Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.09.2019 року у справі №573/546/19

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 573/546/19

провадження № 61-16215св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: начальник виробничого підрозділу Сумської вагонної дільниці філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", Первинна профспілкова організація Сумської вагонної дільниці,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 травня 2019 року у складі судді Терещенко О. І. та постанову Сумського апеляційного суду 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Собини О. І., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: начальник виробничого підрозділу Сумської вагонної дільниці філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Сумська вагонна дільниця), Первинна профспілкова організація Сумської вагонної дільниці, про поновлення процесуального строку звернення з позовом до суду, визнання протиправними та скасування наказів про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що 14 червня 2010 року між ним та Сумською вагонною дільницею укладений трудовий договір, згідно з яким він обіймав посаду провідника пасажирських вагонів у поїздах дальнього та місцевого сполучення, резерву провідників на контрактній основі.

Наказом Сумської вагонної дільниці від 04 березня 2019 року № 14 звільнено ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з вчиненням ним винних дій, які дають підстави для втрати довір'я до нього як до працівника, що безпосередньо обслуговує грошові цінності.

Звільнення з роботи вважає незаконним, оскільки у наказі про звільнення не зазначено, які винні дії позивача слугували для втрати довір'я до нього як працівника. Крім того, профспілковий комітет не надав згоди на його звільнення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений.

Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з вказаним позовом.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Сумської вагонної дільниці від 04 березня 2019 року №14 "Про розірвання трудового договору із провідником пасажирських вагонів ОСОБА_1 за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України".

Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) начальника Сумської вагонної дільниці від 04 березня 2019 року №87/ОС про звільнення провідника пасажирських вагонів ОСОБА_1 за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирських вагонів Сумської вагонної дільниці з 05 березня 2019 року.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 25 558,26 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 000,00
грн за надання правничої допомоги.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами, що до посадових обов'язків позивача відноситься безпосереднє обслуговування грошових коштів та цінностей, наданих йому під звіт.

Тому звільнення позивача із займаної посади відбулося з порушенням норм трудового законодавства, тому її порушене право підлягає відновленню.

Суд першої інстанції поновив позивачеві процесуальний строк для звернення до суду з вимогою про скасування наказу про звільнення від 04 березня 2019 року за № 87/ОС через те, що цей строк пропущений з поважних причин.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційна скарга АТ "Українська залізниця" залишена без задоволення, рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 травня 2019 року залишене без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим фактичним обставинам, рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, погодився з висновками суду першої інстанції, та вказав, що до повноважень провідника пасажирських вагонів не входить безпосереднє обслуговування грошових коштів та цінностей, наданих під звіт та провідник пасажирського вагону не є матеріально відповідальною особою за перевезення безквиткових пасажирів, тому не може бути звільнений на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року АТ "Укрзалізниця" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, просило їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції внаслідок неправильної оцінки доказів у справі дійшов помилкового висновку про відсутність у відповідача підстав для втрати довір'я до позивача.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно трактують норму матеріального права, яка встановлена пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України щодо відповідальності провідника пасажирських перевезень. Заявник вказує на помилковість посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 320/7547/17 в частині висновків щодо дій працівників, які обслуговують грошові, товарні або культурні цінності, оскільки у цій справі фактичні обставини є відмінними ніж у справі, що переглядається. До того ж у вказаній справі із працівником не укладався договір про матеріальну відповідальність.

Заявник не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що факти перевезення безквиткових пасажирів трактуються як неотриманий підприємством дохід, а не нанесення прямих збитків. Втрата довір'я може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він зробив усвідомлено або з необережності, що дає роботодавцю не довіряти такому працівникові. Матеріально відповідальною особою - провідником пасажирських вагонів ОСОБА_1 в порушення пункту 3.9.5 Інструкції провіднику пасажирського вагону ЦЛ-0038, затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 01 вересня 2003 року № 234-Ц (далі - Інструкція) допущено до вагону безквиткового пасажира, що трактується як порушення правил проведення операцій щодо посадки пасажирів до потягу.

Суди неправильно застосували частину 5 статті 43 КЗпП України, врахувавши, що рішення профспілкового комітету Сумської вагонної дільниці є обґрунтованим, відхилили заперечення відповідача про пропуск триденного строку на інформування роботодавця про результати розгляду його подання. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Поновивши строк на оскарження наказу від 04 березня 2019 року № 87/ОС через порушення роботодавцем вимог частини 2 статті 47 КЗпП України в частині невручення працівникові копії наказу про звільнення з роботи, суди проігнорували вимоги частини 1 статті 233 КЗпП України, згідно з якою працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли, він дізнався про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу або з дня видачі трудової книжки.

Незважаючи на те, що позивачеві не був вручений своєчасно наказ про звільнення, він отримав трудову книжку саме у день звільнення, де були вказані підстави такого звільнення.

Касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "Укрзалізниця" на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 травня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 липня 2019 року та витребувано справу.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX (далі-Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX (далі-Закон №460-ІХ, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX (далі-Закон №460-ІХ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law46~.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів в частині вказаних розрахунків, тому згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не перевіряє.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що14 червня 2010 року ОСОБА_1 прийнятий Сумською вагонною дільницею Південної залізниці, яка із 27 грудня 2018 року перейменована на Сумську вагонну дільницю, провідником пасажирських вагонів (у поїздах дальнього та місцевого сполучення) резерву провідників на контрактній основі.

14 червня 2010 року з позивачем укладено договір про повну матеріальну відповідальність, згідно з яким він повинен забезпечити схоронність доручених йому власником матеріальних цінностей. Також передбачено, що відповідальність працівника настає лише за пряму дійсну шкоду, в межах та в порядку, установленому законодавством, та за умови, що така шкода завдана винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівника не може бути покладено відповідальність за шкоду, що виражена у виді не отриманих підприємством доходів, та за шкоду, заподіяну працівником, який перебував у стані крайньої необхідності.

Згідно з актом від 11 лютого 2019 року форми ЛУ-4 Г № 008894, складеного працівниками ЦВА, у присутності начальника пасажирського поїзда ОСОБА_2 та провідника пасажирських вагонів ОСОБА_1, у вагоні № 13/20929 поїзду № 60 сполученням "Одеса-Харків" виявлено перевезення одного пасажира без проїзних документів на місці № 53 від ст. Кременчук до ст. Полтава. З пасажира стягнутий штраф за проїзд згідно із квитанцією ГУ-57 № 003695 на загальну суму 61,46 грн.

Штраф з пасажира не стягнуто за відсутності у нього коштів.

З приводу виявленого порушення ОСОБА_1 надав письмові пояснення, відповідно до яких він знаходився в рейсі з 07 лютого 2019 року по 11 лютого 2019 року, обслуговував вагон № 13/20929. Під час його чергування на ст. Кременчук здійснювалась посадка в вагон, після відправлення потягу ним було виявлено, що з пасажиром з місця № 29 не вийшла особа, яка його проводжала. Між ним та пасажиром виникла сварка, із виниклою ситуацією розбирались у тамбурі з неробочої сторони, на його прохання залишити вагон пасажир не реагував.

Відповідно до протоколу комісії з розгляду актів та скарг, складених на порушення, які скоєнні працівниками поїзних бригад на шляху прямування при заступнику начальника Сумської вагонної дільниці від 13 лютого 2019 року у вагоні № 13/20929 провідник пасажирських вагонів ОСОБА_1 допустив перевезення одного пасажира без проїзних документів на місці № 53 від ст. Кременчук до ст.

Полтава. З пасажира стягнуто тариф за проїзд згідно із квитанцією ГУ - 57 № 003695 на загальну суму 61,46 грн. Вказано, що штраф пасажир відмовився оплачувати із-за відсутності грошових коштів. Комісією постановлено направити подання до профспілкового комітету Сумської вагонної дільниці для надання згоди на розірвання трудового договору з провідником пасажирських вагонів резерву провідників ОСОБА_1 за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України, тобто за вчинення винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Наказом від 14 лютого 2019 року № 8 "Про розгляд актів ф. ЛУ-4 від 13 лютого 2019 року складений на провідників пасажирських вагонів п. № 60 сполученням "Одеса-Харків", направлено подання до профспілкового комітету Сумської вагонної дільниці для надання згоди на розірвання трудового договору з провідником пасажирських вагонів резерву провідників ОСОБА_1 за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України.

За результатами розгляду цього подання на засіданні профспілкового комітету 19 лютого 2019 року прийнято рішення про відмову у дачі згоди на розірвання трудового договору з провідником ОСОБА_1 за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України у зв'язку з відсутністю документів щодо заподіяння збитків АТ "Укрзалізниця" діями провідника ОСОБА_1.

Наказом від 04 березня 2019 року № 14 трудовий договір з ОСОБА_1 розірваний за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України. В наказі зазначено, що провідник пасажирських вагонів ОСОБА_1 є матеріально відповідальною особою, з якою укладено договір про повну матеріальну відповідальність від 14 червня 2010 року. У випадку, якщо б не відбулася ревізія поїзда № 59/60 сполученням "Харків-Одеса", неправомірними діями щодо перевезення безквиткових пасажирів провідником пасажирських вагонів ОСОБА_1 були б нанесені збитки АТ "Укрзалізниця" на загальну суму 61,46 грн, що складається з вартості двох квитків від ст. Кременчук до ст. Полтава.

Наказом (розпорядженням) від 04 березня 2019 року № 87/ОС про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 звільнений з посади провідника пасажирського вагону за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довір'я на підставі акта форми ЛУ-4 Г № 008894 від 11 лютого 2019 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (частина 2 статті 2 КЗпП України).

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини 1 статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини 1 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов'язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п. ), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, серед іншого, одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Верховний Суд зазначає, що звільнення з підстав втрати довір'я (пункт 2 частини 1 статті 41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Отже, підставою для розірвання трудового договору у зв'язку з втратою довір'я є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має.

Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна. Однак власник у разі спору зобов'язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Відповідно до укладеного з позивачем договору про повну матеріальну відповідальність від 14 червня 2010 року він повинен забезпечити схоронність доручених йому власником матеріальних цінностей.

Згідно з умовами вказаного договору, відповідальність працівника настає лише за пряму дійсну шкоду, в межах та в порядку, установленому законодавством, та за умови, що така шкода завдана винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, що виразилась у виді не отриманих підприємством доходів.

Відповідно до пунктів 2.2; 5.2.; 5.3. Інструкції перед початком рейсу провідник отримує відповідні бланки документів, переносну радіостанцію, продукти чайної торгівлі, мішки для сміття, мило, миючі засоби, засоби для дезінфекції, туалетний папір, постільну білизну для обслуговування пасажирів та один комплект службової постільної білизни для особистого користування при слідуванні поїзної бригади до п'яти діб. Після прибуття поїзда до пункту формування провідник зобов'язаний використану та чисту білизну здати в термін, передбачений технологічним процесом. У випадку, якщо даний вагон у рейс не відправляється, повністю його розкомплектувати, здати на склад майно, інвентар по документах із відміткою у маршруті. Вагон підготувати та здати для охорони. Здати начальнику поїзда гроші за реалізацію платних послуг, залишок нереалізованої продукції та переносну радіостанцію.

Отже, Інструкцією конкретно визначено, які саме операції з матеріальними цінностями здійснює провідник під час виконання своїх трудових обов'язків. В цих операціях відсутнє оформлення та продаж квитків пасажирам. Право оформлення та продажу квитків пасажирам на шляху прямування поїзда має тільки начальник поїзда.

Відповідно до підпункту 3.9.5. Інструкції провіднику пасажирських вагонів на шляху прямування, у пунктах формування та обороту провідникам забороняється допускати у вагон сторонніх осіб, у т. ч. безквиткових пасажирів та осіб з надлишковою ручною поклажею.

Згідно з пунктами 8.1.; 8.2.1. Інструкції провідник несе матеріальну відповідальність за втрату та пошкодження бланків суворої звітності, грошової виручки, переносних радіостанцій, апаратів РРО, а також внутрішнього обладнання вагона, відповідно до вимог чинного законодавства та умов контракту. Провідник несе дисциплінарну відповідальність згідно з законодавством про працю та Положенням про дисципліну працівників залізничного транспорту за порушення трудової дисципліни та посадових обов'язків, зокрема за перевезення безквиткових пасажирів та надлишкової ручної поклажі.

Суди встановили, що доказів на підтвердження умисного заподіяння збитків АТ "Укрзалізниця" не надано та не спростовано відповідачем і доводів позивача, що він не перевозив безквиткового пасажира, натомість це був проводжаючий, який не встиг своєчасно залишити вагон.

Також не доведено відповідачем винних дій позивача, спрямованих на умисне перевезення безквиткового пасажира. За весь час роботи позивач до дисциплінарної та матеріальної відповідальності не притягувався. Виявлене ревізією, не пов'язане з порушенням правил проведення операцій з матеріальними цінностями, навпаки відповідно до Інструкції є підставою для притягнення провідника (в разі доведення) до дисциплінарної відповідальності. Звільнення у такому випадку на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України не застосовується.

Крім того, умовами договору про повну матеріальну відповідальність від 14 червня 2010 року передбачено, що на працівника не може бути покладено відповідальність за шкоду, що виразилась у виді не отриманих підприємством доходів.

Отже, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, його вимоги про поновлення на роботі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 5 статті 43 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Безпідставними є доводи заявника, що суди неправильно застосовали частину 5 статті 43 КЗпП України, врахувавши, що рішення профспілкового комітету Сумської вагонної дільниці є обґрунтованим та відхилено заперечення відповідача про пропуск триденного строку на інформування роботодавця про результати розгляду його подання. Суди перевірили такі доводи та встановили, що рішення профспілкового комітету первинної профспілкової організації Сумської вагонної дільниці, оформлене протоколом від 19 лютого 2019 року, яким відмовлено у наданні згоди на розірвання договору з позивачем, є обґрунтованим, оскільки в ньому вказано, що адміністрацією не враховано пояснень позивача, а також відсутні підтвердження нанесення ним збитків АТ "Укрзалізниця", також при його постановленні був присутній представник відповідача.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника, наведені у касаційній скарзі про пропуск позивачем строку звернення до суду про визнання незаконним наказу від 04 березня 2019 року № 87/ОС про його звільнення.

Згідно зі статтею 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач був звільнений 04 березня 2019 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України, тобто трудовий договір розірвано з ініціативи власника.

Відповідно до частини 2 статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Отримавши у день звільнення, 04 березня 2019 року, трудову книжку, та ознайомившись із наказом про таке звільнення, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі 28 березня 2019 року (а. с. 52-54), тобто у строк, передбачений статтею 233 КЗпП України. Помилкове поновлення судом строку на звернення до суду із позовом не вплинуло на вирішення спору по суті і не є підставою для скасування судового рішення.

Згідно з частинами 2 та 7 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За підрахунками суду першої інстанції з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 25 558,26 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі заробітної плати за один місяць.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, необхідністю переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 травня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду 23 липня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко