Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №344/10156/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 344/10156/23

провадження № 61-2312св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок вчинення кримінального правопорушення,

за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2023 року у складі судді Домбровської Г. В., додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 січня 2024 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь 15 209,56 грн витрат на лікування, 86 300,00 грн майнової шкоди та 8 000 000,00 грн моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 18 березня 2020 року лікар Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» (далі - КНП «ЦМКЛ ІФМР») ОСОБА_2 під час проведення їй операції «фронтотомія справа», допустив неналежне виконання своїх обов`язків, що спричинило для неї тяжкі наслідки. Зокрема, неналежно вивчивши анатомічну будову фронтальної пазухи пацієнтки, без проведення відповідної передопераційної підготовки, не маючи в розпорядженні рентгенівських знімків необхідного виду, в необхідній кількості і належної якості, що позбавило його можливості вивчити будову її фронтальної пазухи та врахувати її особливості, і з урахуванням цього зробити правильний вибір місця прикладення сили для відкриття лобної пазухи та розрахувати ступінь інтенсивності прикладених для цього зусиль, лікар-хірург ОСОБА_2 неналежно виконав свої професійні обов`язки, що спричинило для позивачки тяжкі наслідки. Здійснив операцію «фронтотомія справа» під час якої ушкодив задню стінку лобної пазухи, спричинивши її пошкодження у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см, ушкодження оболонок і тканини головного мозку за ходом раневого каналу. У результаті дій ОСОБА_2 вона отримала перелом внутрішньої стінки лобної пазухи, який відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

Між наявним кістковим дефектом (дірчастим переломом) задньої (внутрішньої) стінки лобної пазухи праворуч, який виник у неї в ході проведеного ОСОБА_2 оперативного втручання 18 березня 2020 року та супроводжувався ушкодженням оболонок головного мозку й тканин головного мозку в його правій лобній частині, а в подальшому ускладнився розвитком у неї набряку головного мозку, є прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Після оперативного втручання ОСОБА_2 , не дотримуючись положень розділу «Критерії ефективності лікування» та відповідного протоколу, не провів оцінки результатів її лікування, що мало наслідком передчасного припинення її перебування в стаціонарі медичного закладу в умовах цілодобового спостереження та унеможливило вчасне виявлення ускладнень, зокрема від хірургічного втручання.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2023 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, та закрито кримінальне провадження відносно нього. Цивільний позов позивачки залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що діями ОСОБА_2 їй завдано збитків (майнової та моральної шкоди), непоправимих для її здоров`я, а КНП «ЦМКЛ ІФМР» є роботодавцем лікаря, який завдав їй шкоду, тому саме воно має нести відповідальність, позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 25 жовтня 2023 року позов задовольнив частково. Стягнув з КНП «ЦМКЛ ІФМР» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану здоров`ю внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 101 509,56 грн, що складається із: 15 209,56 грн - витрат на лікування, 86 300,00 грн - на відшкодування втраченого заробітку. Стягнув з КНП «ЦМКЛ ІФМР» на користь ОСОБА_1 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеним. При цьому місцевий суд виходив з того, що позивачка довела і факт завдання їй шкоди саме діями третьої особи - ОСОБА_2 , і причинний зв`язок між такими діями третьої особи та негативними наслідками, які настали для здоров`я позивачки (ушкодження оболонок головного мозку й тканини головного мозку в його правій лобній частці, що в подальшому ускладнилося розвитком у ОСОБА_1 набряку головного мозку). Водночас відповідач і третя особа будь-яких належних та допустимих доказів на спростування доводів позивачки не надали. Ушкодження здоров`я, які спричинені ОСОБА_1 внаслідок допущення ОСОБА_2 лікарської помилки, безперечно призвели до втрати нею працездатності, оскільки операція з трепанації черепа, а в подальшому утворення в головному мозку енцефаломаляційної кісти правої лобної ділянки, яка має тенденцію щодо збільшення в розмірі, а також спричинила розвиток епілепсії у позивачки, є такими обставинами, що позбавляють її працездатності, оскільки йдеться про пошкодження головного мозку людини як одного з найголовніших органів організму.

Оскільки ОСОБА_1 не працювала, тому що була в декретній відпустці по догляду за дитиною, то розмір відшкодування визначено відповідно до частини другої статті 1198 ЦК України, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за період з 02 червня 2022 року до 01 липня 2023 року в розмірі 86 300,00 грн

Також суд дійшов висновку, що позивачка довела факт завдання їй майнової шкоди, а саме витрат на придбання медикаментів на загальну суму 15 209,56 грн, які підтверджуються наявними у справі доказами.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував: факт завданих позивачці тілесних ушкоджень, а саме пробиття задньої стінки лобної пазухи, ушкодження оболонок і тканини головного мозку в ході проведеної ОСОБА_2 операції ОСОБА_1 18 березня 2020 року, що через зовсім короткий проміжок часу призвело до набряку головного мозку, внутрішньочерепного крововиливу правої лобної частки та субдурального крововиливу справа ятрогенного характеру, пневмоцифалії (внутрішньочерепне проникнення повітря і його скупчення в порожнині черепа), що, у свою чергу, спричинило додаткове оперативне втручання у виді трепанопункції лобної пазухи справа (видалення гематоми), тобто, фактично трепанації черепа, у своїй сукупності призвело до фізичних і душевних страждань позивачки; поведінку лікаря ОСОБА_2 як після проведеної ним операції ОСОБА_1 , так і протягом усього судового розгляду цієї цивільної справи: допустивши лікарську помилку (що не є умисним злочином відповідно до кримінального закону, і це роз`яснювалося третій особі) щодо молодої жінки, дружини та матері двох малолітніх дітей (меншому з яких станом на 18 березня 2020 року було кілька місяців), у якої все життя ще попереду, лікар, на жаль, не знайшов внутрішньої можливості взяти моральну відповідальність за вчинене і вибачитися за допущену помилку перед ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що враховуючи обставини цієї справи, розмір відшкодування моральної шкоди у 3 000 000,00 грн буде справедливою сатисфакцією ОСОБА_1 за понесені (і які існують на цей час) моральні страждання внаслідок допущення третьою особою лікарської помилки при наданні їй медичної допомоги за її понівечене здоров`я і постійне відчуття загрози життю.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області додатковим рішенням від 25 жовтня 2023 року стягнув з КНП «ЦМКЛ ІФМР» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що позивачка заявила про понесення витрат на професійну правову допомогу в сумі 50 000,00 грн. Водночас, враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважав, що співмірним розміром правничої допомоги, з урахуванням складності цієї справи, реального часу надання правничої допомоги та обсягу виконаної роботи, буде сума 20 000,00 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 14 лютого 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і КНП «ЦМКЛ ІФМР» залишив без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2023 року та додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2024 року КНП «ЦМКЛ ІФМР» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2023 року, додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 січня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказувало те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/1318/19 та постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі № 227/7154/13, від 13 листопада 2019 року у справі № 2119/2-404/2011, від 27 серпня 2020 року у справі № 221/3687/18, від 27 січня 2021 року у справі № 263/16183/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що за відсутності встановленої вироком суду вини ОСОБА_2 та враховуючи його відмову щодо її визнання, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановленої вини ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22 є незаконними та необґрунтованими.

При визначенні розміру моральної шкоди, суди не взяли до уваги той факт, що позивачка була виписана за порушення режиму перебування в лікарні та відмови від призначеного лікування. Така поведінка особи призвела до ускладнень, тяжчого перебігу захворювання та, як наслідок, необхідності проведення хірургічного втручання «фронтотомія справа». Суди не врахували, що позивачка не надала належних доказів, які підтверджують розмір моральної шкоди та дійсність моральних страждань, їх тяжкість, зміну звичного способу життя. Такими доказами могли б бути висновки спеціаліста-психолога або судового експерта-психолога, показання свідків, тощо.

Також суди не взяли до уваги, що у цивільному позові у справі № 344/3686/22 (цивільний позов у кримінальному провадженні) ОСОБА_1 не надавала належних доказів витрат, які вона понесла на лікування, а тому не заявляла відшкодування матеріальних збитків, проте просила стягнути з відповідачів моральну шкоду, яку оцінювала в розмірі 2 000 000,00 грн. Позовні вимоги в цій справі вже становили 8 000 000,00 грн моральної шкоди та понад 100 000,00 майнової, однак обґрунтованого розрахунку такого збільшення чи будь-яких належних пояснень до суду подано не було.

Висновок суду про 100-відсоткову втрату працездатності є необґрунтованим та незаконним, оскільки позивачці до 02 червня 2022 року було встановлено ІІІ групу інвалідності, а після 02 червня 2022 рок - ІІ групу. При цьому незазначення відсотка втрати працездатності не є підставою вважати таку втрату стовідсотковою.

Також скарга містить доводи про недоведеність вимог позову в частині майнової шкоди.

У березні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У березні 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив її задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, в період часу з 19 до 25 лютого 2020 року перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні мікрохірургії ЛОР-органів КНП «ЦМКЛ ІФМР» з приводу гострого правобічного гаймориту (МКХ-10 J010) (медична карта стаціонарного хворого № 2304/20).

09 березня 2020 року в ургентному порядку ОСОБА_1 повторно звернулася за медичною допомогою до вказаного медичного закладу, де була оглянута ЛОР-лікарем ОСОБА_3 , за результатами огляду було встановлено діагноз «гострий риносинусит» та після проведення RtgДПН діагноз був уточнений на «гострий гемісинусит справа», що відомо з догоспітального клінічного протоколу від 09 березня 2020 року № 2925.

Того ж дня ОСОБА_1 оглянута лікуючим лікарем сумісно із завідуючим відділення і їй було встановлено діагноз «гострий правобічний гемісинусит» та призначено лікування.

10 березня 2020 року ОСОБА_1 була прооперована: трепанопункція правої верхньо-щелепної пазухи (код ВВД 7.16 Тимчасового галузевого класифікатора медичних процедур (послуг) та хірургічних операцій).

Через декілька днів хворій ОСОБА_1 було повторно проведено аналогічну операцію на підставі рентгенологічного огляду від 12 березня 2020 року № 2506, записи щодо якої є в медичній карті за 13 березня 2020 року.

ОСОБА_1 , яка під час огляду продовжувала висловлювати скарги на біль в ділянці правої лобної пазухи, 16 березня 2020 року була оглянута лікуючим лікарем ОСОБА_3 і виконувач обов`язків завідувача відділення ОСОБА_2 .

Для уточнення діагнозу 16 березня 2020 року ОСОБА_1 проведено комп`ютерну томографію придаткових пазух носа (КТ від 16 березня 2020 року № 0180).

Враховуючи інформацію щодо комп`ютерної томографії голови ОСОБА_1 від 16 березня 2020 року, наявність у хворої скарг, анамнезу і даних додаткових методів обстеження, 18 березня 2020 року лікуючий лікар прийняв рішення про необхідність проведення оперативного лікування операції - «фронтотомія справа», оскільки консервативне лікування не дало позитивних результатів.

Рішення про проведення цієї операції 18 березня 2020 року було узгоджене з виконувачем обов`язків завідувача відділення лікарем-отоларингологом ОСОБА_2 , який мав безпосередньо проводити оперативне втручання, оскільки він мав необхідну лікарську категорію і необхідний досвід подібних оперативних втручань.

У період часу з 12:00 год до 12:40 год 18 березня 2020 року в операційній кімнаті медичної установи КНП «ЦМКЛ ІФМР» ОСОБА_2 провів ОСОБА_1 операцію «фронтотомія справа».

На розгляді Івано-Франківського міського суду у 2022 році перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України (справа № 344/3686/22). ОСОБА_1 в зазначеному кримінальному провадженні мала статус потерпілої.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі № 344/3686/22, яка набрала законної сили 05 травня 2023 року, задоволено клопотання захисника Жируна Р. М. про закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності частиною першою статті 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 квітня 2020 року за № 12020090010001175 за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною першою статті 140 КК України закрито. Цивільний позов залишено без розгляду, роз`яснено потерпілій ОСОБА_1 право на звернення в порядку цивільного судочинства.

Згідно з обвинувальним актом, у ході хірургічної операції «фронтотомія справа», внаслідок неналежного вивчення ОСОБА_2 анатомічної будови фронтальної пазухи пацієнтки ОСОБА_1 , без проведення відповідної передопераційної підготовки, не маючи в розпорядженні рентгенівських знімків необхідного виду, в необхідній кількості і належної якості, що позбавило хірурга можливості вивчити будову фронтальної пазухи ОСОБА_1 , врахувати її особливості, і в зв`язку з цим зробити правильний вибір місця прикладення сили для відкриття лобної пазухи і ступінь інтенсивності необхідних для цього зусиль, ОСОБА_2 в операційній кімнаті медичної установи КНП «ЦМКЛ ІФМР» своїми діями ушкодив задню стінку лобної пазухи, спричинивши її пошкодження у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см, ушкодження оболонок та тканини головного мозку за ходом раневого каналу, внаслідок чого їй було завдано тяжких тілесних ушкоджень.

Зі змісту мотивувальної частини ухвали Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2023 року у справі № 344/3686/22 відомо, що у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 підтримав свою згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності за нереабілітуючих підстав і закриття кримінального провадження відносно нього з цих підстав. Таку згоду він виклав усно в судовому засіданні.

За результатами клініко-експертної оцінки, проведеної під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_2 , експерти, зокрема, дійшли висновку: «4. В ході оперативного втручання лікарями-хірургами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 допущено лікарську помилку: перфорацію задньої стінки лобної пазухи через невраховані особливості будови фронтальної пазухи. 6. Направлення на третиний рівень лікування пацієнта здійснено без відповідних супровідних документів».

Згідно з висновком (експертиза за матеріалами справи) від 29 червня - 01 листопада 2021 року № 08-128/21/пп експертна комісія підсумувала, що у зв`язку із проведенням оперативного втручання 18 березня 2020 року у ОСОБА_1 виникло ушкодження задньої стінки лобної пазухи у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см, оболонок і тканини головного мозку за ходом ранового каналу. Між наявним кістковим дефектом (дірчастим переломом) задньої (внутрішньої) стінки лобної пазухи праворуч, який виник у ОСОБА_1 в ході оперативного втручання 18 березня 2020 року та супроводжувався ушкодженням оболонок головного мозку й тканини головного мозку в його правій лобній частці, а в подальшому ускладнився розвитком у ОСОБА_1 набряку головного мозку, спостерігається прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Крім власне встановленого факту спричинення 18 березня 2020 року ОСОБА_2 . ОСОБА_1 наведених вище тяжких тілесних ушкоджень для позивачки настали подальші негативні і непоправні досі наслідки у вигляді погіршення стану здоров`я, що відомо з долучених до позовної заяви медичних документів щодо стану її здоров`я.

За наслідками вказаного тілесного ушкодження позивачка отримала внутрішньочерепний крововилив правої лобної частки та субдуральний крововилив справа ятрогенного характеру, пневмоцифалію (внутрішньочерепне проникнення повітря і його скупчення в порожнині черепа), які супроводжувалися наявністю у неї таких симптомів, як сильний головний біль, судоми, блювота, підвищена температура тіла, слабкість, що зумовило додаткове оперативне втручання у виді трепанопункції лобної пазухи справа (видалення гематоми) з метою збереження їй життя та проходження стаціонарного лікування в період з 26 березня 2020 року до 13 квітня 2020 року (включно).

За результатами МРТ, проведеної в травні 2020 року, у ОСОБА_1 діагностовано наявність кістозно-атрофічних змін правої лобної частки та наявність утворення розміром близько 29,0х18,0х29,0 мм (результати МРТ «Альтмед» від 13 травня 2020 року).

За результатами КТ головного мозку, проведеної через 6 місяців, було відмічено збільшення утворення у лобній ділянці справа, розміром 2,4х3,1х2,7 та наявність кистозно-рубцевих змін у лобній ділянці справа (КТ-дослідження від 29 жовтня 2020 року).

У подальшому ОСОБА_1 діагностовано вегетативний, цефалагічний, астеноневротичний синдром (консультативний висновок спеціаліста лікаря - нейрохірурга Івано-Франківської клінічної лікарні Онуфрика О. І.).

При проведенні подальшої контрольної діагностики (мультиспіральна КТ головного мозку від 07 квітня 2022 року) встановлено наявність «енцифаломаляційної кисти» і видиме збільшення її розмірів - 3,3х3,0х4,0 см.

З наявністю цієї кисти пов`язане виникнення у позивачки епілепсії, про що, зокрема зазначив лікар-невролог ОСОБА_4 у консультативному висновку спеціаліста від 13 квітня 2022 року.

В судових засіданнях позивачка наголошувала, що вона відчуває нестерпні головні болі, від яких втрачає свідомість, не може правильно оцінювати свій стан і відповідно реагувати на всі його прояви, інколи її реакції є незрозумілими та неконтрольованими для неї самої. Вона немає сили на підтримку звичного ритму життя, догляд за дітьми, домашню роботу на благо сім`ї.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені лише в задоволеній частині позовних вимог, атому переглядаються лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров`я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.

Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров`я чи його підрозділу. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (стаття 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправним.

Подібних висновків дійшов Верховних Суд у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 661/2894/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 квітня 2024 року у справі № 584/947/20.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг, вказавши, що «мають пред`являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін».

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка довела факт завдання їй ушкоджень здоров`я та, відповідно, завдання моральної шкоди, які сталися внаслідок надання належної медичної допомоги працівником відповідача - лікарем ОСОБА_2 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування завданої шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При визначенні розміру моральної шкоди суди попередніх інстанцій правильно виходили із характеру, тривалості, обсягу та змісту душевних страждань позивачки унаслідок завдання ушкоджень її здоров`ю, неможливості повного відновлення попереднього стану та, врахувавши принципи розумності, виваженості і справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн.

Верховний Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки він зроблений з урахуванням засад розумності, справедливості та доведеності факту завдання позивачці ушкодження її здоров`ю та, відповідно, завдання моральної шкоди.

При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивачка не надала належних доказів (висновки спеціаліста психолога або висновки судового експерта психолога, показання свідків), що підтверджують розмір моральної шкоди та дійсність моральних страждань, оскільки, як зазначалось вище, у спірних правовідносинах тягар доказування покладається також на медичну установу чи на лікаря.

Водночас із матеріалів справи відомо, що суд першої інстанції неодноразово роз`яснював право сторін заявити клопотання про призначення у цій цивільній справі судової експертизи для встановлення (спростування) відповідних причинно-наслідкових зв`язків, як і поінформовано третю особу про те, що саме на лікаря (лікарню) покладено обов`язок (тягар) доказування відсутності вини чи причинного зв`язку між діями і шкодою в цій справі. Однак будь-яких клопотань про витребування доказів чи призначення експертизи представники відповідача та третьої особи не заявляли. При цьому, у матеріалах справи немає будь-яких доказів (висновки експертів тощо), у яких міститься інформація про відсутність факту заподіяння шкоди та зазначається про відсутність безпосереднього причинного зв`язку між проведеним оперативним втручанням і завданою шкодою.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що позивачка безпідставно заявила інший розмір моральної шкоди, ніж у цивільному позові в кримінальній справі, оскільки закон не забороняє позивачу при зверненні до суду заявляти інший розмір шкоди та доводити його. Водночас слід ураховувати, що у спірних правовідносинах завдання моральної шкоди є триваючим.

Необґрунтованими є і аргументи касаційної скарги про те, що за відсутності встановленої вироком суду вини ОСОБА_2 та її невизнання, висновки судів щодо встановленої вини ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі № 344/3686/22 є незаконними.

Так, згідно з частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не означає декриміналізації діяння, а звільняє конкретних осіб від відповідальності за злочин, що ними було вчинено.

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання особи чи визнання її невинуватою. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. У такому разі потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної злочином шкоди в порядку цивільного судочинства.

Відповідний висновок Верховний Суд виклав у постановах від 17 листопада 2020 року у справі № 333/6733/16, від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15, від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18.

У цій справі суди встановили, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі № 344/3686/22, яка набрала законної сили 05 травня 2023 року, задоволено клопотання захисника Жируна Р. М. про закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності частиною першою статті 140 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною першою статті 140 КК України закрито.

Зі змісту мотивувальної частини цієї ухвали відомо, що у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 підтримав свою згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності за нереабілітуючих підстав і закриття кримінального провадження відносно нього з цих підстав. Таку згоду він виклав усно в судовому засіданні.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження не є реабілітуючою підставою, а тому в разі її звільнення потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної шкоди в порядку цивільного судочинства. При цьому суди правильно зазначили, що презумпція вини відповідачем і третьою особою у цій справі не спростована, тому вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідно до частин першої - третьої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Згідно з частинами першою, другою статті 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Вирішуючи вимоги про стягнення заробітку внаслідок втрати працездатності, суди встановили, що згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ від 02 червня 2022 року № 752121 з 02 червня 2022 року до 01 липня 2023 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність третьої групи.

На момент ушкодження здоров`я ОСОБА_1 не працювала, оскільки перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а тому відповідну суму відшкодування визначено виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за період з 02 червня 2022 року до 01 липня 2023 року в розмірі 86 300,00 грн.

При цьому суди обґрунтовано спростували доводи відповідача про відсутність доказів втрати позивачкою 100 % працездатності, посилаючись на не зазначення в довідці до акта огляду МСЕК відсотка втрати ОСОБА_1 працездатності не може трактуватися на шкоду пацієнту (позивачці у спірних правовідносинах). При цьому лікувальний заклад не надав будь-яких доказів щодо втрати ОСОБА_1 працездатності менше ніж на 100 %.

Водночас суди врахували, що ушкодження здоров`я, які були спричинені ОСОБА_1 внаслідок допущення лікарем ОСОБА_2 лікарської помилки, безперечно призвели до втрати нею працездатності, оскільки операція із трепанації черепа, а в подальшому утворення в головному мозку енцефаломаляційної кісти правої лобної ділянки, яка має тенденцією до збільшення в розмірі, а також спричинила розвиток епілепсії, - є тими обставинами, які позбавляють позивачку працездатності, адже йдеться про пошкодження головного мозку людини як одного з найголовніших органів людини.

Тобто суди встановили факт втрати позивачкою загальної працездатності, що дає їй право на відшкодування заробітку внаслідок втрати працездатності.

Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги про недоведеність вимог позову в частині майнової шкоди.

У цій справі суди встановили, що підтвердження витрат на придбання медикаментів та проходження обстежень позивачка додала до матеріалів справи оригінали фіскальних чеків, які оглянуті судом першої інстанції за участі учасників справи, які містять інформацію про придбання медичних препаратів саме у той період (кінець березня - перша половина квітня 2020 року), коли ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні після проведеного їй хірургічного втручання 18 березня 2020 року у КНП «ЦМКЛ ІФМР» з метою усунення негативних наслідків, які виникли після лікарської помилки ОСОБА_2 , в результаті чого у ОСОБА_1 стався набряк головного мозку, у зв`язку з чим їй було проведено трепанацію черепа.

Будь-яких інших причин перебування ОСОБА_1 на лікуванні в обласній клінічній лікарні суд не встановив, і сторона відповідача та третьої особи цього не довели.

При цьому, суди правильно зазначили, що витрати на благодійну допомогу в обласній клінічній лікарні (квитанція від 08 квітня 2020 року в сумі 2 200,00 грн) відносяться до понесених позивачкою витрат на лікування, оскільки за інших умов (у разі якщо б лікар ОСОБА_2 не наніс шкоди її здоров`ю) вона б не знаходилася в обласній клінічній лікарні з приводу трепанації черепа.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню понесені нею витрати в загальному розмірі 15 209,56 грн, які підтверджуються наявними у справі доказами.

Доводи касаційної скарги в цій частині вказаних висновків не спростовують, а зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень (стаття 400 ЦПК України).

Касаційна скарга не містить аргументів про порушення норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2023 року чи суми стягнених згідно з ним витрат на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2023 року в оскаржуваній частині, додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов