Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.02.2022 року у справі №752/19622/19
Ухвала КЦС ВП від 16.02.2021 року у справі №752/19622/19

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 752/19622/19

провадження № 61-1182св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська міська рада,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловик»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 рокуу складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловик» (далі - ТОВ «Житловик»), про передачу до комунальної власності територіальної громади міста Києва об`єктів житлового фонду.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29 травня 2005 року між

ТОВ «Житловик» та ОСОБА_2 укладено договір інвестування будівництва житлового будинку № 105-120 , відповідно до умов якого ОСОБА_2 придбала майнові права на квартиру

АДРЕСА_2 , та сплатила за них грошові кошти.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 червня 2011 року за ОСОБА_2 визнано право власності на майнові права на квартиру

АДРЕСА_3 .

03 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на вказану квартиру.

Замовником будівництва є ТОВ «Житловик».

У 2009 році будівництво житлового комплексу було зупинено через фінансову неспроможність ТОВ «Житловик» продовжувати будівництво. Ухвалою господарського суду міста Києва від 08 червня 2010 року порушено справу про банкрутство ТОВ «Житловик».

ТОВ «Житловик» здійснювало будівництво за рахунок кредитних коштів, залучених від АКБ «Київ», та коштів інвесторів - фізичних осіб.

Наразі щодо ТОВ «Житловик» відкрита і триває ліквідаційна процедура. До відповідача неодноразово надходили пропозиції прийняти зазначене майно до комунальної власності, зокрема звернення до Київського міського голови внести на розгляд Київської міської ради проєкт рішення про надання згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва зазначеного житлового комплексу. На це звернення надано відповідь від 17 січня 2017 року

№ 056/934-5836 про те, що Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визнає обов`язок передачі об`єкта до комунальної власності, але в зв`язку з відсутністю процедури передачі вказує на неможливість його виконання.

23 липня 2019 року на адресу відповідача та ТОВ Житловик було направлено вимогу про ініціювання передачі об`єкта до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Станом на час падання позову до суду зазначена вимога не виконана, відповіді на вказане звернення не надходило.

Викладені обставини, на думку позивача, свідчать, що відповідач протиправно ухиляється від здійснення своїх повноважень та, не маючи інших варіантів альтернативної поведінки, не ухвалив єдине можливе за цих фактичних обставин справи рішення про надання згоди на прийняття до комунальної власності об`єктів житлового фонду. Тому суд повинен відновити порушене право позивача шляхом зобов`язання відповідача прийняте вiдповiдно рішення виконати обов`язок, передбачений законодавством.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив:

зобов`язати Київську міську раду надати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва незавершеного будівництвом житлового комплексу з підземними паркінгами і об`єктами соціально-побутового та офісного призначення готовністю 3,99 %, який будується за адресою: АДРЕСА_2 ;

виконати обов`язок щодо прийняття вказаного житлового комплексу до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня

2020 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову є надання Київською міською радою згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва незавершеного будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами і об`єктами соціально-побутова та офісного призначення готовністю 3,99 % (квартирний (багатоповерховий) житловий будинок (незавершене будівництво) на п`ять секцій), який будується за адресою: АДРЕСА_2 . Спір виник з приводу невиконання відповідачем повноважень щодо набуття цивільних прав, а саме права власності, а не владно-управлінських повноважень.

Передача об`єктів у комунальну власність територіальних громад відбувається шляхом прийняття рішення відповідною радою про надання згоди на прийняття об`єктів та їх фактичної передачі за процедурою, відповідно до Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебуває у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891, Положення про порядок передачі об`єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482.

При цьому процедура передачі об`єкта незавершеного будівництва у комунальну власність територіальної громади не затверджена. Зважаючи на викладене

у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, також вказав, що доводи позивача про визнання за судовим рішенням права власності замовника на об`єкт незавершеного будівництва, а відтак і можливість його передачі до комунальної власності громади, є необґрунтованими, оскільки вказане за жодних умов не спричиняє правового наслідку у вигляді отримання таким майном (сукупністю будівельних матеріалів) статусу новоствореного нерухомого майна. Водночас суд першої інстанції правильно зазначив, що порядок передачі об`єкта незавершеного будівництва у комунальну власність територіальної громади не затверджено.

Аргументи учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, помилково виходив з того, що процедура передачі об`єкта незавершеного будівництва у комунальну власність територіальної громади не затверджена;

до комунальної власності можуть передаватись як закінчені, та і незакінчені будівництвом об`єкти нерухомості, тому належність спірного майна до незавершеного будівництва не є перешкодою для задоволення позовних вимог;

обраний спосіб правового захисту узгоджується із пунктом 5 частини другої статті 16 ЦК України. Крім того, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 16 ЦК України суд не обмежений у способах захисту порушених прав і може, захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках, що відповідає суті правосуддя у контексті права особи на належний та ефективний спосіб правого захисту згідно зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

охоронюваний законом інтерес позивача у спірних відносинах, полягає в тому, що виконання обов`язків відповідача щодо передачі об`єктів до комунальної власності (на що позивач правомірно сподівається в силу імперативних приписів національного законодавства) сприяло б відновленню будівництва і є передумовою задоволення суб`єктивного права позивача на отримання

у власність частини житлових приміщень в об`єкті, що передається, майнові права на які належать позивачеві. Тому ненадання згоди на передачу цих об`єктів до комунальної власності порушує охоронюваний законом інтерес позивача на отримання у власність частини житлових приміщень, за захистом якого він звертався з цим позовом;

вимога позивача щодо зобов`язання відповідача надати згоду на передачу об`єкта до комунальної власності територіальної громади не суперечить закону і виконання обов`язку фактично прийняти об`єкт до комунальної власності відповідає меті цивільного судочинства - захисту порушених прав позивача. При цьому відповідач самостійно визначає форми такої згоди.

У квітні 2021 року від представника Київської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не видавав, не реєстрував документів, які надають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та не приймав в експлуатацію об'єкт будівництва за адресою: просп. Науки, 66-70, м. Київ;

перевірки щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за зазначеною адресою Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не проводились.

У квітні 2021 року від ОСОБА_1 надійшло пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу.

У вказаному поясненні зазначено, що:

цей спір є приватноправовим. Відповідач заперечує проти виконання обов`язку, покладеного на нього імперативною нормою законодавства. На обґрунтування заперечень відповідач вказує, що ним не здійснюється заходи державного архітектурно-будівельного контролю стосовно об`єкта будівництва, вимога про передачу якого є предметом позову. При цьому виконання обов`язку прийняти об`єкт житлового будівництва до комунальної власності жодним чином не ставиться в залежність від здійснення чи нездійснення органом місцевого самоврядування державного архітектурно-будівельного контролю щодо такого об`єкта. Таким чином, заперечення відповідача не стосуються суті спірних відносин;

заперечень по суті спірних відносин відповідач не подав, тому, на думку позивача, він погоджується з вимогами позовної заяви та доводами касаційної скарги.

У лютому 2022 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року

у справі № Б-19/81-10, під час вирішення цієї справи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 березня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права у випадку відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 29 грудня 2005 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Житловик» укладено договір інвестування будівництва житлового будинку № 105-120 , предметом якого є спільна участь сторін в інвестуванні будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 на наступних умовах.

Порядок інвестування позивачем та отримання його результатів визначено у пунктах 1.1.2, 1.1.4 договору інвестування. Зокрема, у пункті 1.1.2 вказаного договору передбачено, що особа бере участь в інвестуванні будівництва об`єкта шляхом внесення грошових коштів - інвестування своєї частки з подальшим отриманням її у власність. Відповідно до пункту 1.1.4 договору особа набуває право отримання своєї частки у будівництві після вводу об`єкту в експлуатацію та здійснення всіх розрахунків.

Згідно з пунктом 2.1 договору інвестування частка ОСОБА_2 у будівництві об`єкта складається з двокімнатної квартири № 265 загальною площею 88,41 кв. м на 5 поверсі 5 секції.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 червня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_3 .

03 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого право вимоги покупця до особи, яка здійснює будівництво житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 (забудовника), передати покупцю квартиру № 265 відповідно до проектута типажу будівництва, який існує на момент передачі квартири (секція - 5, поверх - 5, кількість кімнат - 2, загальна площа - 88,41 кв. м), перейшло до покупця майнових прав на квартиру.

У 2009 році будівництво житлового комплексу було зупинено через фінансову неспроможність ТОВ «Житловик» продовжувати будівництво.

Постановою Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року ТОВ «Житловик» визнано банкрутом. Наразі щодо ТОВ «Житловик» відкрита і триває ліквідаційна процедура.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з таких підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав про те, що предметом позову є зобов`язання Київської міської ради надати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва незавершеного будівництвом житлового комплексу з підземними паркінгами і об`єктами соціально-побутового та офісного призначення готовністю 3,99 %, який будується за адресою: АДРЕСА_2 , та виконання обов`язку щодо прийняття вказаного житлового комплексу до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Спір, на думку позивача, виник з приводу невиконання відповідачем повноважень щодо набуття цивільних прав на об`єкт незавершеного будівництва. Водночас позивач вважає, що вимога щодо зобов`язання відповідача надати згоду на передачу об`єкта до комунальної власності територіальної громади не суперечить закону і виконання обов`язку фактично прийняти об`єкт до комунальної власності відповідає меті цивільного судочинства - захисту порушених прав позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що підстав для задоволення позову немає, оскільки передача об`єктів у комунальну власність територіальних громад відбувається шляхом прийняття рішення відповідною радою про надання згоди на прийняття об`єктів та їх фактичної передачі за процедурою, відповідно до положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебуває у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від Об листопада 1995 року № 891, Положенню про порядок передачі об`єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року

№ 1482. Суд також зробив висновок про те, що процедура передачі об`єкта незавершеного будівництва у комунальну власність територіальної громади не затверджена.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» цей Закон регулює відносини, пов`язанні з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність. Передача у державну або комунальну власність об`єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.

У статті 2 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передбачено, що об`єктами передачі згідно з цим Законом є, крім іншого, об`єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об`єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації),

у тому числі не завершені будівництвом.

За змістом статті 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 4-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Ініціатива щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, на балансі яких перебувають ці об`єкти, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування

(стаття 3 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності»).

Згідно з частиною третьою статті 4-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад. Пропозиції щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо передачі об`єктів житлового фонду (крім гуртожитків) та інших об`єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємств, - також з трудовими колективами цих підприємств. Пропозиція вважається погодженою з трудовим колективом підприємства за наявності рішення загальних зборів трудового колективу, прийнятого більшістю голосів від загальної кількості працівників підприємства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 липня 2021 рокуу справі № Б-19/81-10 зазначено, що «частиною першої статті 42 Закону про банкрутство передбачено, що всі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в і порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних і територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Згідно з частиною дев`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. У частині тринадцятій статті 41 Закону про банкрутство передбачено, що у разі ліквідації підприємства - банкрута, зобов`язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об`єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об`єкти комунальної інфраструктури, арбітражний керуючий (ліквідатор) передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законодавством. Так само КУзПБ у частині сьомій статті 61 визначає, що у разі ліквідації підприємства-банкрута, зобов`язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об`єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об`єкти комунальної інфраструктури, арбітражний керуючий передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом. Верховний Суд акцентує, що обов`язку ліквідатора передати зазначені об`єкти до комунальної власності територіальної громади кореспондує обов`язок органу місцевого самоврядування прийняти такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом. Ці обов`язки є чітко встановленими, а не дискреційними. Тлумачення змісту цих норм дає підстави для висновку, що відмова органу місцевого самоврядування від виконання імперативного припису спеціальних законодавчих актів (законів) щодо передачі/прийняття об`єктів житлового фонду банкрута до комунальної власності територіальних громад не може бути обґрунтована недоцільністю таких дій тощо. […]. Суд першої інстанції вказавши, що об`єкти житлового фонду боржника не можуть бути включені до ліквідаційної маси банкрута, а норми Закону про банкрутство та КУзПБ передбачають обов`язкове та безумовне передання цих об`єктів до комунальної власності територіальної громади міста, дійшов правильного висновку про наявність і достатність підстав для зобов`язання відповідача прийняти до комунальної власності житлові будинки, що обліковуються на балансі банкрута».

Таким чином, норми законодавства установлюють обов`язок ліквідатора підприємства-банкрута передати органу місцевого самоврядування об`єкти житлового фонду. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив неправильний висновок про відсутність процедури передачі об`єкта незавершеного будівництва у комунальну власність територіальної громади.

Водночас, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на таке.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У справі, що переглядається, позивач не довів, яке його конкретне право порушено внаслідок не вчинення Київською міською радою дій щодо надання згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва незавершеного будівництвом житлового комплексу та виконання обов`язку про прийняття вказаного житлового комплексу до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та яким чином воно буде поновлено внаслідок вчинення відповідачем таких дій.

З огляду на викладене суди повинні були відмовити в задоволенні позову саме

з тих підстав, що позивач не довів, яке саме його цивільне право порушено невчиненням відповідачем певних дій. Оскільки суди зробили правильний висновок про відмову в позові, проте помилилися щодо мотивів такої відмови, судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій частково ухвалені без додержання норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені рішення суду першої інстанцій та постанову апеляційного суду змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює оскаржені рішення судів попередніх інстанцій лише у частині мотивів, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. М. Русинчук Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар В. М. Коротун Є. В. Краснощоков