Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 14.05.2018 року у справі №369/113/18 Ухвала КЦС ВП від 14.05.2018 року у справі №369/11...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа №369/113/18

провадження №61-22484св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білець О. П.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2018 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Сержанюк А. С., Суханова Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, у якій просила встановити факт про те, що її син ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був резидентом України. Вказувала, що після смерті сина залишилася спадщина, яку вона бажає прийняти, однак незгодна зі ставкою державного мита, яка підлягає сплаті при оформленні спадкових прав.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 09 січня 2018 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2018 року, відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі про встановлення факту резидентства.

Відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки з заяви виникає спір про право та роз'яснено право звернення з позовом на загальних підставах.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд прийшов помилкового висновку про наявність спору про право, оскільки жодного спору щодо прийняття спадщини після смерті її сина не виникло. При цьому, суд не дав жодної оцінки тому факту, що заявник довела всі необхідні обставини для встановлення факту про те,що її син ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 був резидентом України.

Заінтересована особа не скористалася правом подання відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень на її вимоги і зміст до суду не направила.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Петропавлівськ-Камчатський Камчатського краю, Російська Федерація, помер син заявника -

ОСОБА_3, який був громадянином Російської Федерації. Після його смерті заявник ОСОБА_1 звернулась до Державного нотаріуса Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області, Білінець О. П. із заявою про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно. Нотаріус до видачі свідоцтва про право на спадщину повинна визначити факт того, чи був її син резидентом України.

Листом Державної фіскальної служби України ОСОБА_1 роз'яснено, що Податковий кодекс України не містить норми щодо необхідності одержання іноземцями від контролюючих органів документів, того що вона є резидентом України.

Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_1 вказувала, що факт резиденства України її сина породить юридичні наслідки у вигляді набуття нею права на отримання спадщини за нульовою ставкою.

У відповідності до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що заявнику слід відмовити у відкритті провадження у справ за її заявою про встановленняфакту резидентства.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком.

Проте, висновок суду про те, що заявник не позбавлена право звернення з позовом на загальних підставах, оскільки існує спір про право, є неправильним.

Так, згідно з підпунктом 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фізична особа - резидент - це особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Згідно зі статтею 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Абзацами 5 та 11 статті 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів.

Законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства - є підстави, визначені в статті 5 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, отримують посвідку на тимчасове (постійне) проживання.

Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону (частина перша статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України (частина друга статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про прикордонний контроль» відмітка про перетинання державного кордону проставляється у: паспортних документах іноземців, осіб без громадянства; імміграційних картках іноземців, осіб без громадянства, якщо в їх паспортних документах не передбачено сторінок для відміток про перетинання державного кордону; інших документах у випадках, передбачених законодавством.

У випадках, коли при перетині Державного кордону України зазначені відмітки у паспортних документах іноземців не проставляються, то підтвердженням періоду перебування на території України іноземця має бути довідка, видана йому органами прикордонної служби.

Враховуючи вищевикладене, документами, що підтверджують перебування фізичної особи - нерезидента на митній території України понад 183 календарних днів є паспортний документ та/або імміграційна картка, довідка з прикордонної служби, а також документи, на підставі яких він тимчасово (постійно) проживає в Україні та документи, що підтверджують право власності (користування) на житло, визначене ним як місце тимчасового (постійного) проживання в Україні.

Разом із тим, у статті 170 Податкового кодексу України встановлено особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів.

Так, за результатами звітного податкового року, в якому іноземець набув статусу резидента України, він має подати річну податкову декларацію, в якій зазначає доходи з джерелом їх походження в Україні та іноземні доходи (підпункт 170.10.4. пункту 170.4 статті 170 Податкового кодексу України).

З наведеного слідує, що визначення статусу резидент платника податку-іноземця виходить за межі компетенції нотаріуса і заяви про встановлення факту резидентства не можуть розглядатися судами, а підлягають вирішенню спеціально уповноваженими органами.

Отже оскаржувані судові рішення в частині роз'яснення права звернення з позовом на загальних підставах не можуть бути визнані законними і обґрунтованими.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині підлягають зміні шляхом виключення висновку про право заявника на звернення з позовом на загальних підставах, в іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

За змістом положень статті 294 ЦПК України у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 294, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 09 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2018 рокув частині роз'яснення заявнику права звернення з позовом на загальних підставах змінити.

Виключити роз'яснення суду про право ОСОБА_1 на звернення з позовом на загальних підставах.

В іншій частині ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І. М. Фаловська

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст