Постанова

Іменем України

08 березня 2023 року

м. Київ

справа № 559/1923/17

провадження № 61-5181св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 травня 2022 року в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Хилевич С. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки із спільного майна в натурі.

В обґрунтування позову вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті вона та її рідний брат ОСОБА_4 прийняли спадщину та успадкували: вона 2/3 частини, а брат 1/3 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 брат помер і в будинку залишилися проживати його дружина ОСОБА_2 та її дочка. Після смерті брата вона неодноразово пропонувала відповідачу вирішити питання стосовно виділу їй майна, пропонувала разом продати та розділити гроші за будинковолодіння, однак вирішити питання шляхом домовленостей не вдалося.

За таких обставин позивач просила суд ухвалити рішення про виділ їй в натурі 2/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Виділено ОСОБА_1 в натурі 2/3 житлового будинку та надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту поділу будинку № ІІІ відповідно до висновку експерта № 8603 від 31 березня 2021 року, виділивши приміщення в житловому будинку (літ. А-1): погріб І площею 6,9 кв. м, коридор 1-1 площею 7,1 кв.м, коридор 1-2 площею 5,5 кв. м, ванну 1-3 площею 3,2 кв. м, коридор 1-4 площею 7, 4 кв. м, кімнату 1-7 площею 15,4 кв. м, кімнату 1-8 площею 8,3 кв.м, кімнату 1-9 площею 18,9 кв. м, коридор 1-10 площею 8, 8 кв. м, кімнату 1 -12 площею 13,2 кв. м, крім того, літню кухню (літ. В), гараж (літ.В1 ), сарай (літ В11), тамбур (літ. В), септик (літ. Г), ворота № 3; вбиральню залишено в спільному користуванні. Корисна площа житлового будинку, становить 94,7 кв. м. Розмір грошової компенсації, яка підлягає сплаті ОСОБА_2 , становить 5 440 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року залишено без змін.

Установивши наявність технічної можливості щодо виділу позивачу частки із будинку, який перебуває у спільній частковій власності, суди з урахуванням рівності часток співвласників та висновку судової будівельно-технічної експертизи дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та виділили ОСОБА_1 в натурі 2/3 спірного будинковолодіння.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

09 червня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 травня 2022 року.

Підставою касаційного оскарження рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 12 травня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 06 жовтня 2021 року у справі № 336/1136/19, від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17, від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17, та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності належного повідомлення ОСОБА_2 про її розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 пред`явила позовні вимоги саме про виділ належної їй частки в праві спільної часткової на домоволодіння за правилами статті 370 ЦК України. Позовних вимог про поділ домоволодіння в натурі між сторонами в порядку статті 367 ЦК України позивач не заявляла. Установивши, що домоволодіння належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, суди попередніх інстанцій не врахували, що виділ частки у цьому майні лише для позивача є неможливим, у зв`язку з чим зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно, з власної ініціативи вказав в ухвалі про призначення судової будівельно-технічної експертизи про можливість її проведення на підставі наявних у справі документів через відсутність доступу до об`єкта дослідження.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У вересні 2022 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень. На обґрунтування доводів відзиву позивач вказала, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні вказаним будинковолодінням, не допускала до нього експерта для проведення експертизи. Ці обставини були встановлені судом під час розгляду справи № 559/2639/19. Водночас позивач зверталась до суду із клопотанням про зобов`язання відповідача забезпечити доступ експерта до будинку, та направлення матеріалів цієї справи для проведення експертизи через неможливість такого доступу, тому доводи відповідача про призначення експертизи судом та її проведення експертом на підставі наявних у справі документів з їх власної ініціативи є безпідставними.

Водночас позивач подала до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 20 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17714432 від 12 лютого 2008 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Право власності на іншу 1/3 частину цього домоволодіння належало її братові ОСОБА_4 .

У ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер і у будинку залишились проживати його дружина ОСОБА_2 та дочка.

Згідно із висновком експерта № 8603 від 31 березня 2021 року запропоновано три варіанти поділу будинку.

Відповідно до варіанту поділу № 3 співвласнику 2/3 частки пропонується виділити приміщення в житловому будинку (літ. А-1): погріб І площею 6,9 кв. м, коридор 1-1 площею 7, 1 кв. м, коридор 1-2 площею 5,5 кв. м, ванну 1-3 площею 3,2 кв. м, коридор 1-4 площею 7, 4 кв. м, кімнату 1-7 площею 15,4 кв. м, кімнату 1-8 площею 8,3 кв. м, кімнату 1-9 площею 18,9 кв. м, коридор 1-10 площею 8, 8 кв. м, кімнату 1 -12 площею 13,2 кв. м., літню кухню (літ. В), гараж (літ. В1 ), сарай (літ В11), тамбур (літ. в), септик (літ. Г), ворота № 3, а вбиральню (літ. У) та огорожі № 1 та № 2 залишити в спільному користуванні. Корисна площа житлового будинку, становить 94,7 кв. м.

Співвласнику 1/3 частки пропонується виділити приміщення в житловому будинку (літ. А-1): кухню 1-5 площею 18,5 кв. м, кімнату 1-6 площею 21,0 кв. м, кімнату 1-12 площею 12,0 кв. м, сарай (літ. Б), погріб (літ. Д), септик (літ. Ж), а вбиральню (літ. У) та огорожі № 1 та № 2 залишити в спільному користуванні. Корисна площа частини житлового будинку, що пропонується до виділення становить 51,5 кв. м.

За цим варіантом вартість будівель та споруд, які підлягають розподілу становить 353 553 грн. Вартість 2/3 ідеальних часток будинковолодіння становить 235 702 грн, вартість запропонованих до виділу приміщень становить 241 142 грн, фактична частка становить 68/100 або 34/50. Вартість 1/3 ідеальної частки будинковолодіння становить 117 851 грн, вартість запропонованих до виділу приміщень становить 112 411 грн, фактична частка становить 32/100, або 16/50. Розмір грошової компенсації співвласнику 1/3 частки становить 5 440 грн.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції

У вересні 2022 року від ОСОБА_1 надійшло зазначене клопотання.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції.

Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій, відповідач брав участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, надавав свої пояснення з приводу спору. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для проведення судового засідання в режимі відеоконференції немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Щодо спору по суті

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі з таких підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За змістом статей 316 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

У відповідності до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від площі іншого (інших) співвласників, тобто має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція № 55).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції № 55 поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Таким чином, при виділі у власність позивачу частини спірного житлового будинку суд першої інстанції повинен був зазначити у судовому рішенні, яка частка виділяється відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об'єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.

Водночас загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати інтереси усіх сторін.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, не врахував, що правовий режим спільної власності має враховувати інтереси усіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Водночас у судовому рішенні, яким позивачу виділено частину спірного будинку, не зазначено яка саме частка цього будинку виділяється відповідачу.

Аналогічного висновку у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року в справі № 462/1585/16-ц (провадження № 61-6705св20).

При вирішенні спору у цій справі колегія суддів враховує, що відповідач ОСОБА_2 фактично не заперечує проти виділу спірного нерухомого майна в натурі, обґрунтовано вказуючи про те, що виділ частини спірного будинку лише позивачу не ґрунтується на вимогах закону.

Надаючи оцінку іншим доводам касаційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Так, необґрунтованими є аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно, з власної ініціативи вказав в ухвалі про призначення судової будівельно-технічної експертизи про можливість її проведення на підставі наявних у справі документів через відсутність доступу до об`єкта дослідження.

У матеріалах справи міститься клопотання позивача про призначення будівельно-технічної експертизи від 13 листопада 2017 року, яке згідно із супровідним листом Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 грудня 2018 року було направлено сторонам.

Згідно із рекомендованим повідомленням про вручення судового відправлення вказаний лист був отриманий відповідачем ОСОБА_2 (а. с. 45).

Відповідно до повідомлення № 8270 від 21 січня 2019 року експерт вказав про незабезпечення доступу до об`єкта дослідження (спірного будинковолодіння) відповідачем ОСОБА_2

24 червня 2020 року позивач подала до суду клопотання про повторне направлення матеріалів справи експерту для проведення будівельно-технічної експертизи на підставі наявних у справі документів.

Таким чином, вказані доводи касаційної скарги про порушення судом принципу диспозитивності у зв`язку із зазначенням в ухвалі про призначення експертизи про можливість її проведення на підставі наявних у справі документів не ґрунтуються на обставинах та матеріалах справи.

Не ґрунтуються на матеріалах справи також і посилання відповідача про неналежне її повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 брала участь у справі, зокрема оскаржувала ухвалу про відкриття провадження у справі (а. с. 51-53) та надавала пояснення по справі щодо призначення судом експертизи (а. с. 108).

Установивши, що відповідач ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд справи 10 червня 2021 року, після чого суд оголосив перерву до 08 листопада 2021 року, і не надіслала заяви до суду про розгляд справи за її відсутністю, суд першої інстанції обґрунтовано констатував належність повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Таким чином, відповідні доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права є необґрунтованими.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Хоча суди попередніх інстанцій в цілому дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог, однак неправильно застосували норми матеріального права, тому оскаржувані судові рішення слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити.

Керуючись статтями 400 412 415-419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 травня 2022 року змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року третім та четвертим абзацами такого змісту.

Виділити ОСОБА_2 у житловому будинку (літ. А-1) наступні приміщення: кухню 1-5 площею 18,5 кв. м, кімнату 1-6 площею 21,0 кв. м, кімнату 1-12 площею 12,0 кв. м, сарай (літ. Б), погріб (літ. Д), септик (літ. Ж). Корисна площа частини житлового будинку, що пропонується до виділення, становить 51,5 кв. м.

Вбиральню (літ. У) та огорожі № 1 та № 2 залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович