Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.05.2019 року у справі №296/6450/17

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 296/6450/17

провадження № 61-8575св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2 й ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира, у складі судді Драча Ю. І.,

від 18 грудня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

від 18 березня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири

АДРЕСА_1. Окрім неї, у цій квартирі зареєстрований також відповідач, який є її колишнім чоловіком, проте понад три роки не проживає у спірнійквартирі, однак у добровільному порядку не подав заяву про зняття його з реєстрації за вказаною адресою.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 18 грудня

2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім'ї. Тому за обставин цієї справи власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні об'єктом права власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач є колишнім чоловіком позивача та з поважних причин не проживає у спірній квартирі, оскільки змушений був переїхати до іншого місця проживання через неприязні стосунки з позивачем. Позивач перешкоджає йому користуватися зазначеною квартирою, узв'язку з чим він неодноразово звертався до правоохоронних органів, що підтверджується висновками про результати розгляду його звернень до Житомирського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Житомирській області. Крім того, відповідач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири, посилаючись на те, що ця квартира є спільною власністю сторін, оскільки набута в період шлюбу. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання відповідача таким, що витратив право користування квартирою

АДРЕСА_1, оскільки на даний час припинення цього права з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України, не відбулося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції прийняв до уваги докази, які не надавались відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції. Позивач є власником спірної квартири на підставі договору дарування, який відповідач не оспорював. Відповідач звернувся до правоохоронних органів із заявами після початку розгляду цієї справи у суді, тому висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач чинить відповідачу перешкоди у користуванні квартирою, є безпідставними.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

28 липня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З липня 1985 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який розірвано рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2016 року у справі № 296/7980/16-ц.

Відповідно до акту від 15 серпня 2017 року, складеного співробітниками об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Хмеляр",

ОСОБА_4 понад один рік не проживає у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 49).

23 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до поліції з заявою про те, що ОСОБА_1 перешкоджає йому у користуванні майном та не допускає до квартири АДРЕСА_1.

24 квітня 2018 року ОСОБА_4 вдруге звернувся до поліції із заявою про прийняття мір до ОСОБА_1, яка перешкоджає йому у доступі до квартири, в якій він проживає.

На розгляді у суді перебуває справа № 296/6450/17 за позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Положеннями частини 3 статті 47 Конституції Українивизначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини 4 статті 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною 1 статті 383 Цивільного кодексу України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 156 ЖК УРСРчлени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частини 1 статті 156 ЖК УРСР. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені частини 1 статті 156 ЖК УРСР.

Відповідно до частини 1 статті 405 ЦК Україничлени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Підстави втрати членом сім'ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною 2 статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Встановивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності відповідача у спірному будинку понад один рік без поважних причин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Причиною відсутності відповідача за вказаною адресою є неприязні стосунки з позивачем, створення останньою перешкод відповідачу у користуванні спірною квартирою, внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості вільно та безперешкодно користуватись спірним житлом.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на розгляді в суді перебуває справа № 296/6450/17 про поділ майна подружжя, отже між сторонами існує спір щодо права власності на спірну квартиру.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено із порушенням норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 18 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович