Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.10.2018 року у справі №308/3644/17

Постанова

Іменем України

09 січня 2019 року

м. Київ

справа № 308/3644/17

провадження № 61-45833св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - адвокат ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - адвокат ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником - адвокатом ОСОБА_7, на постанову апеляційного суду Закарпатської області в складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Фазикош Г. В., Джуга С. Д. від 11 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про розірвання договору довічного утримання.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16 липня 2016 року між ним та відповідачем було укладено договір довічного утримання (догляду). Указує, що у відповідності до пункту 1.1 договору відчужувач передає у власність набувача належні на праві приватної власності трикімнатний житловий будинок, загальною площею 62,7 кв. м та земельні ділянки, площею 0,0092 га, та площею 0,0047 га за АДРЕСА_1, а набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров'я також довічно доглядати. Указує, що відповідач неналежно виконує взяті на себе обов'язки, які передбачені укладеним договором, не звертає уваги на його потреби і стан здоров'я. Передбачене договором щомісячне фінансове забезпечення не надається. Матеріальне забезпечення надано тільки чотири рази. Зазначає, що наведе ставить його у вкрай важке становище, оскільки він є інвалідом та часто хворіє. Оскільки, відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором довічного утримання, змушений звернутися до суду із указаним позовом.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином виконує умови договору довічного утримання.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Розірвано договір довічного утримання від 16 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 У решті позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_6 неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором довічного утримання, чим були порушені права ОСОБА_4, що є підставою для розірвання договору довічного утримання.

У листопаді 2018 року ОСОБА_6 подав касаційну скаргу до Верховного Суду на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором довічного утримання від 16 липня 2016 року. При цьому указував на те, що він здійснював догляд за позивачем, повернув борг ОСОБА_4 його племіннику загальною сумою 4 000 Євро, перерахував суму еквівалентну 500 Євро на рахунок позивача, придбав обігрівач та мобільний телефон для позивача.

Також указував на те, що він забезпечував позивача дровами, а матеріальна допомога може надаватися не виключно грошима але й іншими речами та послугами, але не в меншому обсязі ніж 1 000 грн. Також апеляційний суд, безпідставно не прийняв до уваги надані відповідачем квитанції про перерахунок коштів позивачу, тільки за тієї умови, що в квитанціях не зазначено повних реквізитів платника та отримувача коштів, оскільки на вказаних квитанціях зазначений номер карткового рахунку, який належить позивачу.

У грудні 2018 року від ОСОБА_4 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на вищевказану касаційну скаргу, у кому просить касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2018 року без змін. Указує, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про неналежне виконання умов договору довічного утримання відповідачем.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд установив, що 16 липня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був укладений договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського нотаріального округу Малинич Н. А., відповідно до умов якого відчужувач передає у власність набувача належні йому на праві власності: трикімнатний житловий будинок літ. «В» загальною площею 62,7 кв. м. та земельні ділянки площею 0,0092 га та 0,0047 га за АДРЕСА_1, а набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров'я також довічно доглядати.

Згідно пункту 2.2. вказаного договору набувач зобов'язаний у встановлені строки та в обсязі, передбаченому цим договором, здійснювати утримання (догляд) відчужувача, яке повинно відбуватися у вигляді: щомісячного фінансового забезпечення (до 20 числа поточного місяця) у розмірі 1 000 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок відповідача; повернення боргу відчужувача у розмірі еквівалентному 4 000 Євро, племіннику ОСОБА_9, шляхом банківського переказу коштів на його ім'я; перерахування коштів у розмірі еквівалентному 500 Євро на протязі двох тижнів з моменту укладення договору на картковий рахунок відчужувача; придбання до 01 вересня 2016 року побутового обігрівача будь-якої марки, потужності; придбання мобільного телефону з фото, відеокамерою будь-якої марки, моделі.

Пунктом 3.1 договору передбачено матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачеві на рівні 1 000 грн.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Установивши, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за договором довічного утримання, а саме, щодо надання щомісячної грошової допомоги у розмірі 1 000 грн, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання.

Безпідставними є доводи ОСОБА_6 про те, що він належним чином виконував зобов'язання за договором довічного утримання, оскільки вказані обставини вже були предметом дослідження та апеляційним судом їм надана оцінка на підставі належних і допустимих доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не здійснює переоцінку цих доказів.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником - адвокатом ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило