загального суду подається заява про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути свідоцтво про народження особи та рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації. У своїй заяві до суду заявник має вказати, який факт він просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт (показання свідків, біографічні дані заявника та будь-які документи, які надають можливість перевірити інформацію щодо його особи). Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 511/409/20 (провадження № 61-20060св21).

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявник має право на встановлення його особи, оскільки ДМС України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, тому встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.

Схожі за змістом правові висновки у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/16248/18 (провадження № 61-8022св21)».

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина третя статті 294 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції вважав, що: допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що особа, яка звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, є ОСОБА_1 , у заявниці наявні оригінали документів, які стосуються ОСОБА_1 , яка обізнана у фактах власної біографії; заявниця двічі зверталась до Красногвардійського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області із заявами про втрату паспорту громадянина колишнього СРСР. Тому суд зробив висновок, що підлягає встановленню в судовому порядку факт, що заявниця, яка звернулась до суду та надала фото зі своїми зображеннями, є ОСОБА_1 , яка народилась в місті Баку, Азербайджан (на час народження Азербайджанська РСР);

апеляційний суд вважав, що: у заявниці на час звернення до суду із цієї заявою відсутній паспорт й втрата паспорту СРСР офіційно нічим не підтверджена, а показання свідків не можуть бути покладені в основу судового рішення; без проведення процедури встановлення особи та результатів проведення процедури встановлення особи неможливо встановити особу в судовому порядку;

суди не врахували, що ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо. У разі неможливості встановити особувідповідними органами особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути свідоцтво про народження особи та документи щодо неможливості встановити особу після проведення процедури ідентифікації у позасудовому порядку;

аналіз матеріалів справи, наданих заявницею, свідчить, що:у відповіді Служби реєстрації актів цивільного стану Міністерства юстиції Азербайджанської Республіки від 24 серпня 2020 року (а. с. 30 - 31) роз?яснено, що отримання інформації про громадянство заявниці та про видачу паспорта на зразок СРСР 17 серпня 1978 року не є напрямом діяльності Міністерства юстиції, тому рекомендовано звернутися до відповідної Державної міграційної служби та Міністерства внутрішній справ; у відповіді ДМС України від 14 вересня 2020 року (а. с. 28-29) роз?яснено, що оскільки заявниця не має документів, що посвідчують її особу та підтверджують громадянство, яка прибула в Україну з Азербайджанської республіки, де отримані всі її документи, необхідно звернутися до посольства Азербайджанської Республіки для з?ясування її статусу та відповідного документування, зокрема документом про належність до громадянства з фотокарткою; адвокат заявниці звертався із запитами до МВС України та Міністерства юстиції України щодо витребування документів від компетентних органів Азербайджанської Республіки, які повідомили, що вирішення порушеного питання не належить до компетенції цих органів (а. с. 107, 113);

у справі відсутні докази, що заявниця зверталася до компетентних органів Азербайджанської Республіки (міграційної служби, внутрішній справ) безпосередньо або через посольство Азербайджанської Республіки з питань отримання інформації про її громадянство, видачу паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , що виданий Нариманівським ОВС м. Баку Азербайджанської РСР 17 серпня 1978 року, надання документів, що посвідчують її особу з фотокартками, що дозволило б ДМС України вирішити питання встановлення особи заявниці та її належності (набуття) до громадянства України.

За таких обставин та оскільки заявницею не надано доказів проведення процедури ідентифікації та встановлення її особи, неможливості проведення цих процедур в позасудовому порядку, апеляційний суд правильно відмовив у задоволені заяви про встановлення особи заявниці, проте частково помилився у мотивах такого рішення. Відсутність підстав для встановлення особи заявниці у судовому порядку унеможливлює вирішення та задоволення і її заяви про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Тому оскаржене судове рішення належить змінити в мотивувальній частині.

Оскільки встановлено підстави для змінити постанови апеляційного суду в мотивувальній частині, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги по суті в частині вирішення заяви про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 760/10717/22, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постановуапеляційного суду змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині ? залишити без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко