Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2021 року у справі №953/24063/19
Постанова КЦС ВП від 09.02.2022 року у справі №953/24063/19

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 953/24063/19

провадження № 61-5095 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2020 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач є споживачем послуг теплопостачання по АДРЕСА_1 , які надаються КП «Харківські теплові мережі». Унаслідок несплати за надані послуги теплопостачання за період з 01 жовтня 2013 року по 31 грудня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 108 785 грн 66 коп.

На підставі викладеного, КП «Харківські теплові мережі» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» суму заборгованості за надані послуги з опалення та гарячої води в сумі 110 706 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, позов КП «Харківські теплові мережі» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» суму заборгованості у розмірі 76 227 грн. У задоволенні решти позовних вимог КП «Харківські теплові мережі» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином зобов`язання щодо оплати комунальних послуг не виконав, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь КП «Харківські теплові мережі» суми заборгованості з надані послуги з урахуванням строків позовної давності. КП «Харківські теплові мережі» виконало свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов`язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача не отримувати відповідні послуги він не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення житлового приміщення від мережі теплопостачання. Натомість, згідно наданого позивачем акту від 01 квітня 2015 року на час його складання квартира АДРЕСА_2 знаходиться в стані капітального ремонту, система опалення знаходиться в робочому, задовільному стані, течії відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 761/32712/17, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 953/24063/19 із Київського районного суду м. Харкова.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач зобов`язаний сплачувати комунальні послуги виключно, якщо останнім вони були фактично отримані.

Так, ОСОБА_1 неодноразово звертався до КП «Харківські теплові мережі», КП «Жилкомсервіс», з метою зафіксувати, що він не отримує послуги опалення належної якості, взагалі їх не отримує.

Однак, позивач, знаючи, що квартира відповідача не містить жодних приладів обігрів, взагалі стояків централізованого опалення, підключення до центральної систему опалення будинку, не вжила жодних заходів для усунення вказаних проблем та не забезпечила отримання відповідачем послуг.

Позивач, відноситься до свого обов`язку неналежно, не забезпечує отримання відповідачем послуг, а лише формально відписується, що будинок у цілому підключений до системи централізованого опалення.

Так, 2015 року відбулась пожежа на горищі будинку АДРЕСА_3 . Пожежа призвела до суттєвого пошкодження системи опалення, зокрема стояків. В результаті ліквідації пожежі та її наслідків частину труб опалення було демонтовано, частина труб опалення знаходилася у стані непридатному для їх функціонування.

Отже, неможливість користування та отриманням послугами опалення спричинена не з вини відповідача. Більше того, відповідач здійснював дії з врегулювання даного питання та намагався спонукати позивача та балансоутримуючу компанію вчинити дії, щоб отримувати якісні та в повному обсязі послуги опалення.

Таким чином, застосування до даних правовідносин пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, безпідставне, оскільки відповідач не здійснював дії щодо відключення від системи опалення, а лише доводить факт не отримання послуг опалення.

Однак, суди попередніх інстанції не надали належної оцінки вказаним доводам.

Відповідачем як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про проведення експертизи, висновки якої б підтвердили або спростували факти отримання або не отримання відповідачем послуг опалення, якість надання такої послуги, однак суд першої інстанції проігнорував дане клопотання, а суд апеляційної інстанції відмовив у проведенні експертизи, зазначивши, що експертне дослідження не стосується предмету доказування.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року КП «Харківські теплові мережі» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 26 грудня 2014 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , а також споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які у період з 01 жовтня 2013 року по 31 грудня 2019 року надавало КП «Харківські теплові мережі».

На ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно наданого КП «Харківські теплові мережі» акту від 01 квітня 2015 року на час його складання квартира АДРЕСА_2 знаходиться в стані капітального ремонту, система опалення знаходиться в робочому, задовільному стані, течії відсутні (а.с.146).

На підтвердження постачання теплової енергії (опалення) за вказаною адресою також надано акти підключення /відключення споживача за адресою: АДРЕСА_3 від 22 жовтня 2016 року, 03 квітня 2017 року, 19 жовтня 2017 року, 10 квітня 2018 року, 10 квітня 2019 року, 04 листопада 2018 року, 09 квітня 2020 року, 11 листопада 2019 року (а.с. 128-129).

З наданого позивачем розрахунку (відомості нарахування) за особовим рахунком за адресою АДРЕСА_1 , відкритим на ім`я відповідача, заборгованість за період з жовтня 2013 року по жовтень 2019 року складає 108 785 грн 66 грн (а.с. 117) .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 13 цього Законом України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630), споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до пунктів 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (далі - Порядок), по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

17 вересня 2019 року набрав чинності наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року № 169 «Про затвердження Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води» (далі - Порядок № 169).

Пункт 1 розділу ІІІ Порядку № 169 визначає, що власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до мережі (системи) централізованого опалення (теплопостачання) (далі - ЦО) та системи (мережі) постачання гарячої води (далі - ГВП), мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ЦО та ГВП, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

Для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 169).

Заява про відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку від ЦО та ГВП передається на розгляд постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води (пункт 4 розділу ІІІ Порядку № 169).

Для відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення власник забезпечує розроблення проєкту відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, який виготовляється відповідно до державних будівельних норм і правил та має забезпечити ізоляцію транзитних стояків, а також, у разі потреби, перенесення транзитних стояків. За потреби, власник забезпечує виготовлення проєкту встановлення системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні, виготовленого відповідно до державних будівельних норм і правил (пункт 7 розділу ІІІ Порядку № 169).

Отже, відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається тільки на підставі рішення постійно діючої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

Доказів на підтвердження звернення відповідача до органу місцевого самоврядування із заявою про відключення належної йому квартири від мережі централізованого опалення матеріали справи не містять.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги в межах строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

Колегія суддів зазначає, що в касаційній скарзі представник відповідача заявляє як про неотримання відповідачем послуг з теплопостачання, так і про надання послуг неналежної якості, що є взаємовиключним. Доказів на підтвердження надання позивачем послуг неналежної якості відповідачем не надано, як і не спростовано розрахунок суми заборгованості, що є його процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України).

Також не впливають на правильність висновків суду доводи касаційної скарги про відмову у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, висновки якої б підтвердили або спростували факти отримання або неотримання відповідачем послуг опалення, оскільки ненадання позивачем акта встановленої форми, затвердженого комісією з розгляду питань, пов`язаних з відключенням споживачів від мереж центрального опалення, вказує на самовільне відключення його квартири від централізованого опалення, що законом не передбачено.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович