Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.06.2019 року у справі №183/4313/15

Постанова

Іменем України

08 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 183/4313/15-ц

провадження № 61-5258св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз»,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач - виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області,

третя особа - комунальне підприємство «Трубник»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року у складі головуючого судді Городецького Д. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів у складі: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації «Дніпропетровськгаз» (далі - ПАТ «Дніпропетровськгаз») звернулося до суду з позовом, який у лютому 2017 року уточнило, до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - комунальне підприємство «Трубник» (далі - КП «Трубник») про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, виселення з жилого приміщення та скасування реєстрації відповідача в жилому приміщенні.

В обґрунтування позову посилалось на те, що 10 вересня 2004 року за відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» (далі - ВАТ «Дніпропетровськгаз») було зареєстровано право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

24 листопада 2004 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради вказаній квартирі було надано статус службової квартирі та виділено її ОСОБА_2 як працівнику ВАТ «Дніпропетровськгаз».

У грудні 2014 року ПАТ «Дніпропетровськгаз» стало відомо, що

ОСОБА_1 без згоди ПАТ «Дніпропетровськгаз», яке є власником квартири АДРЕСА_1 , вселилась в зазначену квартиру і була зареєстрована у ній. 17 лютого 2015 року ПАТ «Дніпропетровськгаз» звернулось до ОСОБА_1 з листом, в якому запропонувало їй добровільно до 01 березня 2915 року звільнити вищевказану квартиру, оскільки підприємство має намір використовувати її для власних потреб, однак добровільно виселятися відповідач не бажає.

Враховуючи вказане вище, позивач просив усунути перешкоди у користуванні квартирою

АДРЕСА_1 шляхом виселення

ОСОБА_1 із зазначеного жилого приміщення та скасувати її реєстрацію за цією адресою.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дніпропетровськгаз» про визнання права користування жилим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дніпропетровськгаз» до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - КП «Трубник», про усунення перешкод у користування нерухомим майном, виселення з жилого приміщення, скасування реєстрації в жилому приміщенні - відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Дніпропетровськгаз», третя особа - КП «Трубник», про визнання права користування жилим приміщенням задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням, квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ПАТ «Дніпропетровськгаз». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи в задоволені первісних позовних вимог, суд першої інстанції, вважаючи встановленим те, що ОСОБА_1 до спірної квартири вселилась правомірно та у встановленому законом порядку набула права користування спірним житлом, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування норм частини третьої статті 116 ЖК України.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ПАТ «Дніпропетровськгаз» не визнає права ОСОБА_1 на користування спірним житловим приміщенням, таке право підлягає захисту шляхом визнання за ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням, квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційні скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2019 року,

ПАТ «Дніпропетровськгаз», посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Дніпропетровськгаз» задовольнити, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ПАТ «Дніпропетровськгаз» зазначало, що при вселенні ОСОБА_1 до спірної квартири не було дотримано визначеної законом процедури, а відтак - неможливо вважати таке вселення правомірним, отже позивач не набула права користування житловим приміщенням й заявлені товариством вимоги підлягають задоволенню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу № 183/4313/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 183/4313/15-ц з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 21 липня 2004 року виконавчим комітетом Новомосковської міської ради, ВАТ «Дніпропетровськгаз» є власником квартири загальною площею 45,20 кв. м, житловою площею 21,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Статутом ПАТ «Дніпропетровськгаз» передбачено, що зазначене товариство є правонаступником ВАТ «Дніпропетровськгаз».

На підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради

від 24 листопада 2004 року № 902 квартирі

АДРЕСА_1 надано статус службової.

30 листопада 2004 року виконавчим комітетом Новомосковської міської ради депутатів ОСОБА_2 видано ордер на жиле приміщення № 67

серія А на право зайняття службового жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Із довідки комунального підприємства «Трубник» (далі -

КП «Трубник») вбачається, що на зазначене підприємство було покладено обов`язок щодо надання житлово-комунальних послуг у будинку АДРЕСА_3 . Відповідно до особового рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_2 значився власником квартири, він та ОСОБА_1 (член сім`ї) своєчасно проводили оплату житлово-комунальних послуг, але договір найму з ОСОБА_2 не укладався. Після утворення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Родина-2016» у 2017 році будинок обслуговується зазначеним об`єднанням.

15 червня 2010 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України.

Рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради від

25 лютого 2014 року № 88 квартира за адресою: АДРЕСА_2 , в якій зареєстрований ОСОБА_2 виключена з числа службових.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Відповідно до довідки КП «Трубник» від 16 квітня 2015 року ОСОБА_2 знятий з реєстраційного обліку в спірній квартирі 05 лютого 2015 року у зв`язку зі смертю, в квартирі зареєстрована дружина - ОСОБА_1

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно з положеннями статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Нормою статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», суд при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, повинен з`ясувати, чи додержано встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх повнолітніх членів сім`ї наймача, чи було це приміщення постійним місцем проживання осіб, що вселилися, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами його сім`ї певний порядок користування жилим приміщенням.

Встановивши, що ОСОБА_2 у визначеному законом порядку було надано ордер на вселення у спірне житлове приміщення, останній вселився до вказаного житлового приміщення, разом із ним на підставі положень статей 64, 65 ЖК України вселилась як член сім`ї наймача його дружина

ОСОБА_1 , тривалий час подружжя проживало у спірній квартирі, за адресою квартири було зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що смерть особи, яка зазначена в ордері, не припиняє права особи, яка правомірно вселилась, зареєструвалась і проживала у житловому приміщенні й відмовили в задоволенні первісного позову та задовольнили зустрічні позовні вимоги, з чим колегія суддів повністю погоджується.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Бурлаков Судді:А. Ю. Зайцев В. М. Коротун