Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №331/5576/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 331/5576/21

провадження № 61-16731св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Синявська Наталія Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Синявська Наталія Вікторівна, про визнання недійсним договору довічного утримання

за касаційною скаргою адвоката Кушнарьова Євгенія Ігоровича як представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2024 року у складі судді Скользнєвої Н. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Кухаря С.В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати недійсним договір довічного утримання від 10 червня 2021 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т. М., реєстровий № 2920.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є особою похилого віку, інвалідом другої групи, у квітні 2021 року перенесла операцію на правому оці. Позивач проживає разом із сином - ОСОБА_4 , 1961 року народження, який є інвалідом 2 групи за психічним захворюванням.

ОСОБА_1 мала на меті укласти договір довічного утримання, за яким ОСОБА_4 після її смерті буде забезпечений довічним проживанням в квартирі, яка є предметом договору, а їй буде наданий догляд та допомога (прибирання житла, прання, готування їжі, купівля харчів і ліків, сплата комунальних послуг).

З часу укладання договору ОСОБА_1 не отримала жодного виду догляду, а наприкінці серпня 2021 року від своїх знайомих та адвоката дізналася, що умовами договору не передбачений обов`язок відповідача забезпечувати її доглядом довічно і в договорі не зазначено, що її син довічно буде забезпечений житлом у спірній квартирі.

Договір нею особисто не був прочитаний, оскільки має захворювання обох очей, вона не потребувала фінансової допомоги у вигляді 600 грн щомісяця та при укладенні договору розраховувала саме на догляд з боку відповідача і довічне проживання сина. За вказаних обставин позивач помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, волевиявлення в укладеному договорі не відповідало її внутрішній волі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя рішенням від 18 червня 2024 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір довічного утримання від 10 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т. М., реєстровий № 2920. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач помилялася щодо правової природи укладеного нею договору довічного утримання в частині бажання забезпечити свого сина після її смерті довічним користуванням квартирою, яка була предметом договору. Похилий вік позивача, наявність у неї тяжких захворювань вплинули на помилкове ставлення позивача до складної конструкції договору, який вона мала на меті укласти.

ОСОБА_1 не були надані роз`яснення щодо моменту припинення дії договору довічного утримання та правових наслідків такого припинення, оскільки заборона відчуження на належну позивачу квартиру була накладена до припинення договору довічного утримання, тобто до її смерті, а не смерті її сина, як вона помилково вважала.

Разом з тим недоведеними є обставини того, що при укладенні договору довічного утримання позивач також мала на меті надання їй догляду.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Запорізький апеляційний суд постановою від 30 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кушнарьова Є. І. залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення і додаткового рішення суду першої інстанції.

Конструкція та суттєві умови спірного договору довічного утримання не відповідають дійсному волевиявленню позивача залишити належну їй квартиру у довічному користуванні сина.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Кушнарьов Є. І. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 337/5653/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 520/9320/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, від 24 січня 2023 року у справі № 731/43/21, від 29 серпня 2019 року у справі № 591/2370/17, від 25 вересня 2024 року у справі № 296/11400/19, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21, від 15 травня 2023 року у справі № 522/9246/19, від 02 серпня 2023 року у справі № 138/246/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20, від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21.

На обґрунтування вимог касаційної скарги адвокат Кушнарьов Є. І. як представник ОСОБА_2 зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди неповно встановили обставини справи, вийшли за межі позовних вимог і дійшли помилкових висновків про бажання позивача укласти договір довічного утримання на користь третьої особи - а саме її сина. Укладення договору на користь третьої особи полягає в тому, що виконання по договору отримує третя особа, а не відчужувач.

Не відповідають дійсності обставини того, що ОСОБА_1 помилялась щодо правової природи договору довічного утримання в частині бажання забезпечити свого сина довічним користуванням квартирою після її смерті. ОСОБА_1 свідомо уклала договір, погодила всі його істотні умови, підписала заяву, в якій повідомила, що наслідки посвідчення і умови договору нотаріусом роз`яснено.

Відповідач виконував умови договору належним чином, а позивач приймала його виконання.

У випадку смерті відчужувача набувач зобов`язаний буде утримувати її сина (п.7 договору), а тому договір надалі буде виконуватись, і накладена заборона щодо відчуження квартири не буде знятою у зв`язку із смертю відчужувача, оскільки договір не буде виконано.

Суди не надали оцінки та не врахували письмову пропозицію відповідача внести зміни або доповнення до договору або іншим шляхом мирно врегулювати спір, а також відповідь від ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів».

У січні 2025 року до Верховного Cуду надійшов відзив адвоката Жидкової Л. І. як представника ОСОБА_1 ,мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.

Позивач звернулась із позовом як тільки дізналась про порушення свого права. Розірвання договору передбачає реституцію та повернення всього, що отримано за ним сторонами. Позивач уклала угоду, яка не відповідала її волі і намірам. Метою укладення договору довічного утримання було забезпечити сина довічним користуванням квартирою, яка була предметом договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Зупинено дію рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2024 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

26 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , 1939 року народження, є особою похилого віку, має другу групу інвалідності.

ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 27,85 кв. м, у тому числі жилою площею - 14,72 кв. м.

(свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради 13 червня 2006 року).

У вказаній квартирі разом із позивачем проживає та зареєстрований її син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має другу групу інвалідності.

10 червня 2021 року між ОСОБА_1 (відчужувач) і ОСОБА_2 (набувач) укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 7 договору ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання довічно утримувати відчужувача і ОСОБА_4 , тобто забезпечувати грошовими ресурсами, на які вони самостійно будуть забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, тощо. Сторони домовились, що утримання оцінюється Сторонами за спільною згодою у розмірі 600,00 грн на місяць, які будуть щомісяця надаватися відчужувачу, а в разі її смерті забезпечувати ОСОБА_4 , способом вказаним у пункті 8 цього Договору.

Також набувач зобов`язаний щомісяця оплачувати житлово-комунальні послуги за квартиру у встановлені строки незалежно від того, з ким вони укладені (набувачем чи відчужувачем)».

Набувач зобов`язується здійснити поховання відчужувача і ОСОБА_4 після їх смерті або компенсувати вартість ритуальних послуг особі, яка здійснила поховання, у разі неможливості здійснити поховання набувачем самостійно через поважні причини.

Згідно з пунктом 9 договору одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 20 000,00 грн, які відчужувач отримав повністю від набувача перед підписанням цього Договору.

Згідно з пунктом 13 договору істотними умовами цього договору вважатимуться: вчасна оплата щомісячних платежів виключно в межах, встановлених пунктом 7 цього договору, і довічне право на проживання ОСОБА_1 на всій площі у вказаній квартирі, що відчужується.

Із змісту пункту 14 договору відомо, що цей договір може бути розірваний за згодою Сторін, а у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін - у судовому порядку. Договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 10 червня 2021 року про посвідчення договору довічного утримання їй відомо, що право власності на належну їй квартиру перейде до ОСОБА_2 після посвідчення цього договору, але вона залишається довічно проживати в зазначеній квартирі; вона отримає одноразову допомогу та оплату комунальних послуг, які будуть надаватися їй довічно; їй відомо, що на квартиру накладається заборона відчуження до припинення/виконання або розірвання договору довічного утримання, а саме до смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після укладення договору ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_1 одноразове грошове утримання у розмірі 20 000,00 грн, щомісячно на відкритий позивачем рахунок у банківській установі перераховує по 600,00 грн та щомісяця у повному обсязі сплачує витрати на житлово-комунальні послуги.

У серпні 2021 року ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», з яким ОСОБА_1 задовго до укладення договору довічного утримання консультувалася щодо діяльності товариства та укладення договорів довічного утримання, направив на знайомство до позивача помічницю по дому ОСОБА_5 , але ОСОБА_1 від її послуг відмовилася та повідомила, що не потребує сторонньої допомоги.

Допитана в суді першої інстанції як свідок приватний нотаріус ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_1 в день підписання договору довічного утримання була без окулярів, проте самостійно знайомилася з текстами запропонованих їй як проєктів, так і оригіналів документів; ставила свій підпис під кожним документом. Із заявами про неможливість ознайомлення з документами через поганий зір та відсутність окулярів не зверталася. З цієї ж причини і не зверталася з клопотанням про перенесення укладення угоди на іншу дату.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_7 (представник ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів»), пояснила, що 10 червня 2021 року вона здійснила супровід ОСОБА_1 до нотаріуса для укладання договору. На меті у позивача було отримання від ОСОБА_2 матеріальної допомоги. Про надання послуг з догляду ОСОБА_1 намірів не висловлювала. У нотаріуса свідок особисто вголос прочитала ОСОБА_1 текст договору довічного утримання, оскільки такою була вимога її роботодавця.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, що унормовано статтею 744 ЦК України.

Згідно зі статтею 746 ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров`я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Відповідно до статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Статтею 750 ЦК України передбачено, що набувач може бути зобов`язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із статтями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

За змістом частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд.

У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17 (провадження № 61-7595св22) зазначено, що тлумачення статті 229 ЦК Українидозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення.

Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17).

Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації (постанови Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 296/11400/19, від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За умовами договору довічного утримання ОСОБА_2 (набувач) зобов`язався забезпечувати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , утриманням довічно на умовах договору.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася, зокрема, на те, що під час укладення оскарженого договору вона розраховувала на довічне проживання сина, ОСОБА_4 , який є інвалідом другої групи, у квартирі, яка їй належить та є предметом договору. Однак договір таких умов не передбачає, суперечить змісту заяви позивача в частині заборони відчуження квартири, і при його укладенні позивач помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, волевиявлення в укладеному договорі не відповідало її внутрішній волі.

Задовольняючи позов, суди виходили із того, що при укладенні правочину ОСОБА_1 помилялася стосовно його правової природи, умови договору не відповідають дійсному волевиявленню позивача в частині бажання залишити належну їй квартиру у довічному користуванні сина, та умовам частини четвертої статті 746 ЦК України.

Однак, зазначені позивачем обставини не є помилкою щодо правової природи правочину, оскільки вказують на незгоду сторони договору з його умовами, що не може бути підставою для визнання його недійсним. Незгода з умовами, зокрема відсутність положень про довічне проживання сина, умови щодо заборони відчуження квартири, є питанням змісту договору, яке може бути врегульоване шляхом внесення змін до нього за згодою сторін.

З матеріалів справи відомо, що відповідач пропонував позивачу погодити і внести зміни до договору, в тому числі умови стосовно довічного проживання у квартирі ОСОБА_4 (а.с. 202 т.1).

В суді першої інстанції приватний нотаріус Бахматська Т. М. пропонувала сторонам по справі усунути протиріччя наявні в договорі довічного утримання і заяві ОСОБА_1 , шляхом внесення відповідних змін до договору, на що позивач відповіла відмовою.

За таких обставин, суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення у цій справі, а тому доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак суди неправильно застосували норми матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи і на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, то судові витрати, понесені ОСОБА_2 у розмірі 1 362,00 грн на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та 1 816,00 грн - касаційної скарги, необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Кушнарьова Євгенія Ігоровича як представника ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Синявська Наталія Вікторівна, про визнання недійсним договору довічного утримання відмовити.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 3 178,00 грн (три тисячі сто сімдесят вісім гривень 00 копійок) на відшкодування витрат за подання апеляційної і касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов